Українська чорна металургія залишається головною бюджетоутворюючою галуззю, але терміново потребує багатомільярдних інвестицій.
Нам дісталася у спадок від СРСР досить потужна чорна металургія - 7 великих металургійних комбінатів повного циклу (чавун-сталь-прокат) і приблизно стільки ж заводів, але трохи менших, з більш вузьким профілем. Крім того, багато великих машинобудівних підприємств (наприклад, вагонзаводи) мають або мали при собі металургійні цехи для власних потреб.
Незважаючи на пертурбації розвалу Союзу і бурхливі 90-і роки, майже всі ці підприємства діючі. З комбінатів розорили і майже закрили хіба що Макіївський (зараз входить до субхолдингу «Метінвест» групи Ріната Ахметова, є програма відновлення та реконструкції). На межі виживання і Керченський метзавод, хоча за радянських часів він був провідним виробником стрілочних переводів та інших елементів залізничної колії.
Зовсім інше питання, що після приватизації «Криворіжсталі» (2005) в країні більше не залишилося державної металургії. До речі, багато експертів вважають, що до продажу індійському магнату Лакшмі Мітталу комбінат працював не гірше - якщо не краще. Але про це окрема історія.
У цілому сьогодні галузь забезпечує до 1/3 ВВП і 40% валютних надходжень від експорту.
Відстали на 20 років
В об'єднанні «Металургпром» ForUm`у підтверджують: галузі вдалося вижити на тлі розвалу пострадянської індустрії лише за рахунок переорієнтації на експорт. Заводи, насамперед, використовували старі зв'язки в колишньому СРСР і союзних країнах. Але за рахунок низьких цін і політичної обстановки («дружба із Заходом») вдалося просочитися і на нові ринки - скажімо, в Євросоюз, де, за словами заступника гендиректора «Металургпрому» Олександра Зражевського, вітчизняна металопродукція багато в чому переробляється за західними стандартами, і тільки потім використовується далі.
Справді, хоча самі провадження збереглися, технології у 90-х р. не розвивалися. Становище почало змінюватися лише у 2003-2004 роках, коли виник бум на світових металоринках. Господарі підприємств різко наростили продаж і отримали гроші на ліквідацію технологічного відставання, яке до цього моменту стало загрозливим.
Так, уже практично ніде в світі для виплавки сталі не використовуються мартенівські печі: наприклад, у Китаї, який у 50-х роках за нашої допомоги тільки починав створювати свою металургію, вони майже всі вже закриті. Мартени занадто енерго-і ресурсозатратні і тому замінюються сучасними киснево-конвертерними агрегатами. Росія у 1991-1992 роках мала схожі з Україною стартові умови, у 2010 році теж закрила останні мартенівські потужності. У нас же торік частка мартенівського виробництва у виплавці сталі становила 28%, повідомили ForUm`у в інвесткомпанії BG Capital. За даним показником Україна є унікальною в світі, і тим більше - в Європі.
Недостатньо якісний за сучасними мірками і готовий український прокат. Не дивно, що іноземці (навіть в СНД) закуповують в Україні найчастіше металургійні напівфабрикати - зливки (так звану товарну сталь), які перетворюються на готовий прокат вже на зарубіжних заводах. Частка напівфабрикатів у вітчизняному металоекспорті і до кризи була більше 50%, а з його приходом стала ще більшою, досягши 60% і вище.
Така ситуація не дуже вигідна для господарів галузі, але вони змушені з нею миритися, кажуть аналітики. По-перше, під час кризи світові ринки звузилися, і металурги раді будь-якій можливості щось продати. Адже і до сьогоднішнього дня вони не досягли докризового завантаження потужностей. По-друге, акцентує аналітик BG Capital Євген Дубогриз, торгівля напівфабрикатами - це «швидкі гроші». Тоді як для просування на ринку готового прокату потрібно багато мільярдів доларів на реконструкцію давно застарілих цехів і, плюс, чималі зусилля для закріплення на ринках збуту, де зараз буквально ліктями штовхаються сильні конкуренти (західні, російські, китайські, і вже турецькі), чия якість продукції дуже часто вища від української.
Тому, як тільки у 2003-2004 роках з'явилася можливість серйозних інвестицій в оновлення, практично всі кошти (понад $8 млрд) пішли на модернізацію виплавки сталі. Метпідприємства країни встановили декілька нових МБЛЗ - машин безперервного лиття заготівок, а це не просто великий агрегат, а цілий комплекс, який коштує від $1 млрд і більше. Незважаючи на брак «коштів», продовжують закриватися мартени. Так, у 2011 р. зупинені мартенівські печі на великому комбінаті «Азовсталь». Але все одно зношеність основних фондів у середньому по галузі перевищує 60%.
На кризовому тлі
У той же час внутрішній ринок залишається повільним. У докризові роки він досягав 7-8 млн т/рік, а під час кризи впав нижче позначки 6 млн т. Причина, як можна здогадатися, в слабкості головних споживчих галузей. Машинобудування, яке почало в останні десять років приходити до тями після розвалу, з настанням кризи знову в занепаді. Активно працюють, хіба що, вагонобудівники. А ось автопром, який жваво піднімався у 2003-2008 роках (особливо збірка легкових машин з імпортних вузлів), знову завмер, не кажучи вже про авіа-, судно-, двигунобудування. Військова ж галузь і локомотивобудування «лежать» ще з перебудовних часів.
Інший активний споживач - будівництво – під час кризи взагалі опинився в глибокій ямі. Станом на 2009 р. понад 90% великих і середніх будівельних проектів виявилися замороженими, і торік ця цифра перевищувала 80% навіть з урахуванням потуг зі зведення базових об'єктів інфраструктури Євро-2012.
У 2011 р. профільні фахівці заговорили про пожвавлення будівельного ринку, однак поки що воно виражається скоріше в зростанні обсягу освоєних грошей, а це пов'язано не з реальними обсягами робіт, а з підвищенням цін на них. Так, за 8 місяців будкомпанії країни освоїли понад 32 млрд грн - це на 13% більше, ніж у січні-червні 2010 р. Відсоток приросту приблизно відповідає індексу зростання цін на будматеріали й інші ресурси, повідомляють в «Металургпромі».
У таких умовах 80% виробленого в Україні металу йде на експорт, а це прив'язує до зовнішньої кон'юнктури і металургію, і всю економіку (з урахуванням ролі, яку в ній грають сталеливарники). Для порівняння, в тій же РФ частка національного ринку в структурі продажів металопродукції - понад 50%. Можна скільки завгодно говорити про те, що у росіян інші умови, що там набагато сильніше машинобудування і т.п.
Стосовно цього відомий галузевий аналітик Володимир Піковський каже, що справа ще й у держполітиці підтримки випуску продукції з більш високою доданою вартістю. За словами експерта, у Росії міністри, депутати і т.п. ще більше, ніж наші, зацікавлені у власній кишені. Але, мабуть, розуміють: краще розвивати виробництво кінцевої продукції, яка повільніше окупається, ніж захоплюватися швидким доходом, і постійно бути під загрозою втрати збуту, викликаної мінливістю ринків сировини (включаючи метал). Вітчизняні промислові олігархи вже зіткнулися з цим. Вони до цих пір не можуть оговтатися від наслідків. Реальна рентабельність метпідприємств у І півріччі 2011 р. не перевищувала 3%, хоча до кризи досягала 30-35%.
А поки що галузь досить нерівно і невпевнено виходить з кризи. Так, у 2010 році виплавка сталі трохи відновилася, збільшившись у порівнянні з попереднім роком на 9,7%, до 32,6 млн т. Але справа в тому, що у 2009 році був сильний провал, уточнює Піковський, і торішнє зростання - лише часткова компенсація цього провалу. За підсумками восьми місяців поточного року зростання продовжилося: сталі виплавлено на 8,4% більше, ніж у січні-серпні 2010 р., - 23,1 млн т.
Аналітик вважає, що сповільнене відновлення металургії триватиме до кінця року, оскільки для більш високих темпів немає передумов. Внутрішній ринок звужений, а на зовнішніх становище нестабільне і схильне до нових локальних спадів. Тому повноцінного підйому в галузі можна чекати не раніше 2012 р. І головним чинником тут буде ніяк не Євро-2012 (яке виявилося слабким стимулом внутрішніх ринків і виробництв), а те, що глобальний попит на сталь і прокат все ж таки поступово відроджується. І українські металурги знову намагатимуться активно грати свою напівфабрикатну роль на зовнішньому ринку.
Для довідки:
Металургія України (основне виробництво)
комбінати: Азовсталь, Алчевський, «АрселорМіттал» Кривий Ріг, Дніпровський ім. Дзержинського, Запоріжсталь, Макіївський, Маріупольський ім. Ілліча
заводи: Дніпропетровський ім. Комінтерну, Дніпропетровський ім. Петровського, Донецький, Донецький металопрокатний, Керченський, Костянтинівський, Краматорський.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
