Журналіст УНІАН Олена Колгушева опинилася перед загрозою звільнення через упереджене ставлення керівництва агентства.
Про це сама журналіст написала у Відкритому листі колегам.
Текст листа наводить «62.ua»:
«Саме зараз, коли Донбас, окупований терористами, Україна відрізає, як уражену інфекцією частину свого організму, коли приходить остаточне розуміння того, що я втрачаю свій будинок, в якому сьогодні залишено все, чим жила я і моя сім'я, мені погрожують звільненням з роботи за правду. Хочуть позбавити мене роботи тоді, коли я змушена через загрозу життю мені і моїй родині вже 7 місяців не жити вдома. Я працюю в УНІАН з 2000 року, і ніколи не думала, що віддаючи всю себе роботі, зіткнуся з тим, що мене будуть принижувати, цинічно і підло примушуючи до звільнення.
Я сама до цих пір не можу зрозуміти, коли потрапила в немилість до мого керівництва, але точно знаю, що стало каталізатором.
6 листопада на стрічці УНІАН (для передплатників) вийшла моя інформація про те, що терористи в Донецьку відправляють гроші через «Ощадбанк» у Росію, причому мова йшла про дуже великі суми. Про факт я дізналася від своїх джерел в Донецьку, в яких я впевнена на 100%. Взагалі свідками пересилання грошей було відразу багато людей (терористи не спромоглися навіть вивести відвідувачів з відділення банку, звідки пересилали готівку).
У відділенні «Ощадбанку» по вул. Гринкевича, 6, де це відбувалося, напевно, було записано на камери спостереження, і при необхідності можна провести розслідування, та тільки в окупованому бойовиками Донецьку це зробити сьогодні неможливо... Але не стільки в цьому суть мого листа.
Ту мою новину в УНІАН поставили і на сайт, тобто в загальний доступ. Наступного дня і на сайті, і на стрічці УНІАН для передплатників вийшла новина зі спростуванням від «Ощадбанку». Правда, на сайті моя новина була відкоригована з урахуванням позиції банку, яка була висловлена в наступній новині, написаній, вочевидь, з прес-релізу банку.
Скажу відкрито - позиція банку хоч і зрозуміла, але недоречна, оскільки в окупованому Донецьку сьогодні не діють українські закони і правий той, хто зі зброєю. У Донбасі ні для кого не секрет, що саме Ощадбанк - єдиний банк в регіоні і що саме через його відділення в тому числі і сепаратисти проводять фінансові операції. Новини про це спливають майже кожен день. Найсвіжішим повідомленням на момент написання цього листа було ось це. Навіть на сайті ДНР повідомлялося, що в Донецьку відкрито 109 відділень цього банку і що саме ними потрібно користуватися.
Далі спробую максимально коротко і по суті.
Увечері 7 листопада я отримую повідомлення від одного з моїх регіональних редакторів про те, що шеф-редактор УНІАН Михайло Ганницький дуже не задоволений моєю роботою, хотів би, щоб я написала заяву про звільнення, і дав усне розпорядження ігнорувати новини, що надсилаються мною, - не публікувати їх ні на сайті УНІАН, ні в стрічці, яка доступна передплатникам.
Я написала Михайлу лист з проханням роз'яснити ситуацію і продовжувала працювати. Кілька днів мої новини ще виходили, але як мені пізніше пояснили колеги, просто банально не всіх випускових та чергових редакторів встигли попередити, що на мої новини було накладено заборону.
Раніше як особисто від Ганницького, так і від випускових редакторів, я не чула нарікань на свою адресу з приводу якості моєї інформації, так само, як і протягом усіх 14 років при будь-якому керівництві агентства. Були, звичайно, робочі моменти, узгодження. Але, коли нас, власних кореспондентів УНІАН, зрідка запрошували в редакцію в Київ, я чула тільки добрі слова на свою адресу, як щодо якості, так і кількості моїх інформацій і статей.
Поговорити по суті з Ганницким у мене так і не вийшло досі - він ігнорує мої листи і заклики відкрито розібратися з подією.
Виходить, незважаючи на те, що я зараз перебуваю, по суті, у вигнанні, що у мене, можливо, вже немає дому і притулку, що у мене дев'ятирічна донька, що я кожен день з моменту виїзду з Донецька, незважаючи на всі злиодні і труднощі, продовжувала працювати, мене просто принижують, повністю ігноруючи мою роботу. Намагаються штучно створити ситуацію, при якій виникне привід мене звільнити хоч за щось.
Розумію, що на агентство просто-напросто було вчинено тиск з боку банку, а крайньою виявилася я. Так вирішило керівництво УНІАН в особі шеф-редактора Ганницького. Тобто, і сьогодні все відбулося в кращих традиціях режиму Януковича.
Що ж, звільнитися я, звичайно, можу. Але мені просто по-людськи боляче і прикро. За те, як зі мною поводиться керівництво агентства.
Так вийшло, що син у мене вже кілька років навчається в США. Він виграв конкурс і поїхав вчитися за програмою обміну в університет в штаті Міссурі. Коли ми (я з 9-річною дочкою і чоловіком, який теж журналіст і працює на сайті «Острів») були змушені ще в травні виїхати через погрози з Донецька, син став шукати можливості допомогти нам приїхати і тимчасово пожити у нього.
Завдяки колезі-власкору зі Львова нас поселили в м. Буське в інтернаті для престарілих. Ми безмірно вдячні жителям Львівщини за те, що дали нам тимчасовий дах над головою і можливість з чоловіком працювати. Ми прожили на Львівщині 4 місяці, і вже збиралися знімати якесь житло, коли син повідомив, що нами зацікавилася Школа журналістики його університету, попросили нас прочитати кілька лекцій про ситуацію в Україні. Ряд правозахисних і журналістських організацій оплатили нам переліт. Прийняли нас дуже привітно, з розумінням, скрізь зустрічали з повагою і турботою.
Я продовжувала працювати на агентство дистанційно всі ці 7 місяців, перебуваючи поза домом, зберігши всі джерела інформації, можливість дзвонити, листуватися, спілкуватися в скайпі з людьми для підготовки якісних інформацій для УНІАН.
Однак, не всі можуть побувати в шкурі донецьких журналістів, зрозуміти, що таке працювати 7 місяців поза домом, будучи біженцем, при цьому робити свою справу якісно. Мені завдано удару в спину. Я, повідомивши правду, тепер буду вимушена у свої 50 років шукати роботу. Це при тому, що у мене неповнолітня дитина і я як і раніше поза межами рідної домівки.
Не хочу пишномовних слів, але все ж: невже все - і Майдан, і наша боротьба, і надії дійсно були дарма?..
Олена Колгушева».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом