Степан Хмара: “Ми всі знаємо, чого чекати від Тимошенко”

Колись один з найближчих соратників Юлії Тимошенко, згодом народний депутат Степан Хмара став її опонентом. На початку 2005 року Хмара вийшов з фракції БЮТ, пізніше підтримавши запропоновану Віктором Ющенком кандидатуру прем’єра Юрія Єханурова. На вибори-2006 Степан Хмара йшов у складі Українського народного блока Костенка і Плюща, який набрав менше двох відсотків. В інтерв’ю кореспонденту ForUm’у нардеп розповів про свою оцінку виборів та плани на майбутнє.

- Степане Іллічу, як ви оцінюєте результаті виборів та процес підрахунку голосів, про який зараз дуже багато говорять?

- Результати є результати, але на жаль, точних даних ми ніколи не будемо знати, судячи з того, що виявилося дуже багато порушень під час підрахунку і заповнення протоколів. Купувалися члени дільничних комісій, де безпосередньо здійснюються голосування і встановлюються його результати.

Але це є результатом виборчої кампанії. Можна відверто сказати, що демократичним і справедливим був лише сам процес голосування. Про решту складових виборчої кампанії цього сказати не можна. Зокрема, виборча кампанія не надавала рівних можливостей різним суб’єктам виборчого процесу. Тому не дивно, що домінуючу більшість у Верховній Раді завоювали саме три основні кланові олігархічні групи: Регіони України, БЮТ і “Наша Україна”.

- Чому так сталося?

- Ними були задіяні величезні гроші, які використовувалися для різних виборчих технологій, працювали дуже потужні команди технологів. До того ж, виборча кампанія у дуже багатьох випадках проводилася на підставі цинічної брехні, а це, звичайно, не давало виборцеві правильно зорієнтуватися, мати об’єктивну інформацію для того, щоб зробити усвідомлений вибір. Верхні ешелони влади ніби не втручалися у виборчий процес. Ніхто ні на кого не тиснув, не шантажував, не погрожував, не давав вказівки про фальсифікації і таке інше, але, з іншого боку, влада взагалі усунулася від контролю над проведенням демократичної і справедливої передвиборчої роботи і насамперед використання коштів на вибори.

Олігархічні клани, звичайно, мали домінуючу можливість і доступу до ЗМІ, насамперед до телебачення, могли випускати безмежну кількість агітаційної продукції. Найбільше від цього постраждали як раз ідеологічні партії, які, звичайно, неспівставні за своїми фінансовими можливостями з групами, до складу яких входять цілі групи мільярдерів. Вони сьогодні опинилися у Верховній Раді і ті, хто найбільше кричав про те, що треба відділити бізнес від влади, вони якраз зробили навпаки.

Ось, наприклад, у списку БЮТ, лідер якого пані Тимошенко, найбільше говорила про відділення бізнесу від влади, все навпаки. Мало того, що в списку БЮТ є вісім представників бізнесу, там просто є представники великого олігархічного бізнесу і кілька мільярдерів, які були опорою кучмізму, мали доступ до розграбовування національного багатства.

Після президентських виборів до «Батьківщини» записували всіх і побільше. Причому людей явно з кримінальних середовищ. Це абсолютно не ідеологічна партія. Там ані моральні, ані ідеологічні критерії не діяли. Там була одна мета: наростити м’язи, щоб якомога більший шматок увірвати від влади. Те саме і Регіони. Це чисто кланова організація, яка будувалася не принципом партійного будівництва, як це прийнято в демократичних країнах.

- Чому ж тоді виборець повірив Тимошенко?

- На жаль, люди про це не знали, але складається таке враження, що і не хотіли знати. Вони казали що голосують «за Юлю», за одну Юлю, а не за списки. Це наївна неусвідомленість наших громадян. Вони чи ще просто не привикли до того, що таке пропорційні виборці, чи вони якісь загіпнотизовані… Я думаю, тут не тільки аналітикам є що робити, а й психологам. Це схоже на те, як на початку 30-х років у Німеччині люди бачили, хто йде до влади, але в той же час довіряли Адольфу Гітлеру. Очевидно є якість певні психологічні стани в суспільства. Я розчарований нашими виборцями, якщо чесно, бо не можна так купуватися на слова, на пусті обіцянки. Треба думати розумом, а не керуватися одними емоціями і піддаватися технологічному впливу.

- Як ви оцінюєте нинішній процес формування коаліції?

- При будь-якій комбінації влада буде в руках олігархів. Просто зараз три групи олігархів борються за вплив, і між ними ходить дрібний, якщо так можна сказати в великій політиці, торгаш Мороз, який свою поведінку визначає насамперед метою найбільше увірвати від влади і проштовхнути більше своїх людей у владу. Він теж піде на будь-який союз будь-ким.

А в Тимошенко одна мета. І вона цілеспрямовано до неї йде ще починаючи з «помаранчевої революції». Вона по максимуму використала трибуну, й Президента, вклавши при цьому найменше зусиль в революцію. Потім всю кампанію вона вела на підставі такої брехні: Ви обрали народного Президента, тепер ви будете голосувати за народного прем’єра.

Зараз є дві основні сили, які змагаються за посаду прем’єра. Це “Регіони України” і БЮТ. Тобто дивіться і вибирайте: або Тимошенко може бути, або Янукович.

Після виборів Тимошенко лише тим і займається, що шантажує своїх потенційних партнерів, аби вона стала прем’єр-міністром. Ну, не знаю, чи цей шантаж спрацює, чи ні, але ми вже знаємо, що можна чекати від прем’єра Тимошенко.

- А Єхануров може бути прем’єром?

Виходячи з державних національних інтересів, Єхануров мало підходить на ту посаду. Я, наприклад, на посаді прем’єр-міністра бачив би Арсенія Яценюка (чинний міністр економіки України – ред.). Молодий, перспективний, політично незаангажований, високий державний менеджер, фахівець і патріот. І, думаю, це легше сприймалося б Партією регіонів.

Звичайно, не може бути й мови про прем’єрство Януковича, не може бути мови про прем’єрство Ахметова. Не можна його взагалі пускати на якусь державну посаду.

- А чи є в Президента, з кого підібрати керівників силових структур?

- Є, звичайно. Те що говорять, що начебто в нас кадровий голод – це байки. Просто треба не лінуватись і шукати, але не шляхом особистої довіри, кумівства, чи ще чогось, а за принципом відданості справі і відповідним моральним критеріям і фаховості і все буде нормально.

Я не розумію чому Ющенко тримає міністром внутрішніх справ Луценка. Це найгірший міністр за весь період незалежності України. Я Білоконя тут виношу за дужки. І корупція в системі МВС не зменшилась, а збільшилась, безпорядки ще більші, керування абсолютно безглузде. Ну людина не може і не хоче.

- Як ви оцінюєте діяльність Володимира Литвина на посаді Голови ВР V скликання?

- В цілому негативно. Тому що Литвин спричинив все-таки багато порушень Регламенту ВР у тих питаннях, які надзвичайно важливі для України і, зокрема, при голосуванні за так звану конституційну реформу. Це голосування йшло з порушенням і Конституції і Регламенту ВРУ. Тобто, юридично є всі підстави вважати її незаконною.

Литвин це освячував, усвідомлюючи, що він іде на порушення. Крім того, скільки ми мали клопотів з внесенням змін до закону про статус депутатів місцевих рад, коли їм було надана недоторканість при притягненні до кримінальної відповідальності. Литвин чудово усвідомлював, що цей закон є антиконституційний, бо він порушує 80 статтю Конституції. Він не повинен був його підписувати, але для цього треба бути принциповою людиною. Підписання ним цього закону дуже негативно вплинуло на вибори місцевих органів влади, бо до цих рад полізли різні кримінальні елементи, які хотіли уникнути відповідальності, захистившись мандатом депутата того чи іншого рівня місцевої ради.

До того ж є ціла низка інших моментів. Наприклад, у нас ввійшла в норму така практика, як диктат Погоджувальної ради, хоча Погоджувальна рада це не конституційний орган, і вона може тільки рекомендувати вносити чи не вносити на розгляд парламентарів ті чи інші питання. Але спікер навіть у залі Верховної Ради публічно казав: Погоджувальна рада вирішила...

Пан Литвин зробив дуже багато, щоб нівелювати в значній мірі роль народного депутата. Він грав на різні сторони, намагаючись щось викомбінувати для себе. Докомбінувався до того, що сам опинився за бортом.

- Що треба зробити новому парламенту в першу чергу?

- Важко прогнозувати дії Верховної Ради нового скликання, адже це люди з зовсім іншими інтересами, ніж у суспільства. Дії Верховної Ради будуть залежати від того, чи буде створена так звана більшість, хто піде в опозицію, бо зараз ще триває цей процес. Невідомо, чи це буде велика коаліція, чи це буде помаранчева коаліція. Невідомо, хто піде в опозицію.

- Як ви оцінюєте діяльність Верховної Ради цього скликання за п’ятибальною шкалою?

-Її роботу можна оцінити на трійку.

- Чого не вистачило для п’ятірки?

- Депутати так і не зробили тих головних речей, що вкрай потрібні Україні. По-перше, реформу податкової системи. Податковий тиск як був, так і є. Він не дає можливості швидко розвиватися малому і середньому бізнесу. По-друге, не була здійснена судова реформа, а судова влада – це дуже важлива гілка влади, яка має бути арбітром. Крім того, ця Верховна Рада ці процеси навіть відкинула назад.

З вини і уряду Тимошенко, і Верховної Ради своєчасно не були прийняті повноцінні закони про вступу України до СОТ. Якби це було зроблено в першій половині минулого року, то ми б мали всі можливості під кінець року стати повноцінним членом СОТ. На жаль, уряд давав абсолютно слабо підготовлені, і навіть небезпечні законопроекти, в яких не було враховано потреби нашої економіки, нашого національного товаровиробника, захист нашого державного економічного простору. Можна багато перераховувати...

- Як ви ставитеся до обрання мером української столиці Леоніда Черновецького? Ви мали змогу з ним спілкуватися. Яке враження він на вас справляє?

- Він досить складна фігура. Я його не так добре знаю, але можу сказати, що він вольовий і напористий у досягненні своєї мети. Це непогана риса, зрештою. Головне – яку він команду сформує, бо сама людина, хоч навіть і може багато, але всього знати і розуміти не може.

Його перемога – це вибір киян, і безперечно вони вже не могли голосувати за Омельченка, бо після другої каденції, особливо, він дуже зазнався, став людиною, яка намагається керувати більш авторитарно. До ганебних обсягів дійшла корупція вже в Київській адміністрації! Це вже просто образливо! Кияни поставлені в дикі умови недоступності придбання житла через абсолютно економічно необґрунтовані ціни на житло, бо такий мафіозний будівельний монстр, як “Київміськбуд”, яким керує дуже близький друг і соратник Омельченка пан Поляченко, заставляв людей кидатися у пошуках житла і потрапляти в руки таких авантюристів, як “Еліта-Центр”, який теж не міг би діяти без даху корумпованих чиновників Київської адміністрації.

Звичайно, кияни зрозуміли, що Омельченко не месія, і його вже треба усувати. На жаль якихось яскравих конкурентів в нього не було. Я не знаю, щоб у когось з кандидатів була конкретна стратегічна програма розвитку Києва.

- Тобто кияни голосували не за Чернівецького, а проти Омельченка?

- Скоріше так. Зіграло свою роль те, що пан Черновецький постійно працював зі своїми виборцями, особливо на Лівому березі. Він з будь-якого приводу і до будь-якого свята виділяв матеріальну допомогу пристарілим, якісь обіди, якісь пайки, і це в значній мірі вплинуло на результати виборів, на думку людей.

Я не знаю наскільки ця благодійність була щирою, це не мені судити, але вона була. Проте, як це може відбитися на керівництві містом, я не знаю, бо це різні речі. Одне - бути любимим у населення і особливо в бідних його верств, а інше - керувати таким великим містом, як Київ.

- Які ваші подальші плани? Ви залишатиметесь в політиці? Чи збираєтеся балотуватися до парламенту на наступних виборах?

- У парламент не знаю. Звичайно, я не можу бути поза політикою, оскільки це моє життя. Моя доля пов’язана з політикою. Це вибір ще був мною зроблений в юні роки, і я все життя був з політикою. За свої принципи, за свої переконання доводилося дуже дорого платити. Для мене втрата депутатського мандата не означає відхід від політики, оскільки я ніколи не керувався метою бути в політиці за будь-яку ціну. Звичайно, мандат я міг мати, залишаючись у БЮТі.

Я свідомо йшов на цей ризик і вважаю, що поступив правильно ще за рік до виборів, застерігаючи наших громадян від Тимошенко.

- Як ви відпочиватимете після такої важкої праці?

- Насправді я ще не знаю. Знаю тільки одне, що я вже відіспався і відігрівся, бо на цій виборчій кампанії був постійно на зустрічах, їздив по регіонах. Доводилось виступати у “холодильниках”. Це будинки культури, клуби... Вони, як правило, не опалювались, і часом було холодніше, ніж на вулиці, а доводилось по кілька годин виступати. А тепер вже відігрівся, відіспався. А взагалі думаю визначитися ближче до літа. З тим, як відпочити, думаю, проблем не буде.