Від нового року всі і завжди чекають змін на краще. Але після застілля, хочеш ти цього чи ні, доводиться повертатися до реалій. Це стосується як простих смертних, так і сильних світу цього. Про те, що буде з двадцятирічною Україною, якою буде доля політичних сил правого флангу, чи залишиться Віктор Ющенко в «Нашій Україні» та про багато іншого в інтерв'ю ForUm'у розповів народний депутат України Андрій Парубій.
- Андрію Володимировичу, цього року Незалежній Україні виповниться двадцять. Скажіть, якою, на Ваш погляд, наша країна входить у цей ювілей?
- На жаль, держава входить у свій двадцятирічний ювілей далеко не у кращому стані. Це стосується і внутрішньої, і зовнішньої політики.
На це запитання можна відповідати дуже довго і широко. Причому, як не прикро про це говорити, негативів зараз набагато більше, ніж позитивів. Ключовий момент, який характеризує нашу дійсність: в Україні до влади прийшла команда, для якої поняття діалогу абсолютно чуже.
Озирніться – і ви побачите, які це «Поліпшення життя вже сьогодні», «Україна для людей» і «Почую кожного». «Команда професіоналів» йде напролом. Незважаючи на всі декларації, команда влади не може продемонструвати навіть спроби реальних економічних і соціальних реформ. Ці люди намагаються діяти шляхом репресій, залякувань. Усі незгодні ризикують «бути почутими». Думаю, ви розумієте, про що я.
Завдяки цьому нівелюється пройдений Незалежною Україною шлях до європейських стандартів, свободи слова, свободи вибору і т.д. Йде серйозний відкіт від стандартів, які нам вдалося досягти.
- Будь-який владі потрібна опозиція. В Україні вона є? Якщо так, то де вона?
- Так, звичайно є.
Щоправда, парламентська опозиція – у меншості. Вона справді не у змозі впливати на ситуацію у стінах Верховної Ради, у якій повністю відсутні дискусії і переговори. Головні аргументи у діяльності провладної коаліції – або кулак, або крісло на голові опонента.
Сподіватися на здоровий глузд парламентаріїв-більшовиків марно. Подивіться трансляцію пленарного засідання, яка це законотворчість по-біло-блакитному! Виступи, заяви, обговорення – це зайве! Помах руки Михайла Чечетова визначає позицію усієї провладної коаліції, у членів якої немає ані найменшого бажання елементарно розібратися у тому чи іншому законопроекті, а тим більше – вести дискусію.
Парламент України перестає виконувати покладену на нього функцію. Повторюю, це більше не майданчик для інтелектуальних дискусій. І, відповідно, коли ВР не виконує парламентських функцій, починає працювати вулиця.
Ще одне. Опозиція – це широкий загальний опір. Коли це поняття намагаються звести лише до парламентаріїв, які протистоїть діям влади, це дуже груба помилка.
Насправді для влади набагато страшніше, коли в країні є вулична, громадянська опозиція. Тут варто згадати, як підприємці протестували проти Податкового кодексу. Політичні партії до цього практично не були причетні. Але вплив протестувальників на Майдані підприємців на владу був набагато більшим, ніж усі виступи у парламенті.
Одним словом, опозиція – це і «антиТабачна» кампанія, і протести підприємців проти ПК, інтелігенції – проти антиукраїнського руху і т.д. Думаю, що якраз у цьому середовищі дії набагато ефективніші, ніж усередині політики.
- Але протести точкові.
- Поки що так. Коли буде знайдено форму діалогу між усіма противниками влади, ми побачимо в Україні потужну і ефективну опозицію.
- Якщо Верховна Рада цього скликання настільки хвора і мало чим уже нагадує парламент, може, її просто розігнати?
- Справа у тому, що не парламент хворий.
- Тобто?
- Більшість проблем, які є у чинної Верховної Ради, зовнішні. Вони спровоковані із Адміністрації Президента, із команди Януковича.
Бійки у ВР не були проявом особистої ініціативи кількох бойовиків. Це було чітко визначене політичне замовлення. А ті, хто бив, були простими виконавцями.
Це не що інше, як спроби повністю дискредитувати парламентаризм. Це помилковий, нав'язаний шлях. Тут потрібно говорити про організаторів і замовників дискредитації ВР і антиконституційних дій. Повторюю: замовником і організатором є Янукович і його команда. Проблема – там! Воювати треба з ним.
- У своїх заявах політики часто апелюють до суспільства. Але скажіть, патерналістське суспільство, яке постійно очікує повної опіки держави, хіба може бути демократичним?
- СРСР, у складі якого Україні довелося бути не один десяток років, був типовим прикладом патерналістської системи. Тоді у людей просто відібрали право на будь-яке рішення. Тому треба усвідомити: нашій країні – лише двадцять. У нас ще залишилися атавізми радянської системи. У багатьох людей радянські стереотипи ще залишилися на підсвідомості.
Але! У той же час у нас уже є молоде покоління. Ці люди не тільки хочуть, але і можуть самостійно приймати рішення, відстоювати свої права, впливати на всі процеси у державі.
У нас багато позитивних тенденцій. В Україні поступово виховується європейський підхід до держави, економіки і політики. Повірте, скоро українське суспільство дійде до європейського рівня політичної та громадянської культури.
Тому повне зникнення патерналістських настроїв в українському суспільстві – питання часу.
- Скажіть, в Україні є правий політичний фланг, реально демократичні, націонал-демократичні сили?
- Скажу так. У нашій країні на правому фланзі – десятки партій. Але у національному патріотичному таборі величезна роздробленість. Не секрет, що партії воюють між собою за електорат. Результат міжусобиці такий, що ці політсили не можуть вийти на широкий загальноукраїнський рівень.
І справді, в Україні є дуже велика суспільна ніша, яка як підтримувала, так і підтримує праві патріотичні цінності. І це приблизно 20% населення. Але, на жаль, зараз в Україні жодна політсила не може вийти на діалог і організувати велику суспільну групу.
- І що тепер?
- Усе просто і водночас дуже складно. Треба шукати діалог. І як тільки він буде знайдений і та чи інша сила заслужено отримає довіру народу, ми побачимо якісні зміни у правому таборі. На жаль, сьогодні цього ще нема.
- Андрію Володимировичу, Ви залишаєтеся в «Нашій Україні». Скажіть, у якому стані НСНУ: пацієнт живий-здоровий, у реанімації чи при смерті?
- НСНУ, можливо, єдина сила, яка зрозуміла, що є політична криза на правому фланзі і треба починати реформування. Кілька місяців тому все керівництво нашої партії пішло у відставку. Це було зроблено добровільно, без будь-якого примусу. «Нашою Україною» було обране нове керівництво на чолі з Валентином Наливайченком. Президія партії була оновлена на 80%, рада партії - на 70-80%.
Іншими словами, партія не розпускається, а змінює менеджмент, приводить людей, здатних вивести її із кризи. Нагадаю, свого часу у Великобританії Консервативна партія («The Conservative Party», більш відома як «Tory») дванадцять років проводила такі реформи. Результат вам відомий.
Сьогодні у нас йдуть реформи у різних сферах. Нещодавно ми прийняли нову ідеологічну платформу. Зараз працюємо над зміною статуту, щоб наша політсила була мобільнішою та ефективнішою. Ми шукаємо шлях до відновлення діалогу з суспільством. І це правда. Думаю, у нас все вийде.
- У 2010 році лідер партії Віктор Ющенко втратив посаду, і Президентом України став його прямий опонент Віктор Янукович. В експертних і політичних колах багато говорять про те, що Віктор Андрійович власноруч передав президентський штандарт Віктору Федоровичу.
- Це абсурд. Саме Ющенко не раз акцентував увагу суспільства на тому, що Янукович – антиукраїнський політик, який підігрує РФ.
А те, що формально було передано владу... Ну, ми ж не якась африканська держава, де тільки бунтом змінюється влада. Природно, Ющенко передав клейноди Януковичу так само, як свого часу Кравчук – Кучмі, Кучма – Ющенку.
Але ще раз хочу повторити, що Ющенко перший дав чітку характеристику цій команді. І не треба плутати формальну дію з особистим ставленням. Ставлення до Януковича у Віктора Андрійовича не змінювалося. Він застерігав українців від такого вибору.
Але таке життя. Бувають перемоги, бувають поразки... Була поразка. Але це не кінець, а привід замислитися. Це поштовх до виправлення помилок, реформування.
- Мені відомо з розмов «не для преси» з Вашими однопартійцями, чиї прізвища дозвольте поки не називати, що під час минулого з'їзду «НУ» нашоукраїнцями серйозно порушувалося питання, щоб викинути Віктора Ющенка з «Нашої України». Знаю, що ця тема знову постане на з'їзді «НУ» у лютому.
- Такого питання немає на порядку денному партії. Я особисто не чув пропозицій про викидання Ющенка з НУ.
- Диму без вогню не буває.
- Це чутки. Навколо нашої політичної сили завжди плелися інтриги. Я впевнений, що Віктор Андрійович за будь-яких обставин буде в «Нашій Україні», продовжить відстоювати традиції і світоглядні цінності «НУ». Всі чутки такого роду не мають під собою ніяких підстав.
- Що плануєте розглянути на з'їзді у лютому?
- Ключовим питанням буде ухвалення ідеологічної платформи, змін до статуту.
Знову ж таки, ми допускаємо, що парламентські вибори відбудуться, як це передбачено Конституцією, у березні 2011 року. Тому ми плануємо, що лютневий з'їзд буде передвиборчим, на якому ми сформуємо нашу програму і стратегію на виборах.
- Торік багато хто із «помаранчевої» команди перейшов на бік ПР. Це відомі постаті, такі, як Давид Жванія, Віктор Балога та інші. Виходить, «помаранчеві» і зараз при владі?
- Жоден із нашоукраїнців не пішов у коаліцію. А те, що багато інших політичних сил, які прийшли з нами у ВРУ, бігають туди-сюди, за це їм відповідати.
Згадайте, що таке фракція НУ-НС. Це об'єднання, а не моноліт. Ми свого часу відреагували на запит об'єднання. І вийшов блок багатьох політичних сил. Не секрет, багато хто із них ніколи не пройшов би до ВР самостійно. Власне, саме завдяки рейтингу «Нашої України» багато пройшли у ВР. І тоді на з'їздах партій клялися, що блок об'єднається в одну партію.
Але, як це часто буває у нашій політиці, гетьмани не захотіли розлучатися зі своїми булавами, і результат – на лице. З часом багато хто почав проводити політику, яка йшла урозріз з програмними положеннями, з якими ми йшли на вибори. Розумію, що у тому, що такі люди з'явилися у ВРУ, є і наша провина. Ми відповідальності з себе за це не знімаємо.
- Виходить, ідея блоків нівелювала сама себе. На наступних парламентських виборах багато хто ризикує пролетіти, у тому числі і «НУ» може опинитися поза Радою.
- Наступні парламентські вибори, швидше за все, пройдуть за новим законодавством, апробованим на місцевих виборах. Буде 50 на 50 – закриті партійні списки і мажоритарні. Блоки будуть заборонені.
Але хто хоче об'єднатися, той має шанс до виборів увійти в єдину політичну силу. Ми до цього готові.
- А як же поділити гетьманат?
- Це серйозне питання до тих, хто сьогодні хапається за булаву, маючи рейтинги, наближені до нуля. Я не хочу сказати, що «НУ» сьогодні перебуває у найкращому стані. Але, тим не менше, загальний результат важливіший, ніж багато маленьких, але особистих булав.
- Ви просто політичний романтик. Невже Ви вірите, що який-небудь лідер, нехай навіть невеликої партії, погодиться, щоб найголовнішим був хтось, але не він?
- Ви почуйте мене. Я ж не сказав, що я вірю в це. Я кажу, що це – єдиний вихід. На превеликий жаль, я не можу стверджувати, що так буде. Хоча так хотілося б...
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
