Після місячної блокади парламентського сесійного залу у вівторок народні депутати «несподівано» приступили до виконання своїх безпосередніх обов'язків.
«Камінь спотикання», а саме - законопроект про підвищення соцвиплат, нарешті, зумів примирити парламентаріїв. Правда, «регіонали» все-таки побоюються, що «віз залишиться і нині там» - і у цілому законопроект провалять.
Автор документа, замголови фракції Блоку Литвина Олег Зарубінський скептично ставиться до таких «страхів» опозиції.
«Я не хочу їх заспокоювати. Очевидно, такими заявами вони якраз просять нас, щоб ми не підтримували цей законопроект – методом від протилежного. Мені навіть якось неприємно таке чути.», - сказав політик.
Про це та інше він розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові http://for-ua.com/http://for-ua.com/http://for-ua.com/ForUm’у.
- Олеже Олександровичу, вчора парламентарії викликали фурор своєю несподіваною активністю. Але багато експертів, як і раніше, впевнені, що парламент пропрацює у «традиційно-мерехтливому» режимі аж до виборів, а «розблоковуватися» будуть лише при збігу спільності інтересів усіх фракцій. Ви вважаєте, такі думки правильні?
- Я не знаю, правильні вони чи ні, я по-іншому дивлюся на речі. Якщо депутати почали працювати – неважливо, подобаються комусь якісь законопроекти чи ні, але якщо існує нормальний механізм залучення якомога більшої кількості депутатів у законодавчий процес, то це - вже позитив.
Розумієте, дармоїдство стомлює. І лінь людей, які звикли працювати на своїх підприємствах або фірмах, а не у парламенті, вже набридла. Це по-перше. По-друге, мені здається, як би депутати один одного не критикували, але коли це відбувається у руслі законодавчого процесу, це, поза сумнівом, позитив.
Я неспроста кілька разів підкреслив – саме у законодавчому процесі, тому що у Верховній Раді такого не було вже давно. І те, що ті чи інші законопроекти, проголосовані у першому читанні, стають об'єктом критики, – теж позитив.
- Чому?
- У законодавчому плані є право суб'єкта законодавчої ініціативи подавати свої пропозиції до другого читання, профільний комітет проглядає ці пропозиції і подає у сесійний зал свій вердикт – що слід підтримати, що відхилити.
Як бачите, вже з'являється, можливо, для когось і не дуже симпатична, але для парламенту необхідна щоденна рутинна робота. А скільки вона триватиме і від яких чинників залежатиме, мені складно сказати.
Є одна умова, при якій в українському парламенті не було б ніякої «миготливої аритмії», як висловлюються у кардіології.
- Яка?
- Дуже проста. Що б усі ті, хто каже своїм людям «фас», «до роботи» або щось інше у цьому дусі, самі знаходилися у сесійному залі, були присутні на засіданнях комітетів. Я зараз говорю це не для того, щоб когось «мокнути у калюжу», їх уже достатньо «мочали» у цьому плані, а просто тому, що вони теж повинні жити парламентським життям, як говориться, «бути у темі».
А будучи поза парламентом у той час, коли їхні флігель-ад'ютанти і радники теж є народними депутатами, тільки формально і практично ніколи тут не бувають, недивно, що вони «не в темі». Вони тут не живуть, не відчувають настроїв. Так, врешті-решт, вони просто елементарно не знають законодавчої процедури, не знають регламенту.
Ось якби повернути цих «гастролерів» у сесійний зал, я впевнений, що і рішення ухвалювалися б набагато швидше, і компроміси досягалися набагато простіше. Ну, і цієї «миготливої аритмії», відповідно, було б значно менше.
- А Ви особисто очікували, що сьогодні Рада запрацює?
- Ви знаєте, 50 на 50, якщо чесно. Вчора, будучи на одному ток-шоу з першим заступником фракції Партії регіонів, я відчув якесь більш толерантне ставлення до своїх колег, пробивався певний конструктивізм.
Мені складно сказати, що там відбулося у «регіоналів». Швидше за все, вони просто оцінили, насамперед для себе, негатив продовження того, що я визначив як дармоїдство.
- Олеже Олександровичу, ще трохи про ПР. «Регіонали» переживають, що Ваш законопроект про підвищення соцстандартів у другому читанні не набере необхідної кількості голосів і що Блок Литвина, зокрема, його не підтримає. Чи можете Ви якось їх заспокоїти?
- А я не хочу їх заспокоювати. Очевидно, такими заявами вони якраз просять нас, щоб ми не підтримували цей законопроект. Щоб працедавці з їхньої фракції могли платити своїм робочим, як і раніше, але при цьому говорили б, що вони все зробили для виборців. Методом від протилежного. Мені навіть якось неприємно таке чути.
- Уряд критикує Ваш законопроект і цікавиться, де взяти кошти на ці підвищення. З яких міркувань Ви виходите, пропонуючи його?
- Кошти повинні бути запропоновані Кабінетом міністрів при поданні переформатованого проекту бюджету. Те, що вони критикують, – це нормально, я абсолютно адекватно до цього ставлюся. Але я хотів би подивитися, як би вони поставилися, якщо був би прийнятий проект Партії регіонів, у якому цифри набагато фантастичніші.
- Компроміс?
- Якщо взяти той проект бюджету на 2010 рік, де уряд пропонує дуже значне підвищення мінімальних зарплат і прожиткового мінімуму, як одну крайність, а іншою – пропозицію ПР, то очевидно, що 259 чоловік – я підкреслюю, не 226, а 259 – проголосували за законопроект Блоку Литвина, оскільки я його представляю, то це показник того, що це був найбільш компромісний і зважений варіант. І мені здається, що треба саме так підходити до цього законопроекту і, критикуючи його, вносити конкретні пропозиції.
Уряд, Президент України, як і будь-який народний депутат, є суб'єктами законодавчої ініціативи. Відповідно, до другого читання у визначений час вони можуть вносити зміни, пропозиції, коректування.
Просто треба відійти від риторики, «словеса поміняти на діла», які у цій ситуації означають участь у законодавчому процесі.
- До речі, про Президента. Ще не уляглися чутки про те, що нібито Ющенко після виборів має намір залишити Україну і навіть відправив уже за кордон літак з антикваріатом.
- Так, я читав про це.
- Кажуть також, що недавно висловлені ним думки про путч - не що інше, як привід «про людське око». Ось особисто Ви вірите у це?
- Ні, я не думаю так. Ющенка багато у чому можна критикувати, але те, що він, скажімо так, приріс до української землі, я думаю, ніхто не зможе оспорити.
Тому якщо авторами такої інформації не маються на увазі якісь речі нелегітимного характеру, а йдеться про те, що йому просто хочеться виїхати, то думаю, йому не хочеться.
- І останнє запитання. Нещодавнє резонансне вбивство власника меблевого супермаркету і його охорони викликало немало розмов, зокрема, і з приводу повернення в Україну «передільних» 90-х. Як Ви вважаєте, чи варто побоюватися цього?
- Я думаю, повернення 90-х неможливе з багатьох причин. А такі факти, як це вбивство, у нас того, що бізнес - криміналізований. Адже там, де бізнес кримінальний, природно, що з'ясування стосунків здійснюється не на легітимному рівні.
Але я постукаю по дереву і скажу, що нинішні масштаби несумірні з тим, що було у 90-х роках. Зараз інформація настільки відкрита і загальнодоступна, що будь-яка подія з усіма коментарями стає надбанням громадськості буквально миттєво.
Такого у 90-і роки не було, не було можливості для журналістів так швидко отримувати інформацію, таких потужних каналів поширення, як зараз, не було. Тому мені і здається, що масштаби несумірні.
А взагалі, чим менше корумповані правоохоронні органи, чим більше вони авторитетні серед населення, тим менше будуть і масштаби злочинності.
- Але з цим-то якраз у нас і проблема.
- На жаль. Чинник небездоганності правоохоронних органів у самих різних чинів, починаючи з сержанта і закінчуючи людьми з дуже великими зірками на погонах, дуже негативний. Він і сприяє криміногену.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом