Сьогодні на Личаківському цвинтарі у Львові поховали відомого українського дисидента, правозахисника, політв'язня, громадського діяча, почесного громадянина міста Михайла Гориня.
Прощання з Горинем відбулося у церкві Святої Трійці, поховали його на 67-му полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі, в останню путь його проводжали близько 2 тисяч осіб. Попрощатися з Горинем прийшли його соратники, народні депутати України нинішнього і попередніх скликань, представники обласних та міських органів влади, громадськості, політичних партій, повідомляє «УНІАН».
Він народився 17 червня 1930 року у селі Книсело Жидачівського району Львівської області. Його батько керував сільською «Просвітою» і районною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою. У грудні 1944 р. Михайло разом з матір'ю депортований радянською владою до Сибіру, і по шляху в заслання їм вдалося втекти. Після втечі сім'я легалізувалася у Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. З 1949 по 1955 рр. навчався на відділенні логіки і філософії Львівського університету.
Активний шістдесятник, у 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими. Організовував розповсюдження видаваної за кордоном політичної літератури та самвидаву.
У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а у квітні 1966 р. засуджений до шести років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії.
Звільнився Горинь у 1971 р., а у серпні в 1978 р. разом з В'ячеславом Чорноволом відновив журнал «Український вісник», який Чорновіл, Михайло Косів та Ярослав Кендзьор почали видавати у 1970 р.
Крім того, Горинь бере активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи.
3 грудня 1981 р. Горинь знову заарештований, а 25 червня цього ж року засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати свідчення у справі Івана Кандиби» до 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і до 5 років заслання. Помилуваний у 1987 р., реабілітований у 1990 р.
З 1989 р. працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову в Києві. На Установчому з'їзді НРУ, який відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату партії. У 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.
19 травня 2000 р. обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Орденом Свободи (2009 р.) та ін.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
