Головатий виграв суд проти Карпачової

Вищий адміністративний суд України прийняв рішення, за яким визнана неправомірною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової.

Як повідомили в прес-службі Міністерства юстиції, в листопаді 2003 року на той час народний депутат України Сергій Головатий звернувся до Печерського районного суду міста Києва з скаргою на неправомірну бездіяльність Уповноваженого ВР. Підставою для звернення в суд стало ігнорування Карпачовою депутатського звернення, в якому народний депутат просив надати йому копії положень про Секретаріат Уповноваженого ВР з прав людини і про представників Уповноваженого. Вказані документи були необхідні заявнику для здійснення ним його депутатських повноважень.

Скарга обґрунтована посиланням на порушення статі 16, 17, 19 Закону „Про статус народного депутата України” і статі 5, 10, 47 Закону „Про інформацію”.

Рішенням Печерського райсуду Києва від 12 липня 2004 року в задоволенні скарги Головатому було відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду справи рішення Печерського райсуду було відмінено. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Києва ухвалила нове рішення, задовольнивши апеляційну скаргу Головатого і зобов'язавши Карпачову надати Головатому положення про Секретаріат і положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, передає «УНІАН».

Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив з наступного:

відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

відповідно ж до статті 8 Закону «Про вибори народних депутатів України» народним депутатом України може бути обраний її громадянин. При таких обставинах колегія суддів прийшла до висновку, що Головатий як громадянин і народний депутат має право на звернення до суду в порядку статті 55 Конституції України для оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом статті 9 Закону «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного отримання, використання, розповсюдження і зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

У той же час Закон «Про статус народного депутата України» розширив можливості щодо отримання інформації народним депутатом в порівнянні з тими, які передбачені законодавством про інформацію, а тому суд цілком обґрунтовано погодився з аргументами заявника щодо того, що обсяг дієздатності народного депутата в області інформаційних відносин є не вже, як переконував суд представник Уповноваженого, а навпаки – більш широким, ніж обсяг дієздатності громадянина.

Діяльність самого Уповноваженого ВР, зокрема, в частині організації розгляду і наданні відповіді на звернення громадян, підприємств, установ і організацій, суд визнав управлінською, а отже, вибраний заявником спосіб захисту порушеного права в порядку глави 31-а Цивільного процесуального кодексу України - виправданою. На підставі таких висновків апеляційна інстанція позов задовольнила, визнавши поведінку Карпачової неправомірною і зобов'язавши останню надати запрошувані Головатим документи.

Як відзначили в прес-службі Мін’юсту, надалі справа рік мандрувала від суду першої інстанції до Верховного Суду, а звідти, в результаті вступу в силу Кодексу адміністративного судочинства України, – до Вищого адміністративного суду України.

Сторона касатора – Уповноваженого ВР - надала Вищому адміністративному суду, який, відповідно до закону, є судом касаційної інстанції, нові аргументи, а саме: запрошувані Головатим документи нібито виявилися розміщені на web-сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Враховуючи це представник Уповноваженого наполягала на відсутності предмету суперечки, а тому – на закритті виробництва по справі.

Зі свого боку, заявник заперечував проти касації, мотивуючи це наступним:

- Кодекс адміністративного судочинства України містить вичерпний перелік підстав для закриття виробництва по справі. Проте наведені касатором обставини не віднесені законом до числа таких підстав;

- відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин по справі і не може досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, і вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. В той же час приведені касатором обставини є новими, дослідження судом касаційної інстанції яких міститься за межами юрисдикції суду касаційної інстанції;

- розміщення відповідних документів на web-сайті і присуджене судом зобов'язання Карпачовій надати Головатому положення про Секретаріат і положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не є тотожними способами відновлення права, оскільки Закон «Про статус народного депутата України» чітко визначив форму і спосіб надання відповіді на депутатське звернення відповідним суб'єктом.

Суд касаційної інстанції, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, касаційну скаргу відхилив, а рішення Апеляційного суду міста Києва у цій справі – залишив без змін, тобто визнав неправомірною бездіяльність Карпачової як Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.