Восени 1935-го, через рік після того, як Київ знову став столицею України, кияни із здивуванням спостерігали за дивною машиною, що рухалася на електромоторі, подібно до трамвая, але не по рейках. У місті відкрили перший тролейбусний маршрут.
Історики кажуть, що перший тролейбус міг з'явитися в Києві ще у 1914 році, на двадцять років раніше, ніж у Москві. Одна англійська фірма пропонувала міському голові побудувати систему «безрейкової електричної дороги». Вона була в п'ять разів дешевша за трамвай, оскільки не вимагала укладання рейок. Але грянула війна, і запуск тролейбусів відклали. Роботи почали лише у 30-х роках. Потрібно сказати, що на той час на Заході вже масово вводили в експлуатацію цей вид міського транспорту, і, аби не відставати від «моди», керівництво Києва постановило - прибрати трамвай і замінити його тролейбусом.
Правда, зробили це поспішно, керуючись принципом «спочатку ламай, а потім думай». Трамвайні колії, що сполучають Європейську площу, Хрещатик і залізничний вокзал, зняли, але тролейбус у строк не запустили, і кияни майже рік, чортихаючись, вимушені були покривати цю відстань пішки.
У лютому-березні 1935 року розгорнули підготовчі роботи, і відкриття першого тролейбусного маршруту призначили на листопад, якраз до річниці Жовтневої революції. Перший маршрут провели від площі III Інтернаціоналу (зараз - Європейська площа) до площі Дзержинського (метро «Либідська»). Там же побудували і перше депо.
«5 листопада о 17 годині відбулося урочисте відкриття першого в Україні тролейбуса, - пише один з авторів книги «Київський тролейбус» Стефан Машкевич. - На трасу випустили чотири машини. Вони проходили маршрут за десять хвилин з п'ятьма проміжними зупинками: на розі Червоноармійської і П’ятакова (зараз - Саксаганського), Червоний стадіон, на розі Червоноармійської і Зарудного (зараз - Федорова), Володимирський базар, Червоноармійська, 119. Вже у перший вечір пасажирами стали 1629 чоловік, наступного дня - 5096».
«Майже кожного разу з тролейбуса виходять цілі сім'ї, що зробили декілька безперервних рейсів», - писала газета «Бiльшовик» через декілька днів.
За словами істориків, перші київські тролейбуси були далекі від досконалості. Вони виявилися неповороткі, погано слухалися керма. Взимку в машині гуляли протяги і було відсутнє опалювання. Зате в них практично не було «зайців» - тролейбуси були маломісткі, число пасажирів чітко регламентувалося: 45 місць (35 сидячих і 10 стоячих). Це полегшувало завдання кондукторові, якому було нескладно обчислити безбілетника. Чого не скажеш про його колегу в трамваї - там у вагон набивалося більше сотні пасажирів. До речі, штрафи ніхто не платив. Якщо кондуктор виявляв «зайця», він звертався до міліціонера - служителі закону тоді стояли мало не на кожній зупинці.
«У 30-і роки ціна залежала від кількості зупинок, - розповідає начальник прес-служби громадської організації «Кияни за громадський транспорт» Ярослав Щербаков. - Короткі відстані в декілька зупинок на тролейбусі коштували дешевше, ніж на трамваї. Але, далекі обходилися у декілька разів дорожче. Наприклад, проїзд від Європейської площі до площі Дзержинського на трамваї коштував десь 60 копійок, а на тролейбусі - 1 рубель 30 копійок», пише «КП в Україні»
На деяких підприємствах видавали своїм робітникам проїзні, які в 30-і роки більше були схожі на посвідчення особи з вклеєною фотографією і трохи мокрим друком. Пасажири, що не мають проїзних, вважали за краще добиратися на роботу пішки - навіщо гроші на проїзд витрачати?
До війни в Києві встигли побудувати три тролейбусні лінії: площа III Інтернаціоналу - площа Дзержинського, залізничний вокзал - площа Дзержинського і вокзал - площа III Інтернаціоналу. Запуск останніх двох затягнувся рівно на два роки. Робота над запуском нових маршрутів урвалася разом з приходом до Києва фашистів у 1941 році. Рух тролейбусів відновили 6 листопада 1944 року, рівно через рік після звільнення Києва.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
