Рішення парламенту про відставку уряду Юрія Єханурова має зовнішні і внутрішні причини. Причому, причин внутрішніх набагато більше, ніж причин зовнішніх. Фактично відставка стала логічним результатом року, втраченого для економіки України.
Ні для кого не таємниця, що макроекономічні показники, з якими країна зустріла 2006 рік – жалюгідні. Як жалюгідний і життєвий рівень населення. І газові проблеми з Російською Федерацією – лише одна з складових цих проблем. Хоча, формально, саме газові проблеми стали поштовхом для відставки уряду.
Свого часу Юрій Єхануров, котрий обійняв прем'єрську посаду, насамперед озвучив низку промахів уряду Юлії Тимошенко. Намагаючись бути лаконічним, серед іншого він назвав: ручне управління економіки, проведення політики подорожчання гривни, бензинову і м'ясну кризи. До запропонованого букета новацій, не можна не додати відміну пільг для ВЕЗ і ТПР, яка спричинила за собою не тільки припинення низки інвестиційних проектів з втратою робочих місць, а й частково, відтік капіталу.
Повертаючись до питання про так зване дорожчання гривни (проведене ще урядом Тимошенко), варто відзначити, що спочатку цей захід був короткостроковою антиінфляційною мірою без чіткого бачення того, що ж варто чекати в недалекому майбутньому. Це вже сьогодні, маючи нагоду реально оцінювати ситуацію, що склалася, ми можемо з часткою іронії згадувати амбітні заяви глави Нацбанку про подальше її подорожчання вже восени до передбачуваних 3,5-3,8 грн. за долар. Крім того, що кожний, хто зберігає свої заощадження в доларах, зазнав втрат, так ще й купівельна спроможність гривни різко знизилася. Крім того, проведена ревальвація спричинила за собою цілий перелік проблем, пов'язаних з функціонуванням галузей, орієнтованих на експорт.
Зростання гривни спровокувало дорожчання експорту, що викликало падіння його конкурентоспроможності. Ситуацію ускладнювало погіршення кон'юнктури світових товарних ринків, а саме, падіння цін на продукцію металургії і зростання цін на продукти нафтопереробки. Все це позначилося на падінні експорту, зниженні притоку валюти, погіршенні торговельного балансу, а, отже, і платіжного балансу, що викликало труднощі з реалізацією бюджету. Крім того, було зафіксовано зниження митних зборів, що позначилося на збільшенні імпортних операцій і зростанні прибутку імпортерів. Від цього постраждав національний виробник імпортозамінної продукції, що спричинило за собою істотне скорочення виробництва.
Низький курс гривни перед передбачуваним вступом до СОТ – не просто примха, а необхідна умова для експортної експансії. Таким чином, уряд проігнорував основні економічні закони: частка експорту в структурі ВВП в Україні перевищує 60% . Це означає, що зменшення вартості експорту на 1% викликає зниження ВВП на 0,6%. В результаті, 4,9% ревальвації зменшило обсяг експорту товарів і послуг на $1,9млрд. Поряд з підвищенням залізничних тарифів і цін на енергоносії країна отримала цілий комплекс фатальних для конкурентоспроможності виробника і економічного зростання рішень.
Хоча Єхануров виявився менш радикальним: ліквідацію урядових комітетів не проводив, Меморандум між владою і опозицією не підписував. А ось нереалістичний бюджет прийняв. Мабуть, так, заради галочки. І обіцяне зростання економіки в 3,8% забезпечити не зміг. І це при тому, що на початку року Кабмін прогнозував зростання ВВП в 2005 році на рівні 8,2%. Отже, мав всі передумови для того, щоб задекларувати таку цифру. В результаті, кілька разів змінюючи прогнози в бік їх зниження, нова влада тим самим вказала на відсутність єдиної стратегії розвитку економіки і власну профнепридатність.
Крім того, досі так і не розроблена програма з поетапного зниження інфляції, необхідність якої вже сьогодні продиктована не тільки забороною процесу здешевлення гривни, а й потребами бізнесу в чіткому прогнозуванні того, чого варто чекати.
Адже заяв про те, що наступного року інфляція знизиться до рівня 8,7% недостатньо. Але вже в чому пан Єхануров досяг успіху – так це в розкручуванні газової епопеї. До слова, на фоні газової кризи, що небезпечна масштабним підвищенням цін на енергоносії, хотілося б почути про комплекс реальних механізмів досягнення цінової стабілізації. З цього приводу уряд Єханурова наполегливо мовчав. Втім, розчулює недавно зроблене ним же заяви про те, що «населення не відчує на собі підвищення цін, що це залишиться прерогативою великого бізнесу». А далі конкретизував, уточнивши, що «взимку ми з вами не замерзнемо». Чудові виходять перспективи. Ще рік тому нікому і в голову не приходило радіти по закінченню зими тому факту, що залишилися живими. Цією весною, як бачимо, буде мотив повеселитися. Дивно, що урядовець такого рівня вдається до подібних маніпуляцій. Адже продовжити причинно-наслідковий ланцюжок не важко: істотне підвищення цін на електроенергію відіб’ється не тільки на рівні конкурентоспроможності підприємств, а й на кількості виробленої ними продукції. Отже, найчутливіші до підвищення газових цін підприємства експортноорієнтовних галузей – металургії, енергетики і хімії, не зможуть забезпечити достатній рівень надходжень до українського бюджету. Адже енергетична складова в собівартості продукції окремих меткомбінатів відразу зростає до 50%. А з урахуванням падіння цін на світових ринках металу вже може йтися не тільки про зменшення прибутку, але і про роботу зі збитком.
Частка експорту в структурі ВВП, нагадаємо, становить 60%, а тому від роботи експортноорієнтованих підприємств залежить кожний з нас. Крім того, вже оприлюднене рішення Національної комісії регулювання електроенергетики про підвищення цін для населення і населених пунктів: на 20% тарифи підвищено для першого кварталу 2006 роки, надалі планується щокварталу підвищувати їх на 10% доти, доки вони не будуть доведені до економічно обґрунтованого рівня. Що ж, чудовий новорічний подарунок підготував нам «під ялинку» уряд. Експерти Всесвітнього банку відразу відреагували на ситуацію, що виникла в Україні, підрахувавши втрати нашої економіки від підвищення цін на газ. Межі "втрати" ВВП встановлюються достатньо широко: від 0,4 до 8,6% в 2006-м і від 0,2 до 6% в 2007-у році. Враховуючи зростання ВВП за підсумками поточного року на рівні 3,2-3,5%, радіти нічому.
Що не день – так і мотив продовжити довгий перелік економічних проколів, політичних ляпсусів і порожніх декларацій. Сумно, що все це відбулося з нами і саме тоді, коли два роки тому в світі почали говорити про нове українське диво. Що ж, фокус не вийшов. Як при цьому не пригадати казку про золоту рибку? Минулої зими країна задихалася від очікування кращого життя, нездійсненних обіцянок під соусом помаранчевих супергероїв, а в результаті залишилася у розбитого корита. Цікаво, чи буде у казки продовження?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом