Якби рік тому хтось прозорливий розказав Віктору Ющенку про те, як він зустрічатиме 15-річний ювілей української незалежності, плюнув би найбільш народний з президентів в ті безсоромні очі і закричав би нелюдським голосом: „Брешеш, собако!”. І то правда, кому ще 365 днів тому в голову полізла б картинка, яку вітчизняні ЗМІ, щоб їм пусто, справно ялозили всі дні цьогорічних урочистостей: Ющенко пліч о пліч з Януковичем?!
…Ох, як хочеться повернутися і увірватися в те благословенне 24 серпня 2005 року! Коли весь світ лежав біля ніг, які, подібно рукам, теж у своєму житті нічого поганого не робили. Коли вірні соратники по Майдану, включаючи, не на ніч згадувати, Юлію Володимирівну, дружною юрбою товпилися на рідній до болю сцені. А всі головні недруги в близькому і далекому закордоні поправляли втрачене в революційному сум’ятті здоров'я. І стукали гучним набатом в серця мільйонів вдячних слухачів проникливі президентські слова про унікальну команду, яка за найкоротші терміни добилася небувалих чудес в економічній, політичній і етнографічній царині.
На жаль, нема нічого вічного під місяцем – тим більше тихої української ночі. І ось уже Віктор Андрійович на пару з Віктором Федоровичем відкривають пам'ятник В’ячеславу Чорновілу, покладають вінки до монумента Шевченка і відстоюють молебень за Україну в Софійському соборі. До слова, біля якого всього тижнів з два тому таємно зник пам'ятний камінь, встановлений на початку 2005 року на честь висунення на всеукраїнського гетьмана В.А. Ющенка.
Зате на вищезазначеному молебні з’явився не менш цікавий персонаж, чия поява там за рік перед цим була така ж маловірогідна, як і політичне «воскресіння» Януковича – Леонід Данилович власною персоною. І хоча більшість представників як помаранчевого, так і біло-блакитного табору, старанно вдавали, що цього дядька впритул не знають, «дядько» на питання журналістів «Яким вітром?» відповів прямо і твердо, що прибув на запрошення. Стріляли, коротше...
Єдина радість, яку дозволив собі Президент в геть зіпсованому коаліційними особами святі, - це роздача орденів, медалей, пам'ятних знаків і всіляких звань. Тут уже міри наш герой не знав, затіявши атракціон нечуваної щедрості, під благодатні струмені якого встигли потрапити всі кому не лінь – вкупі близько 700 осіб.
Бабці Парасці, правда, вдруге не пощастило. Але тут, їй, власне, ніхто не лікар – нічого було плювати в руку-годувальницю, з Юлечкою в обнімку крокуючи. Ось Борис Нємцов, видний російський демократ, а за сумісництвом президентський радник, дня не провів, щоб по-джентельменськи не брикнути цю сумнівну в усіх відношеннях пані. І в результаті заслужено отримав на лацкан орденок Ярослава Мудрого. Хай найостаннішого, п'ятого ступеня, але ж однаково на халяву – дорогий не подарунок, а те, що задарма!
Юрію Єханурову, за всі труди його чималі і у зв'язку з іменинами випала та ж нагорода, що й Борису Юхимовичу. Що з одного боку начебто несправедливо – хто є в українській політиці Нємцов і хто є Єхануров? Зате з іншого – цілком закономірно, якщо пригадати, в яку парламентську діру (рядовим членом абсолютно дохлого Комітету з освіти) засунули екс-прем'єра його ж однопартійці. Маврик справу зробив - маврик може погуляти.
Якщо ще трохи проаналізувати списки нагороджених, то окрім 95-річної вишивальниці Віри Роїк, яка з легкої президентської руки потрапила в Герої України (що, втім, після Параски Королюк уже й недивно), на окрему увагу заслуговує зорепад, що впав на всіх, хто хоч якимсь боком дотичний до футболу.
Деякі експерти вважають, що такий раптовий сплеск любові Ющенка до цього виду спорту був спровокований недавніми висловлюваннями Олега Блохіна, який нарікав на те, що Україна, мовляв, ніяк не заохотила українську збірну за неслабкий дебют цього літа на Чемпіонаті світу в Німеччині.
Думаю, славний наш тренер тонко натякав на матеріальне стимулювання відчайдушних своїх хлопців (окрім, напевно, Шевченка, якому і нема за що і нема навіщо). Але Президент або сприйняв все надто буквально, або розсудливо вирішив, що гроші ці відчайдушні хлопці однаково змарнують, а нагороди задорого продати важко. А тому просто нагородив всіх гравців, які брали участь в німецьких баталіях, орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Що, знову ж таки повертаючись до незабутньої бабці Параски, за рангом нижче від ордена княгині Ольги для «зірки Майдану». Але ж і м'ячик по полю ганяти – це вам не на морозі стояти та помаранчевими стрічками трясти два з гаком місяці поспіль.
Мабуть, відчувши після такого відчайдушного кроку сверблячку творчості, Ющенко заразом озолотив медалями «За працю і доблесть» гравців збірної, які не брали участі в ЧС-2006. І, не заспокоївшись на цьому, взявся за головні футбольні клуби України. Але якщо ФК «Шахтар» був приголублений переважно в особі його президента Рината Ахметова, то вже київському «Динамо» мало не було: нагородженими виявилися не тільки брати Суркіси, але й кухарі з водіями.
Втім, на думку керівника Головної служби гуманітарної політики президентського Секретаріату Маркіяна Лубківського, «ніякої сенсації тут нема» - всі професії потрібні, всі професії важливі. Цинікам, які сумніваються в щирості пана Маркіяна, раджу застидитися - його тато Роман Мар’янович Лубківський в ці ж дні, завдяки указу глави держави, обзавівся званням заслуженого діяча мистецтв України.
А доки Президент в нагородному азарті вичерпував вітчизняні запаси металу, прем'єр-міністр вболівав на все своє широке серце за українських автомобілістів. Апофеозом цього стало спільне з російськими нафтотрейдерами підписання меморандуму про добрі наміри. В тому сенсі, що держава торговців чорним (нафтовим) і білим (бензин+ДП) золотом не стане тиснути й тиснути за допомогою свого карально-виховного апарату. А вони, за таку люб'язність, у важкі для неї моменти життя (посівна-жнива або вибори-перевибори) не битимуть світові рекорди вартості літра ПММ.
Песимісти кажуть, що подібні «танці з вовками» уже були в недалекому минулому. Оптимісти свято вірять, що подібного формату довірливого спілкування світ ще не бачив. А реалісти тихо бурмочуть «Ягідки ще попереду!». І лише одна людина в країні зберігає в цей момент справжню холоднокровність. Це – нинішній Президент України.
В перервах між зустрічами з майстрами нафтових справ прем'єр Янукович встиг залагодити справи в залізничному відомстві. Бунт колишнього керівництва «Укрзалізниці» в особі її екс-гендиректора Василя Гладких, схоже, придушено - принаймні інформація про його потуги зберегти статус-кво в білий світ не надходить. А делегований Партією регіонів йому на зміну Володимир Козак уже щосили світиться на прес-конференціях, проголошуючи про швидкі зміни в його (???) відомстві.
Серед новацій, покликаних забезпечити збільшення внесків до держбюджету, залізничник Козак називає підвищення з наступного року тарифів на перевезення (а хто б сумнівався?!) і можливе розділення функцій «Укрзалізниці» за пасажирськими і вантажними перевезеннями.
Як відомо, збитковий (принаймні офіційно) пасажиропотік традиційно компенсувався «наваром» на вантажоперевезеннях. Тепер же, в разі «розшарування», покривати дебіт-кредит, мабуть, буде вічний крайній товариш-пасажир. І на тому спасибі.
Заразом ініціативним Козаком уже запропоновано створити на базі «Укрзалізниці» акціонерне товариство «Українські залізниці» - певна річ, з вагомою державною часткою. Що, враховуючи досвід створення іншого акціонерного утворення з державною участю під назвою «Нафтогаз України», чомусь наводить на сумні аналогії.
І закінчуючи залізничну тему... На минулому тижні прогресивне українське людство, яке всерйоз сприйняло частівки, що звучали на Майдані, раптом згадало про «яхту Кірпи», знайдену пильним Євгеном Червоненком в ті далекі роки, коли він, живий і юний, взяв на себе командування Міністерством транспорту і зв'язку.
Чого тільки не обіцяв в свою бутність міністром цей тертий калач! Вислідити злочинні шляхи фінансування даного проекту і навіть перейменувати яхту з «Мрії-1» в «Помаранчеву мрію» з подальшим її продажем з аукціону на користь голодного дитинства.
Але, як з'ясувалося, сьогодні ні в Мінтрансі, ні навіть в охочому (завдяки своєму керівникові) до сенсаційних викриттів МВС ситуацію з яхтою прояснювати не квапляться. Через що раніше цілком відчутна (в межах 10 мільйонів гривень) «Мрія-1» перетворилася раптом на горезвісного «Летючого Голландця». Цікаво, чи не з її бортів пірнає зараз в Середземне море запорізький губернатор Червоненко, проводячи (якщо вірити репортерам-слідопитам) свою заслужену відпустку в пролетарському Монте-Карло?..
А ось іншому великому тілом і розумом патріоту України доведеться найближчі дев'ять років прожити в околицях Сан-Франциско. Але зовсім не на віллі Еді Мерфі, прикупленій принагідно, а зовсім навпаки – в будинку із загратованими вікнами, та зате з психологічним кліматом в колективі, максимально наближеним до реалій українського парламенту. Минулої п'ятниці американські судді впаяли Павлу Лазаренку дев'ять років ув’язнення. А як бонус - штраф в 10 мільйонів доларів за здирство грошей і спробу їх відмивання.
Тішитися Павлу Івановичу залишається, в принципі, мало чим. Згадувати, що він став першим державним діячем іншої країни, засудженим в США з часів керівника Панами Мануеля Нор’єги в 1992 році. І сподіватися на те, що в разі зразкової поведінки у нього з'явиться реальний шанс особисто балотуватися за списком блоку «Громада» в депутати Дніпропетровської облради наступного скликання.
…І на святкову закуску. Остання публічна поява Катерини Ющенко розвіяла чутки про її вагітність. Що, враховуючи загальну чисельність президентського сімейства і проблематичність поведінки його старших нащадків, не може не радувати. Врешті-решт, головне – не кількість, а якість!
Кохаймося, завжди ваш,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом