Ми відповідаємо за тих, за кого проголосували!

Не знаю, хто переможе на парламентських виборах найближчою весною, але одне знаю точно – паперу на них буде витрачено чимало. Судіть самі – на сьогодні Центральна виборча комісія зареєструвала для участі у виборах до Верховної Ради України 45 партій і блоків. Якщо підрахувати, що на кожну партію або блок буде відведено, принаймні, два погонні сантиметри у виборчому бюлетені (назва великими буквами плюс перша п'ятірка списку), то це вже виходить як мінімум 90 сантиметрів завдовжки, а якщо врахувати «шапку» і всяку корисну і не дуже інформацію внизу (якось: де, як і за кого ставити галочки, хрестики чи нулики), то і зовсім виходить фактично цілий метр! Уявляєте? Приходите ви на виборчу ділянку, а вам в руки метровий бюлетень – бац, – іди, мовляв, шановний товаришу, голосуй, якщо все це здолаєш! І таких бюлетенів, за прикидами ЦВК, має бути ні багато, ні мало - 36 мільйонів 309 тисяч – рівно за кількістю виборців в Україні. Уявляєте, скільки підручників можна було б надрукувати на цьому папері, який після виборів буде все одно знищений? Або портретів Президента? Або повноцінних українських грошей, на худий кінець? Пенсії з зарплатами підвищені чимось треба платити!

До речі, адже бюлетенів могло бути ще більше, так тільки з часів президентських виборів 2004 року кількість людей, що мають у нашій країні право голосу, загадковим чином зменшилося майже на півтора мільйона людей. Якщо бути точним, то на 1 мільйон 348 тисяч. Куди вони всі поділися – ніхто точно сказати не може. Звичайно, можна було сміливо списати все на колишній «злочинний режим», мовляв, намалювали, іроди, мертвих душ та двійників, і лише тепер все викрилося, - це б було сприйнято з розумінням (звикли вже), але обережний глава ЦВК Ярослав Давидович вважав за краще в політику завчасно не лізти, і звинуватив у всьому місцеву владу, яка, мовляв, сама не знає, скільки у них там кого.

Втім, з 14-го січня можна з 99%-ою вірогідністю сказати, що метраж бюлетенів більше збільшуватися не буде – саме цього дня ЦВК закінчила реєстрацію кандидатів у депутати, включених у виборчі списки партій або блоків. Один відсоток все ж таки залишимо про всяк випадок, бо наразі в судах розглядаються позови від декількох політичних сил, яким було відмовлено в реєстрації, і від результатів розгляду цих позовів залежатиме остаточна кількість учасників у парламентських виборах. Проте Ярослав Давидович заявив, що сумнівається в тому, що остаточна кількість партій і блоків на виборах у Верховну Раду зміниться. Тому приймемо число 45 як підсумкове, і танцюватимемо від нього.

Отже, 45 партій і блоків намагатимуться в найближчі 2,5 місяці будь-якими доступними способами вплинути на вашу (і нашу) свідомість, тільки б 26 березня ви (і ми) поставили який завгодно пізнавальний знак саме напроти їх назви. Це на 12 політичних об'єднань менше ніж на минулих парламентських виборах 2002-го року – тоді їх було всього 33, але не треба забувати, що чотири роки тому половина складу парламенту обиралася, так би мовити, за індивідуальною програмою, тобто на мажоритарній основі. Отже загальна кількість людей, які кров з носу бажають з весни цього року займатися виключно законотворчістю (а багато хто вже і не вперше) не дуже й змінилася – в 2002-у році було 7500 людей, а в поточному – 7733. Приріст невеликий, але приємний – втішає, що при стрімкому скороченні загальної кількості українців кількість людей, готових покласти душу і тіло заради процвітання нації, неухильно зростає.

Зрозуміла річ, що до парламенту потраплять далеко не всі. Втім, далеко не всі і хочуть туди потрапити. Багатьох людей, зареєстрованих у виборчих списках, цілком влаштує і статус кандидата в депутати – по-перше, ні до чого не зобов'язує, по-друге, в суспільстві повага і шана, а по-третє – ну просто чисто по-людськи приємно. Але все таки більшість кандидатів вирушає у передвиборчі перегони саме для того, щоб на фініші з повним на те правом начепити на піджак або блузу дорогий значок. А для цього потрібно «всього лише опинитися» в прохідній частині виборчого списку партії або блоку, які зрештою подолають 3-відсотковий бар'єр. Когось туди беруть за заслуги, когось – за спорідненість, когось – за гроші, а когось і зовсім за красиві очі, але це вже маленькі партійні хитрощі, всіх секретів яких ми зараз розкривати не будемо.

Краще давайте припустимо, якими ж політичними силами буде представлений майбутній парламент. А що? Вже зараз це можна зробити з вельми великою часткою ймовірності. Соцопитувань нині багато – хороших і різних, рейтинги завжди перед очима (до весни ви їх вже бачити не зможете), так що склад нової Верховної Ради вже зараз вимальовується досить чітко. Звичайно, в наш бурхливий час за 2,5 місяці в країні може відбутися все, що завгодно, але навряд чи це так вже сильно вплине на результати демократичного волевиявлення громадян.

Взагалі, всі партії і блоки, які візьмуть участь у виборах, можна сміливо розподілити на три групи: ті, хто точно потраплять до парламенту; ті, хто можуть потрапити, а можуть і не потрапити, тобто «фіфті-фіфті»; і ті, хто точно виявиться «за бортом». Так, по групах, ми їх і розглянемо.

До першої групи входять всього шість політичних об'єднань. Це «Партія Регіонів», «Народний Союз «Наша Україна», «Блок Юлії Тимошенко», «Соціалістична партія України», «Народний блок Литвина» і «Комуністична партія України». Це «монстри» українського політикуму, які подолають 3-відсотковий бар'єр за будь-яких обставин, навіть, якщо самі відмовлятимуть електорат голосувати за себе. Явним лідером ось вже багато місяців підряд тут виглядає «Партія Регіонів» під буттям екс-прем'єра і екс-кандидата на чолі в президенти України Віктора Януковича. Минулого року «регіонали» показали дійсно феноменальне зростання рейтингу, причому, що особливо вражає, самі вони для цього не зробили буквально нічого. Тактика «сидіти і чекати, поки влада сама себе не дискредитує», яку вони вибрали для себе (спочатку спонтанно – з банальної постреволюційної розгубленості, а потім вже усвідомлено, побачивши, наскільки хороший результат), спрацювала на всі сто. Помилок у влади дійсно багато, і тепер «Регіони» всерйоз розраховують на, за різними прогнозами, від 20 до 30% голосів виборців. Для простоти зупинимося на середньому арифметичному, тим більше що, як показує практика, правда дійсно завжди знаходиться десь по середині.

Якщо перше місце «регіонали» вже практично застовпили за собою, то за друге розгорнеться неабияка боротьба. Причому між тими силами, які ще зовсім недавно сприймалися як єдине ціле. Йдеться, як ви розумієте, про «Блок Юлії Тимошенко» і «Народний Союз «Наша Україна». Якщо ще рік тому ми говорили «Ющенко» – мали на увазі «Тимошенко», і навпаки, то після того, як Віктор Андрійович відправив уряд Юлії Володимирівни «в сад», БЮТ і НСНУ з побратимів перетворилися на принципових противників. Що особливо додає пікантності ситуації – обидві політичні сили «пасуться» на одному «помаранчевому електоральному полі», і можна тільки поспівчувати тим виборцям, які, не дивлячись на те, що посварилися їх улюбленці, продовжують ніжно любити і Ющенка, і Тимошенко – зробити вибір їм буде дуже важко. Втім, багато політологів відзначають, що, піди БЮТ і НСНУ на вибори єдиним блоком, вони не набрали б тих відсотків, яких вони сумарно досягнуть порізно. Отже «розлучення» ЮВТ і ВАЮ, якщо виходити з передвиборчої доцільності, був вчинком політично грамотним, адже в тому, що в майбутньому парламенті «оранжевим силам» доведеться об'єднатися, щоб не допустити «донецького реваншу», мало хто сумнівається. Ну а на виборах БЮТ, швидше за все, набере трохи більше, ніж НСНУ (хоча якби на чолі списку «Нашої України» залишився Президент, було б навпаки), а в сумі їх результат буде на декілька відсотків вище, ніж у «Партії Регіонів».

За четверте місце несамовито боротимуться соціалісти, «народники» Литвина і комуністи. Причому останні, колись фаворити будь-яких парламентських виборів, тепер виступають в ролі явних аутсайдерів. «Червоний електорат» поволі, але неухильно скорочується, як через природні причини (роки старих беруть своє), так і тому, що ностальгія за радянським минулим – це вже не модно. Швидше за все, в наступній виборчій кампанії КПУ доведеться надзвичайно туго, зараз вони цілком можуть розраховувати на свої «законні» 5% голосів. Може бути менше, але більше – навряд. На сьогодні це їх межа.

Від 4 до 7% наберуть Соціалістична партія Олександра Мороза і Народний блок Володимира Литвина. Причому передбачити, хто з них буде вище, а хто нижче, наразі практично неможливо – обидві політичні сили б'ються фактично за одних і тих же виборців, та й партії, якщо розібратися, самі по собі вельми схожі. Лідери обох – Олександр Мороз і Володимир Литвин – користуються репутацією мудрих і розсудливих політиків, які ніколи не поспішають і ретельно зважують свої слова і вчинки. На «озброєнні» у обох партій є фактично рівнозначно потужні ЗМІ, що роблять величезний вплив на людей в першу чергу в сільській місцевості – йдеться про газети «Голос України» і «Сільські вісті». Помірно-популістські програми і дистанціювання від гучних скандалів роблять шанси соціалістів і «народників» практично рівними. Саме тому вони зараз з таким злом «мочать» один одного.

З групи «фіфті-фіфті» в першу чергу необхідно відзначити Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція». Якщо хто з групи і опиниться в парламенті, то в першу чергу це буде саме він. За 4 роки поза стінами Верховної Ради лідер блоку Наталія Вітренко, очевидно, настільки скучила за парламентською роботою, що підготовку до виборів почала ще задовго до старту офіційної кампанії. Вміло граючи на протестних настроях в країні, пов'язаних з політичною і економічною кризами і нездатністю влади скоріше їх подолати, Наталія Михайлівна розгорнула, мабуть, дуже бурхливу передвиборчу діяльність в країні. Принаймні, ніхто так щиро не лає «помаранчеву владу», як вона. Підсумковий результат блоку коливатиметься в межах прохідних 3%, швидше за все, трохи більше, тому що рейтинг Наталії Вітренко, судячи з соцопитування, зростає. Повільно, проте постійно, чим не може похвалитися, мабуть, більше жодна політична сила.

Ще один представник групи - Опозиційний блок «Не так!». Позбувшись самого демонічного ярлика української політики – СДПУ(о) – і об'єднавшись зі всеукраїнським політичним об'єднанням «Жінки за майбутнє» і Республіканською партією, «есдеки» отримали шанс знову опинитися в парламенті, про що рік тому, впевнений, навіть і не мріяли. Наявність першого Президента України Леоніда Кравчука на першому місці списку і тріумфатора відбірного турніру до Чемпіонату Світу з футболу Олега Блохіна - в першій десятці має забезпечити «нетаківцям» як мінімум 2% голосів виборців, а вирішальний відсоток цілком залежатиме від передвиборчої кампанії блоку. Не виключено, що до нього знову будуть залучені футболісти київського «Динамо», як нинішні, так і колишні. Натякаю на Андрія Шевченка, чия підтримка може стати для блоку вирішальною.

А ось наявність у першій п'ятірці іншого видатного спортсмена – боксера Віталія Кличка – цілком може забезпечити проходження до парламенту Громадянського блоку «Пора-ПРП». Власне, з моменту створення блоку ніхто і не приховував, що це об'єднання – чисто технічне, створене з метою додати в «оранжеву скарбничку» декілька зайвих відсотків. А оскільки вуса глави ПРП Віктора Пинзеника – вкрай сумнівний засіб для залучення голосів виборців, з братської НСНУ був «позичений» національний герой Віталій Кличко, котрий дуже вчасно завершив свою спортивну кар'єру. Виключно завдяки йому рейтинг блоку коливатиметься десь в межах 2,5%, але грамотно проведена піар-кампанія може і до парламенту довести. Чим біс не жартує!

Решта партій і блоків, на превеликий їх жалю, до Верховної Ради не проходить ні за яких обставин (хоча в нашій країні може бути все!). Адже там є вельми цікаві суб'єкти! Наприклад, блок імені одіозного екс-прем'єра Павла Лазаренка, якому, правда, ЦВК відмовила в реєстрації, мотивуючи це тим, що останні 5 років Павло Іванович провів за межами України. Де саме перебував у цей час екс-прем'єр, у ЦВК уточнювати не стали. Невже є ще такі, які не знають?!

Ще один колишній прем'єр, секретар РНБОУ і міністр оборони (в різні роки, розуміє) Євгеній Марчук теж навряд чи буде депутатом нового скликання. Звільнений з поста міністра оборони напередодні «помаранчевої революції», Євгеній Кирилович чомусь відразу дистанціювався від публічної політики, майже рік не з'являвся на очі публіки і «сплив» тільки зараз з блоком «Євгеній Марчук – «Єдність». Чому Марчук не пішов до «сильних світу цього» – такого досвідченого і авторитетного політика, та ще й з непоганим медіа-ресурсом, узяли б з радістю куди завгодно – пояснити складно. Але факт залишається фактом – Євгеній Марчук буде поза великої політики ще декілька років. Якщо, звичайно, в Президенти не піде в 2009-у.

Принциповий Олександр Зінченко принципово не пішов на вибори в блоці з БЮТ (через Михайла Бродського і Олександра Волкова, яких в результаті теж у списку БЮТ не опинилося), тим самим гарантував би собі депутатство, а вирішив балотуватися окремо разом з своєю партією Патріотичних сил України. Слабенької, звичайно ж.

Слабо світить мандат і ще одному екс-прем'єру Валерію Пустовойтенку, кращі роки в політиці якого вже давно позаду, і з яким вважають за краще не зв'язуватися навіть колишні соратники, вважаючи Валерія Павловича в деякому роді політичним баластом.

Невідомо чому вирішив іти на вибори окремо і відомий правдоруб Юрій Кармазін. В списку НСНУ йому б легко віддали будь-яке прохідне місце, яке б він попросив, проте Юрій Анатолійович зі своєю партією захисників Вітчизни вважав за краще створити блок імені себе. Господар, як мовиться, пан, але про депутатство пану Кармазіну тепер доведеться забути як мінімум на декілька років.

Окремо від НСНУ йдуть на вибори і Юрій Костенко з Іваном Плющем, створивши Український Народний Блок імені обох. І обидва без шансів.

Мимо парламенту також, мабуть, «пролітають» «Трудова Україна» на чолі з Валерієм Коновалюком, «Народний Рух України» (Богдан Бойко), «Партія зелених» України (Віталій Кононов), блок Бориса Олійника і Михайла Сироти. І ще десяток політичних партій і блоків.

Втім, у вас із цього приводу може бути своя думка. І скоро ви отримаєте можливість її висловити. Тільки, стоячи перед скляною скринькою, гарненько подумайте ще раз. Пам'ятайте: ви відповідаєте за тих, за кого проголосували!