Україна подала новий позов до Стокгольмського арбітражу з вимогою перерахувати низький тариф за транспортування російського газу, що діяв протягом останніх років. Мова йде про претензії на суму близько 12 мільярдів доларів США. Таким чином Київ планує хоча б частково покрити збитки через «очікування про припинення транзиту», як називає це виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко. У Києві не вірять, що після 1 січня 2020 року, коли закінчиться нинішній 10-річний контракт на транзит російського газу європейським споживачам через Україну, буде підписаний новий контракт – не тільки тому, що тристоронні переговори щодо газу наприкінці жовтня в Брюсселі виявилися провальними, але й тому, що Данія надала дозвіл на добудову «Північного потоку-2».
Десять років тому тодішні прем’єр-міністри Росії і України Володимир Путін і Юлія Тимошенко підписали меморандум про намір укласти 10-річний контракт про транзит газу для європейських споживачів через Україну. Після приходу до влади Віктора Януковича через ці домовленості Тимошенко була відправлена до в’язниці і опинилася на волі тільки після втечі колишнього українського президента до Росії. Після Євромайдану знижка, передбачена «Харківськими угодами» 2010 року, була скасована, і «Газпром» зажадав від України 485 доларів США за тисячу кубометрів газу. Це було майже вдвічі більше, ніж платили споживачі в країнах Євросоюзу. Україна відмовилася платити таку ціну, а з листопада 2015 року взагалі не купує газ у Росії, і суперечка двох країн тепер відбувається в будівлі Стокгольмського арбітражу.
Газову справу розглядали понад чотири роки, і в підсумку міжнародні судді скасували кабальний принцип «бери або плати», згідно з яким Україна повинна була платити не тільки за фактично спожитий газ, а й за газ, який вона не споживала, але обсяг якого був зафіксований у контракті. «Газпрому» в Стокгольмі присудили виплатити його українському партнерові, «Нафтогазу», 4,6 мільярда доларів, але через те, що до цього «Газпром» частково виграв арбітраж щодо газового контракту, ця сума зменшилася до 2,6 мільярда плюс пеня. Минув рік із моменту рішення суду, і цих грошей Україні Росія так і не заплатила.
Але про них згадали зараз, напередодні закінчення термінів дії нинішнього контракту, підписаного в 2009 році. Москва вимагає, щоб Київ ці гроші пробачив – задля того, щоб підписати новий транзитний контракт на поставки газу в країни Європейського союзу. Словосполучення «замерзла Європа», яке так часто використовували десять років тому, коли «Газпром» припинив транзит газу, щоб змусити Україну погодитися на невигідні умови задля збереження транзиту, знову повернулося.
Свої вимоги «Газпром» оприлюднив на тристоронніх переговорах наприкінці жовтня в Брюсселі, про які заступник голови Єврокомісії Марош Шефчович сказав, що «розчарований». Крім присуджених судом грошей, ішлося і про необхідність завершити так званий анбандлінг – тобто створити незалежну від «Нафтогазу» компанію, яка буде управляти газотранспортною системою України. Цей процес, як очікується, буде завершено в середині грудня: схожий механізм при поставках газу діє в Євросоюзі. Але навіть те, що Москва згодна на підписання транзитного договору на умовах, що діють у ЄС, не скасовує її вимоги пробачити «Газпромові» всі борги.
«Москва і Київ повинні відмовитися від взаємних претензій і припинити позови з приводу контрактів. Так сторони відновлять баланс своїх комерційних інтересів і зможуть почати ділові відносини «з чистого аркуша», – заявив голова правління «Газпрому» Олексій Міллер. Також Міллер наполягає на скасуванні рішення Антимонопольного комітету України, ухваленого в січні 2015 року, про штраф за зловживання монопольним становищем на ринку транзиту газу. Примусове стягнення цього штрафу почалося в червні 2017 року за рахунок активів «Газпрому» в Україні і дивідендів української компанії «Газтранзит», яка частково належить «Газпромові», і, за повідомленнями, за рахунок цього вдалося погасити 3,8 мільярда доларів штрафу.
«Ми вже давно переконались, що ніщо не обходиться Україні так дорого, як дешевий російський газ», – прокоментував російські умови для підписання транзитного договору голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв.
У відповідь на російські вимоги виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко опублікував в фейсбуці розрахунок, який показує, що Україна недоотримала значні кошти за транзит газу в попередні роки з тієї причини, що контракти на транзит і постачання газу Україні були вигідні виключно російській стороні.
«46,6 мільярда доларів. На стільки більше отримав «Газпром» від продажу газу, який спожила Україна, ніж Україна отримала за транзит. Так на чию користь «баланс у відносинах»? Ця різниця склала б тільки приблизно 13 мільярдів доларів, тобто майже в 4 рази менше, якби газ продавався за «рівнодоходною» ціною для «Газпрому» (тобто за ціною, яка б давала «Газпрому» однаковий прибуток від продажу газу Німеччині та Україні… Ця різниця у 33,6 мільярда доларів між тим, що є, і тим, щоб мало б бути, дорівнює приблизно чверті ВВП України», – написав Вітренко.
Слідом за цим прийшла новина про новий позов «Нафтогазу», в якому він, на підставі попередніх двох рішень Стокгольмського арбітражу, вимагає переглянути транзитний тариф і – якщо суд визнає точність розрахунків української газової компанії – присудити їй суму, що приблизно дорівнює 12 мільярдам доларів США.
У «Нафтогазі» вважають, що Україна має найнижчий транзитний тариф у Європі, що, згідно з чинним до кінця цього року контрактом, вона має право цей тариф переглянути і безуспішно намагалася зробити це протягом останніх років. Більш того, Україна хоче скористатися рішенням суду в Амстердамі про арешт акцій компанії South Stream Transport BV, яка займається будівництвом «Турецького потоку», щоб стягнути кошти, присуджені Стокгольмським арбітражем. Арешт акцій був здійснений у рамках розслідування про шахрайство, коли акції South Stream Transport BV намагалися незаконно передати компанії Transgaz Krasnodar LLC, коли стало відомо, що «Нафтогаз» подав позов до нідерландських судів.
Незважаючи на ці новини, прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що Росія не відмовляється від транзиту газу через територію України.
«Я думаю, що до кінця року контракт підписаний не буде, і ми в січні-лютому побачимо нову газову війну, – вважає київський економічний коментатор Сергій Фурса. – Росія намагається перевести переговори з економічної площини, де в України дуже сильні позиції, в політичну площину: Москва хоче, щоб про газ говорили не «Нафтогаз» і «Газпром», а Путін і Зеленський – для того, щоб Путін виторгував у Зеленського кращі умови. Коли в справу втручається політика, Росія виграє. Ми вже бачили контракт Тимошенко і Путіна, який коштував Україні дуже дорого, тому що ми роками переплачували мільярди доларів. Ціна на газ була для нас вища, ніж для Німеччини, навіть з урахуванням знижки в розмірі 100 доларів: на протязі 2009–2013 років Україна платила за газ набагато більше, ніж це робили її сусіди. І тільки завдяки тому, що після Майдану українська влада пішла в Стокгольмський арбітраж і привела умови договору до справедливих, ринкова ситуація змінилася. Зараз «Газпром» відмовляється виконувати ринкові умови контракту, він відмовляється продавати газ «Нафтогазові» за новою встановленою судом ціною, і знову хоче перевести все в політичну площину – для того, щоб знову виграти стратегічно».
Директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Володимир Омельченко розповідає про наслідки, які настануть, якщо контракт на транспортування газу через Україну не буде підписаний.
«Не можна дати прогноз на сто відсотків точно, звичайно, як і будь-які прогнози. На сьогодні існують, на мій погляд, високі ризики, що цей договір не буде вчасно укладений, бо у сторін абсолютно протилежні позиції і підходи. Українська сторона вважає, що контракт має бути довгостроковим, заснованим на європейських правових механізмах, що не має бути попередніх і додаткових умов, які не відповідають правовим нормам таких документів. У Росії інша позиція. Росія, по-перше, вважає, що контракт має бути короткостроковим. Це зрозуміло, тому що Росії важливо зараз виграти час до того моменту, як буде побудований «Північний потік-2». Друге, Росія ставить абсолютно неприйнятні умови, щоб Україна відмовилася від рішення Стокгольмського арбітражного суду, трьох мільярдів доларів. Тому ми бачимо, що позиції діаметрально протилежні. Україна намагається встигнути зробити все необхідне і зробити анбандлінг, тобто створити окремого оператора, який міг би укладати контракт із «Газпромом» або з іншою російською чи європейською компанією. Російська стратегія – висунути умови, які Україна напевне не може виконати», – вважає Омельченко.
Тим не менш, офіційно Росія все-таки заявила про те, що готова підписувати договір, керуючись європейськими правовими механізмами, тобто вона погодилася на умови, прийнятні для України.
Але Омельченко ще раз нагадує: «Газпром» наполягає на короткостроковому контракті, Україна наполягає на довгостроковому».
Але чим поганий короткостроковий контракт для України? Про нього говорилося і під час недавніх переговорів у Брюсселі: пропонується укласти договір на один рік, і якщо його умови всіх влаштують, то його можна буде автоматично продовжити. Чому Україна не хоче погодитися на ці умови?
«Україна зі зрозумілих причин не може довіряти «Газпромові», який неодноразово порушував свої зобов’язання, навіть не виконує рішення Стокгольмського арбітражного суду, що набуло чинності. Стратегія «Газпрому» зрозуміла: добудувати «Північний потік-2», і потім в України вже не буде ніяких можливостей укласти вигідні довгострокові контракти. Незрозуміло, за рахунок чого Україна буде утримувати свою газотранспортну систему, якщо не буде належних доходів від транзиту. Тому Україна логічно порушує питання: якщо не буде довгострокового контракту, який би покривав усі витрати газотранспортної системи, тоді Україна повинна виводити її з експлуатації», – пояснює фахівець логіку української сторони.
Скільки ж газу необхідно прокачувати через українську газотранспортну систему, щоб вона була рентабельною з економічної точки зору?
Володимир Омельченко переконаний: «Мінімум 60 мільярдів кубічних метрів газу. Тому Україна пропонує: давайте укладемо контракт на 60 мільярдів, або забронюйте, якщо вам на довгостроковій основі потрібна ця газотранспортна система. Бо який сенс Україні зберігати газотранспортну систему собі у збиток і чекати, що хтось укладе або не укладе контракт? Витрати ж будуть серйозні. Якщо не буде визначеності, що газопровід завантажений, то Україні немає сенсу цю систему утримувати. Тому Україна і каже: визначайтеся – якщо вам вона потрібна, тоді укладайте довгостроковий контракт, якщо не потрібна, тоді ми поступово будемо виводити її з експлуатації».
Чи можливо постачати через «Північний потік-2» стільки ж газу, скільки зараз можна поставляти через Україну?
«Звичайно, ні, він утричі менший за потужністю, – каже фахівець із Центру Разумкова. – «Північний потік-2» може транспортувати близько 50 мільярдів кубічних метрів газу, а газотранспортна система України – близько 150 мільярдів кубічних метрів природного газу, і до того ж її перевага, на відміну від «Північного потоку-2» і «Північного потоку-1», полягає в тому, що вона може гнучко реагувати на пікові зміни попиту в Європейському союзі, чого не може робити «Північний потік-2». Тому без газотранспортної системи України ціни на «піковий газ» для європейських споживачів значно зростуть. Треба це усвідомлювати. Тому я вважаю, що було б дуже правильно, якби «Газпром» або якась європейська компанія забронювали потужності української ГТС на довгостроковий період для того, щоб застрахуватися від можливих ризиків. Усе одно на «Північному потоці-2» будуть якісь ремонти, в зимовий або в літній період, коли найбільше споживають природний газ, його буде потрібно більше, а «Газпром» не зможе цього забезпечити. Тут і потрібна українська газотранспортна система. Зараз у зв’язку з закриттям ядерних електростанцій у Німеччині зростає попит на природний газ, закриваються вугільні станції, зменшується видобуток у Євросоюзі. Тому українська газотранспортна система могла б бути додатковим і надійним джерелом для ЄС. Але Україні невигідно, щоб усі ризики брала на себе тільки вона, і тільки вона продовжувала фінансувати підтримку газотранспортної системи».
Росія вимагає, щоб був проведений анбандлінг. І Володимир Омельченко говорив про те, що анбандлінг може бути ризиком для української безпеки.
Що мається на увазі? Фахівець пояснює: «Анбандлінг необхідний Україні, щоб інтегруватися з європейськими операторами газотранспортних систем. Але все-таки не можна заплющувати очі на те, що «Газпром» після анбандлінгу може спокійно постачати газ безпосередньо споживачам України, до того ж за демпінговими цінами, тобто він може, по суті, демпінгувати і захопити найбільш ліквідні українські підприємства шляхом демпінгу, витіснивши компанію «Нафтогаз» і приватних постачальників природного газу. І друге: сам «Газпром», його структура і корпоративне управління не відповідають європейським правилам. Тобто він не поділений: об’єднані і видобуток, і транзит, і поставки в єдиній компанії. Тому якби «Газпром» відповідав Третьому енергопакетові ЄС, тоді могла б іти мова про те, що він може продавати газ на українському ринку. Якби був доступ і інших російських компаній, які б склали йому конкуренцію. Тоді було б про що говорити. А зараз, коли «Газпром» є монополістом, не зовсім правильно допускати цього монополіста на ринок, особливо у світлі нинішніх відносин Росії і України».
Якщо ж припустити, що між Росією і Україною не буде укладений договір і Україна вирішить згорнути роботу своєї газотранспортної системи, чи зможе Європейський союз обійтися без цього газу, тобто без потужностей України?
«Він, звичайно, зможе обійтися, – каже Омельченко. – Ну, не відразу, не всі країни, тобто труднощі будуть частково в Болгарії (їм складно буде закрити свої обсяги), в (Північній) Македонії, частково в інших країнах Балкан. Зможе обійтися, але споживачі будуть за це задоволення платити набагато дорожче. Ми порахували, що якщо попит буде збільшуватися, а пропозиція зменшиться, то європейський споживач змушений буде переплачувати щороку на 15–20 відсотків більше, ніж зараз. Це десятки мільярдів доларів».
«Іншими словами, це розрахунок Росії, щоб ціна збільшилася, щоб був єдиний газовий коридор через Німеччину. По суті, тоді країни Європейського союзу енергетично залежали б від Росії і від Німеччини. Це вигідно Росії і Німеччині. Німеччина заробила на будівельних роботах, на обладнанні, на поставках, підрядах при будівництві «Північного потоку-2» і буде заробляти ще на тарифах за транспортування газу. А інші країни Європи будуть залежати монопольним чином від Росії і від Німеччини. Тому багато країн – Балтії, Польща, Словаччина – проти цього проєкту. Взагалі цей проєкт можна назвати криголамом європейської єдності. Він може розколоти Європу, стару і нову. Тобто ті країни, які найбільше постраждають від нового газопроводу, з роздратуванням сприймають таку політику. З моєї точки зору, Німеччині і Росії вигідно проводити спільну політику, тому всі ризики, всі проблеми, що виникли з «Північним потоком-2», їм вигідно перекласти на Україну і на країни Центральної і Східної Європи», – розповідає Володимир Омельченко з Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова.
Останніми роками Україна забезпечувала транзит газу до країн на захід від своїх кордонів в обсязі 110 мільярдів кубічних метрів на рік. Плата за цей транзит – приблизно 3 мільярди доларів на рік, це на чверть більше, ніж витрати України на імпорт газу.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
