В перуанських Андах, на висоті 4500 метрів над рівнем моря, виявлені сліди перебування доісторичної людини - це найвища точка, куди добиралися первісні люди, повідомляється в журналі Science.
Вчені поки що не уявляють собі, як мешканці стоянок в Андах (датують її десятим тисячоліттям до нашої ери) могли виживати в умовах низького вмісту кисню, потужної сонячної радіації і екстремальних холодів.
Міжнародний колектив археологів досліджував дві стоянки: грот Кункайча, де первісні люди жили цілий рік, і розташовану вище стоянку Пукунчо. Скоріше за все, на території навколо Пукунчо полювали на лам-вігонь. Міграції цих високогірних тварин проходять у відомому і передбачуваному ритмі. Хоча мисливці теоретично могли залишатися там цілий рік, сезон дощів і небезпека переохолодження, а також необхідність підтримувати контакти з одноплемінниками і збирати їстівні рослини змушувала їх періодично спускатися в інші райони.
У гроті Кункайча виявили закопчені стелі (що свідчить про використання вогню) і наскельні малюнки. Там же знайшли численні кам'яні знаряддя (з обсидіану, андезиту, яшми), що застосовувалися для полювання і оброблення туш убитих тварин - лам-вігонь і гуанако, пише «Lenta.ru».
Вчені поки не зрозуміли, чи вимагало життя на такій висоті від мисливців-збирачів особливих генетичних механізмів адаптації, чи клімат Анд кінця плейстоцену був набагато м'якший, ніж вважалося раніше. Так чи інакше, люди пристосувалися до екстремальних високогірних умов через дві тисячі років після своєї появи на південноамериканському материку: тобто акліматизація за біологічним мірками сталася у вражаюче короткі строки.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом