Свобода слова в Україні згортається. Про це все більш наполегливо стверджує опозиція. Свої побоювання також висловили «Репортери без меж». Можновладці, як зазначають самі журналісти, прагнуть звести до мінімуму спілкування з пресою. У БЮТ же заявляють, що в медіа-просторі знову з'явилися «темники». Своє бачення ситуації в інтерв'ю ForUm'у розповів журналіст, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова й інформації, народний депутат України Олександр Голуб.
- Олександре Володимировичу, в Комітеті з питань свободи слова і інформації до цих пір немає голови. Та й незрозуміло, залишиться він у коаліції чи ж буде переданий опозиції?
- Наскільки мені відомо, все це предмет переговорів більшості й опозиції. Проблема не стільки в тому, передавати його опозиції чи ні, як у тому, хто може очолити комітет.
Деякі з тих кандидатур, які називаються, – не є членами нашого комітету. А переголосування, тобто включення в комітет людей з боку, це дуже проблематично.
- Ви маєте на увазі кандидатури Олега Ляшка та Андрія Шкіля?
- Так. Подібні кандидатури.
- А якщо Андрій Шевченко?
- Я вам ще раз кажу – це предмет домовленості опозиції і коаліції.
- Комітет зараз працює? Якщо так, то над чим?
- Шевченко, як перший заступник голови, збирає Комітет на засідання, він відпрацьовує порядок денний. Зараз обробляються ті пропозиції, які йдуть по лінії наповнення Держбюджету. Робота в Комітеті не припиняється.
- У ЗМІ з подачі Юрія Луценка з'явилася інформація: всі центральні телеканали почали отримувати «темники», де вказано, як освітлювати політичні події. Що Ви думаєте про це?
- Якщо чесно, то я з цього приводу маю глибокі сумніви. Принаймні, «темник» подібного змісту ще не був ніким продемонстрований. Це раз.
Другий момент – ставлення суспільства, у тому числі і самих журналістів, до подібних «темників», якщо вони є, зараз більш поблажливе, ніж раніше. Іншими словами, воно фактично ніяке.
Третій момент – значна частина ЗМІ (як електронних, так і друкарських) сьогодні знаходиться не в державних, а в приватних руках, і диктувати їм що-небудь «темниками» - неможливо.
Тому, в даному випадку, швидше за все, пан Луценко видає бажане за дійсне.
Так само очевидно, що в своїй риториці Юлія Тимошенко прогнозована і повторювана. Тому вона на даному етапі абсолютно нецікава ні громадській думці, ні експертам. Думаю, цим і пояснюється ось таке ставлення до неї ЗМІ. Подібні заяви про «темники» потрібно сприйняти, як ще один крок для залучення уваги до Тимошенко і її оточення.
- Є побоювання, що в Україні може бути під загрозою свобода слова. Не секрет, що після зміни влади мас-медіа стало не так просто отримувати інформацію з органів влади. Багато колег-журналістів нарікають, що не можуть акредитуватися на події. Регіональній пресі взагалі несолодко, оскільки на них легко «впливати» без розголосу.
- На мій погляд, якраз регіональна журналістика найбільш чесна і прагне дотримуватися якогось балансу в представленні інтересів тієї або іншої політичної сили. (Якщо брати навіть державні телерадіокомпанії або газети, що мають відношення до місцевих рад).
А що стосується самої свободи слова, то її в Україні не було. У нас була ілюзія, або якісь елементи свободи слова. І головна несвобода криється не стільки в політичному тиску, скільки в безправних відносинах журналістів і власників ЗМІ. Ще один момент – самоцензура журналістів. Ось вам дві найголовніші перешкоди на шляху до свободи слова. Але у зв'язку з тим, що у нас свободи слова не було, то і пропасти вона нікуди не могла.
- Зараз зроблено ще одну спробу легалізовувати Інтернет. Василь Костицький, голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, запропонував створити список «білих» сайтів. Одні вважають, що це добре, оскільки після добровільної реєстрації інтернет-видань журналісти, що працюють у них, отримають більше прав. Інші – що це спроба поділити всіх на хороший і поганих, ввести цензуру в Інтернеті.
- Ввести цензуру в Інтернеті - неможливо. Усі спроби це зробити тільки дискредитуватимуть тих людей, які спробують зробити кроки в цьому напрямі.
Щодо розділення на «білих» або ще якісь інтернет-видання?.. Ну, це знову-таки достатньо умовні підходи, оскільки позиція ресурсу визначається його безпосереднім власником.
- Але повернімося до телебачення. Вам особисто не здається, що новини стали нудними, перетворилися на офіційне зведення?
- Тут усе гранично просто. Новини стали нудними, тому що припинилася постійна кампанія. Хочу нагадати, враховуючи, що Ющенко робив дві спроби незаконно розпустити парламент, країна впродовж декількох років жила в постійному режимі виборчої кампанії.
Сьогодні ж ця виборча кампанія закінчилася, і тому виникло таке відчуття нецікавості. І, власне кажучи, це цілком природно: визначився лідер, який переміг на виборах, сформувалася більшість, яка створила коаліцію у ВРУ і призначила уряд.
А опозиція хотіла б грати таку ж роль, як і під час виборчої кампанії. Але зараз це неможливо.
Крім цього, люди втомилися від політики. Їх уже не привертають так сильно, як раніше, ні ток-шоу, ні політичні програми. Тому, абсолютно природно, що новинна картинка помінялася.
- Так усе-таки свобода слова в Україні розвиватиметься чи ні?
- Чесно кажучи, я не вірю в повну свободу слова. У чистому вигляді, напевно, її ніде немає. Та рухатися в цьому напрямку Україна безумовно буде. Але тут потрібно розуміти, що ми тільки на початку цього шляху, і це справа не одного, і не п'яти, а можливо, навіть, і не десяти років.
- Що потрібно для того, щоб журналіст в Україні мав хоч би відносну свободу?
- Потрібні чіткі правила і рамки відносин власника ЗМІ з журналістами. Потрібно чітко знати, де закінчується редакційна політика і починається цензура. Це потрібно якимсь чином визначити. Також потрібно визначити залежність, тобто підконтрольність журналіста, який фактично є найнятим робітником у того чи іншого господаря ЗМІ. Потрібна також і справжня профспілка журналістів, яка реально може захистити, у разі тих чи інших проблем.
Ще один момент, ми повинні собі признатися, що в нас, у журналістському середовищі, як не було, так і немає товариства, і справжньої підтримки. На жаль, сьогодні «солідарність» або «несолідарність» диктується політичною доцільністю. Ось, коли журналісти зможуть через це переступити, тоді ми і наблизимося до якоїсь свободи слова.
Але я переконаний, що головний ворог свободи слова сидить усередині журналіста. Просто сьогодні більшість журналістів, особливо молодих, які йдуть у професію, – за своєю природою конформісти. Вони готові за гроші писати все, що завгодно, і для кого завгодно. Іноді, вони одночасно працюють в абсолютно різних, тобто в полярних виданнях. Вони як заробітчани-ремесленики. Їх це не бентежить. І, на мій погляд, це найголовніша проблема.
- У сучасному суспільстві без грошей не вижити. Вони потрібні всім.
- Безумовно. Вони необхідні і виданню, щоб нормально функціонувати, і людині, щоб утримувати свою сім'ю. Ось вирішення всіх цих питань у комплексі і наблизить нас до свободи слова. Інакше не буває.
Але стандарти свободи слова повинно дати суспільне, підкреслюю, не державне, а саме громадське телерадіомовлення. Якщо воно буде створено, і там буде об'єктивна подача інформації – це може допомогти журналістам, які дійсно прагнуть до правди, а не до заробітчанства.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
