Урна революції

Що відбулося вчора вночі в Секретаріаті глави держави, українці, залежно від політичних симпатій, називали по-різному: хтось говорив, що в стінах Банкової розіграли фарс, хтось переконував, що сталася трагедія, інші наполягали, що трапилася давно очікувана і передбачена подія. Спільне ж було одне: по всій країні, від східних до західних кордонів, прокотилося зітхання полегшення. Тому як простому люду до смерті набридло спостерігати, як десяток політичних фігур протягом чотирьох місяців з дня виборів парламенту займається перетягуванням керма влади. І рішення Віктора Ющенка сприйнялося як довгоочікувана розв'язка. Проте, схоже, все тільки починається.

Безумовно, підписання Універсалу і подання Президентом кандидатури Віктора Януковича на посаду голови уряду кардинально змінило становище ключових фігур української політики. Висновків напрошується декілька. Перший: казка про «помаранчеву революцію» завершилася остаточною сваркою двох головних її героїв. Другий: Схід і Захід можуть нарешті-таки помиритися, але за умови, що політики планомірно виконають усі закріплені в Універсалі положення. Третє: Україна отримала в особі БЮТ, мабуть, найрадикальнішу опозицію за всю історію своєї незалежності. Опозицію, яка «візьме під жорсткий контроль» всі діяння Кабміну, Верховної Ради і Президента. Останньому, впевнений, діставатиметься «на горіхи» більше за всі.

Найголовніший інтриган

Віктор Ющенко, по суті, може бути задоволений: йому вдалося провернути найуспішнішу за всі півтора року свого правління операцію, яка принесла і, ймовірно, може принести йому, в першу чергу, політичні дивіденди. Гарант одним махом, який, правда, трохи розтягнувся в часі, вбив відразу декількох політичних «зайців»: знайшов в особі свого тезки Януковича взаєморозуміння з раніше вороже налаштованої до Президента південно-східною частиною України; продемонстрував всьому світу і головним геополітичним партнерам – Росії і США, що він розсудливий політик, у якого завжди заготовлена можливість взаємовигідного компромісу; настояв на своєму баченні щодо питань державної мови, територіального устрою України, НАТО і ЄС, і фактично, хоча і не юридично, витиснув з коаліції своїх ідеологічних ворогів – комуністів.

Звичайно, шлях, яким пішов Ющенко, цілком можна назвати візантійським: його позиція щодо формування «помаранчевої», а потім антикризової коаліції змінювалася кілька разів, взаєморозуміння зі своїми опонентами Віктор Андрійович прагнув шукати не у відкритих дискусіях, а в процесі багатогодинних «розмов по душах» за закритими дверима. Тим самим, гарант підтвердив – українській політиці ще далеко до демократичних норм і стандартів. І навіть останнє «Універсал-шоу не змогло цього виправити: людям демонстрували красиві просторікування по широкому спектру проблем, тоді як головні переговори, підсумком яких мав стати переділ сфер впливу, велися все при тих закритих від стороннього ока кабінетах на Банковій.

Багато політичних експертів зійшлися на тому, що кульбіт, який вчинив гарант в ніч на четвер, є вершиною політичної еквілібристики з боку Ющенка. Коли здавалося, що всі надії щодо мирного врегулювання ситуації провалилися, і розпуску Верховної Ради не минути, Президент зважився на те, що шокувало багатьох: як його прихильників, так і супротивників. Але якщо перші все ще перебувають у прострації, то другі вже оговталися від потрясіння і обговорюють, яким шляхом розвитку піде Україна.

Підсумовуючи, скажу – Віктор Андрійович зараз, безумовно, на коні. Реверанси у бік українського Президента відпустили не тільки представники вітчизняного (за рідкісним виключенням) політбомонду, а й російські та західні політики. Крім того, за час трансляції засідань Круглого столу його рейтинг зміцнився, що вже само по собі є втішним для гаранта, який вже втратив надії на друге президентство поспіль. Небезпека ж для Ющенка виходить з табору опозиції, яка при першій слушній нагоді таранитиме президентський «корвет».

Найголовніша жертва

Звичайно, це Юлія Тимошенко. Юлія Володимирівна, схоже, до останньої хвилини сподівалася і вірила, що гарант піде на розпуск парламенту і надасть їй, тим самим, другий шанс на прем'єрство. Її слова, сказані в середу ввечері вийшовши з Секретаріату Президента, свідчили: Тимошенко отримала від Ющенка сигнал готовності до розпуску Верховної Ради і початку підготовки до перевиборів. Листи з відповідними інструкціями білими птахами розлетілися по всіх регіонах України, а верхівка БЮТ вже потирала руки в передчутті того, що саме вони стануть провідною «помаранчевою силою» на майбутніх виборах і зможуть, утворивши коаліцію з «Нашою Україною», захопити всі жирні посади в парламенті й уряді.

Все змінилося за якусь годину. Вираз обличчя Тимошенко, яка була присутня на церемонії підписання Універсалу, красномовно говорив про ту глибоку драму, яку переживала Юлія Володимирівна в ті хвилини. Лідер БЮТ постаралася голосно грюкнути дверима, назвавши те, що відбувається зрадою, проте останнє слово залишилося за Президентом. Віктор Ющенко закликав Тимошенко не розводити демагогію, і підтвердив, що ідеали Майдану, які наполегливо вимагала не зраджувати леді Ю, були для Президента не більше ніж записками на манжетах, якими два роки тому впивалися його прихильники, але після довгого прання стиралися, втративши своє магічне значення.

Чи оговтається Тимошенко від удару? Швидше так, ніж ні. Зрозуміло, що ні про яку співпрацю з Ющенком мови бути не може. Основне завдання для Юлії Володимирівни зараз – зберегти в цілісності свій блок, будь-якими методами утримати в ньому олігархів, які, дуже можливо, вже націлювалися на втечу з «білого воїнства», і кувати перемогу на президентських виборах-2009.

Найголовніший переможець

Мова, зрозуміло, про Віктора Януковича. Сьогодні він офіційно вдруге стане прем'єр-міністром України, що означатиме його перемогу в затяжній війні з «помаранчевими». Віктор Федорович пішов на численні поступки, але добився головного – тепер господарем головного кабінету на Грушевського, 12 буде він. Проте, прихильникам лідера Партії регіонів, мабуть, не варто дуже спокушатися: Янукович навряд чи зможе втілити в життя свої передвиборчі обіцянки в частині державного статусу російської мови, позаблоковості України і т.д. Універсал Ющенко достатньо міцно зв'язав без п'яти хвилин прем'єра. І якщо Меморандум про співпрацю і взаєморозуміння зразка осені-2005 був за великим рахунком суто декларативним документом, то чинна угода, за оцінками експертів, такою не вважається. Небезпеку для Януковича представляє і те, що нинішня Україна – зовсім не та країна, якою він управляв з крісла прем'єр-міністра в 2002-2004 роках. Тоді Віктор Федорович спирався на Леоніда Кучму, який сприяв проведенню в життя ініціатив першого. В особі ж Ющенка лідер ПР може отримати жорсткого критика і контролера. Опорою для Януковича будуть прагматичні професіонали, яких він приведе в уряд.

Найголовніший щасливчик

Ним, безперечно, став Олександр Мороз. Сан Саничу повезло: він залишився на посту спікера.Глава парламенту щиро боявся, що рішення Президента про розпуск парламенту, і відповідно, втрати завойованого «такою працею» крісла голови ВР, буде прийняте. Пронесло. Те, що Ющенко не наважився на повторні перевибори, зіграло на руку Морозу як лідеру СПУ – формально, Президент схвалив кандидатуру спікера, і можна говорити, що це зміцнило позиції фракції соціалістів у парламенті і партії взагалі. Тепер Морозу можна не боятися, що до нього навіки прикріплювався ярлик зрадника ідеалів Майдану – таких, як згадувалося вище, і не було. Крім того, тепер почесний «титул» зрадника ідеалів перейшов Віктору Ющенку.

Найголовніший невдаха

Це – лідер КПУ Петро Симоненко. Ще в березні фракції комуністів приписували роль статистів, які випадково потрапили до Верховної Ради. Схоже, і самі «червоні» змирилися з цим статусом. Проте, розвал помаранчевої коаліції надав Симоненку і його однопартійцям історичний шанс – вперше за довгі роки комуністи знову могли опинитися при владі. Тому своє членство в антикризовій коаліції разом з Партією регіонів і СПУ комуністи сприйняли як манну небесну. Але недовго щастя тривало. Петро Симоненко під час засідань Круглого столу відверто перегинав палицю. Можливо, лідеру комуністів і не хотілося нападати на Президента при всякій слушній нагоді – на це його штовхали пролетарські догми партії. Його постійні причіпки дратували не тільки гаранта, але його партнерів по коаліції КРС. І, врешті-решт, Симоненко доскакався : звістка про переформатування парламентської коаліції, в якій ключову роль відіграватимуть Партія регіонів і «Наша Україна», стала для нього шоком, і він встиг заявити, що КПУ має намір вийти з такого союзу.

Проте, остаточна позиція «червоних» ще не проголошена – вийшовши з коаліції, фракція КПУ може опинитися в підвішеному стані між опозицією в особі БЮТ і новоутвореною коаліцією ПР-НУ-СПУ, залишившись, по суті, в ролі пасивних спостерігачів.

Подолавши етап конфронтації, політична еліта вступає в нову фазу – фазу обережної взаємодії і побудови владного трикутника президент-уряд-парламент. Не виключено, що на утруску всіх новоутворених зв'язок піде не один місяць – політики відверто лукавлять, кажучи, що підписанням Універсалу встановлений кінець протистояння сходу і заходу України. Протистояння зникне тільки тоді, коли буде визначена найвдаліша конфігурація уряду. Наївні ті, хто думають, що Кабмін, зібраний з представників Партії регіонів, «Нашої України», СПУ і, можливо, КПУ, зразу ж заграє як злагоджений оркестр. Передбачаю, що Ющенку, Януковичу і Морозу ще не раз доведеться зустрічатися за круглим столом, щоб вирішити, як мирно «розрулити» той чи інший конфлікт. А вони, мабуть, будуть – вже дуже несхожі економічні і політичні позиції трьох основних сил. Ось тоді ми і побачимо на ділі, чи зможе Мороз «диригувати» Радою, як це вдавалося Володимиру Литвину, а Янукович - охолоджувати запал своїх міністрів.