Своїх варягів нікуди дівати

«Пророків немає у вітчизні своїй, але і в інших вітчизнах - негусто». В. Висоцький

Ідея залучити зовнішніх ефективних лідерів на роль українських міністрів сколихнула інформаційний простір. Хоча думка, звичайно, не нова. Приблизно так вчинили в 9-му столітті племена чуді, кривичі і словени, закликавши варягів навести лад і прибрати розбрат. Історики досі сперечаються, чи справді наші предки зробили такий малопояснимий вчинок, але всі впевнені, що раз один раз спрацювало, може спрацювати ще раз. На жаль, за більш ніж тисячолітню історію мало що змінилося: свого бояться більше, ніж чужинця, ладу в країні немає і в помині, а іноземців традиційно вважають більш розумними. Однак є і ключова відмінність від варягів сучасних геніїв менеджменту з Mckinsey - на князівський трон варяги не претендують. Ну або поки не претендують. За це їм можна пробачити і зовсім непристойний для бідної країни погодинний дохід, і невміння пити горілку гранованими склянками, і дещо незвичну для вітчизняної корпоративної культури усмішку на обличчі.

Без коріння

Для розуміння того, навіщо, власне, Україні потрібні високопоставлені експати, варто просто послухати Президента. Він чітко дав зрозуміти, що іноземець - «нікому не буде кумом, сватом». Це безумовна перевага будь-якого Джона порівняно з місцевим Арсенієм або Віталієм. Очевидно, що фахівець, котрий відбувся в світі, не буде своє ім'я псувати корупцією, щиро спробує впровадити західні стандарти і переконати колег все робити правильно. Проблема в іншому - система дуже швидко навчиться обходити керівників, вона їх просто інкапсулює. Одного разу Каха Бендукідзе, до речі, теж колишній міністр-іноземець, приводив прекрасний приклад боротьби з корупцією в Боснії. Тоді місцевих суддів замінили німці, а корупція тут-таки перейшла до перекладачів.

Очевидно, що для перебудови системи, крім усміхненого керівника з першокласним дипломом МВА, потрібна критична маса охочих щось міняти. І ось цю масу вже можна було б наростити як іноземним, так і місцевим кризовим менеджером. Він би дістав свій гарвардський конспект і нарадив керівникові, що робити і куди бігти. А система б просто сприйняла «чисту» істину та перебудувалася, адже вона цього хотіла, але не знала що і як робити. Однак в українській реальності жоден держорган такою критичною масою похвалитися не може, скоріше навпаки.

Самі не справляємося

І потім, залучення іноземців - по суті, розписка у власній неспроможності. Адже за великим рахунком реформи нас спонукав робити МВФ, прийняти антикорупційні закони - Європа, а зібрати коаліцію - Байден. Тобто ми самі себе визнаємо недалеким (не розуміємо, що 20 років тому потрібно було швидко трансформувати економіку), нечистими на руку (інакше на чийого кума Президент натякав) і нездатними зрозуміти прописні істини сучасної економіки, які іноземні експерти навіювали нашим чиновникам десятиліттями. Хто таку чудь і кривичів може струсити? Хіба що ідеаліст Бендукідзе, але він, на жаль, вже не з нами.

Passive voice

Кожен, хто вивчав англійську мову, пам'ятає про особливості пасивної конструкції, коли є об'єкт, до кого докладають дію, а власне суб'єкта, тобто дійової особи, начебто немає. З іноземцями-міністрами напевно трапиться така ж історія. Вони отримають повноваження, поле для діяльності, але при цьому будуть інструментом українських політиків. Тобто їх наймають, але не відповідають за їхні дії. У разі успіху, звичайно лаври будуть недбало накинуті на місцевого керівника, а скоріше навіть просто оптом на Президента або прем'єр-міністра. У разі провалу - ніхто не винен. Адже це все нарадили консультанти, відірвані від українських реалій, введені в оману, хороші хлопці, у яких не вийшло. Лише об'єктом їхніх експериментів, як завжди, будуть українці, яким доведеться тішитися заїждженою логікою «зате вони не крадуть».

Хто?

Однак кого ж саме збираються кликати в Кабмін? За уривковою інформацією, варягів будуть брати з пристойних країн, називають США, Польщу, чомусь Грузію. Хоча, якщо б цю логіку перенести в ту ж Грузію-2004, то Каха Бендукідзе не став би бути Міністром економіки в грузинському уряді часів Саакашвілі у зв'язку з його російським громадянством і нічого б для своєї батьківщини не зробив. Так само як і російський громадянин Грігол Вашадзе, Міністр закордонних справ Грузії, якого росіяни вважають відмінним русофобом. Якщо пошукати в світовій практиці, то легко знайти безліч експатів на ключових постах, але, як правило, в технологічних відомствах. Наприклад, Глава Банку Англії - колишній голова Банку Канади, хоча королева у них одна на всіх. Колишній голова центробанку Ізраїлю - американець Стенлі Фішер. Сучасна економіка сплетена химерно і громадянство в сучасному світі мало що вирішує. Тим більше, що звичайною практикою розвинених країн є подвійне і потрійне громадянство.

До речі, показовим є досвід виборів президента Румунії, де перед Віктором Понтою, що хизувався своїм «румунством», громадяни надали перевагу трансільванському німцю Клаусу Йоханнісу з подвійним громадянством. Причина була проста - він на місцевому рівні показав свою ефективність і йому довірили господарство побільше. Може і нам варто такого знайти? Серед своїх?