Цікаво, це тільки мені так здалося, чи й направду 2005-й рік минув так блискавично, що багато хто навіть ще не встиг збагнути, що й до чого? Адже, здавалося б, ще зовсім недавно свіжообраний Президент Віктор Ющенко урочисто присягався в своїй інавгураційній промові ощасливити народ України за всяку ціну і якнайскорше, а поглянеш на календар - ба, та ж відтоді уже цілий рік минув! І вже майже не називають теперішню владу «новою»; і майже завжди при згадуванні разом прізвищ Ющенка і Тимошенко спливає слово «суперники», а часом і «непримиренні», про що було немислимо навіть подумати ще на початку 2005-го.
Та що тут говорити, багато було подій, всіх і не пригадаєш. А якщо й пригадаєш, то місця, щоб відобразити все те, що сталося за минулий рік, в одній публікації явно не вистачить. Отже я не буду намагатися охопити неосяжне, рівно як і оцінювати, аналізувати, підбивати підсумки - хай цим займаються мої більш серйозні колеги. Я лише хочу представити вашій увазі дванадцять, на мій погляд, найбільш яскравих і пам’ятних подій минулого року. Такий собі хіт-парад Топ-12 з політичним душком. Хронологічного порядку по можливості спробую дотримати, а якщо не завжди вийде, то тільки через об'єктивні причини. Ну що, поїхали?
Першою помітною подією минулого року стало, звичайно ж, призначення на пост прем'єр-міністра України полум'яної революціонерки, безумовної героїні і душі Майдану, народної улюблениці «оранжевої частини» країни Юлії Тимошенко. Тріумфальні 373 голоси, отримані нею на свою підтримку, стали абсолютним рекордом при призначенні прем'єр-міністрів в новітній історії України. Втім, тоді Верховна Рада ще перебувала під найсильнішим враженням від «оранжевої революції» і, підозрюю, дружно проголосувала б хоч за біса, запропонуй їй це Президент. Це вже потім, коли спогади трохи притлумилися, нардепи стали вередувати, а тоді ще підлесливо стежили за кожним порухом брів Гаранта, за першим знаком кидаючись натискати кнопочки «за». У відверту позу тоді стали лише комуністи, але з них уже давно ніхто не дивується.
Це не остання поява Юлії Володимирівни в нашій дюжині, отже ми з нею не прощаємося.
Ще одним знаковим моментом в постреволюційній Україні стала поява в ній так званих політв'язнів. Їх було троє - двоє колишніх губернаторів і один чинний голова облради. Він і «сів» першим. Голову Донецької облради Бориса Колесникова арештували 6 квітня за звинуваченням в здирстві і протримали за гратами аж до 2 серпня. За цей час на захист Колесникова пройшло безліч акцій, в Маріїнському парку навпроти Кабміну навіть виросло наметове містечко проти перебування під вартою однієї з ключових фігур опозиції. За кілька місяців потому уже звільнений Генпрокурор Святослав Піскун розговорився, що наказ тримати Колесникова під вартою йому прийшов згори, а сама справа була сфабрикована від початку і до кінця. Тепер Піскун і Колесников ідуть на вибори за одним партійним списком.
Приблизно через місяць після затримання Колесникова за грати потрапив представник ще однієї опозиційної партії - СДПУ(о) - Іван Різак. Колишній губернатор Закарпаття провів під вартою приблизно стільки ж, скільки Колесников, і був звільнений 14 вересня. Окрім самого Різака під час його арешту потерпіли також народні депутати Нестор Шуфрич і Тамара Прошкуратова, яких гарненько «оприходували» палицями працівники міліції за те, що ті не давали їм відвезти однопартійця з лікарні в невідомому напрямку. Перед побитими нардепами потім вибачався сам міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, приносив квіти і годував цукерками.
Менше за всіх відчував на собі тягар неволі колишній губернатор Харківської області Євген Кушнарьов, який 17 серпня прийшов в Генпрокуратуру свідчити у пріснопам'ятній «справі сепаратистів», де і був арештований за... будівництво харківського метро. Ну, зрозуміло, за провину йому поставили не саме будівництво, а перевитрату бюджетних коштів на нього, але за гратами Кушнарьов однаково опинився. Правда, ненадовго. Уже 25 серпня Євген Петрович був звільнений під заставу (з чуток - 1,5 мільйона доларів) і відтоді в руки правоохоронних органів більше не потрапляв. Як і Колесников, іде на парламентські вибори в одному списку з Генпрокурором Піскуном, який його саджав.
3. Окрім політичних, була минулого року і культурна подія такої величезної ваги, що ми не могли не включити її в нашу дюжину. Йдеться про «Євробачення», яке Україна, як переможниця 2004-го року, отримала право провести в себе. Втім, тут також не обійшлося без політики. Пролобійована тодішнім віце-прем'єром з гуманітарних питань Миколою Томенком група «Гриджоли», про яку люди дізналися завдяки «майданному хіту» «Разом нас багато», потрапила у фінальну частину конкурсу, скажімо так, поза чергою і з порушенням всіх мислимих правил відбору і згодом страшно там осоромилася, посівши 20-е місце з 24 можливих. Європа не оцінила гімн «оранжевої революції». Симптоматично, що після цього Томенко вже не так активно сунувся в усі справи відразу. А саме «Євробачення», на жаль, не принесло Україні і малої частки тих прибутків, яких очікували від припливу іноземних туристів. Головотяпство вкупі з жадібністю рідко приносять позитивні результати.
4. Друга половина року виявилася набагато більш насиченою подіями, ніж перша. На початку липня Україна з подивом дізналася, що дочка прем'єр-міністра України Євгенія Тимошенко уже давно заручена з англійським чи то рокером, чи то чоботарем, чи то ще чорт зна з якою сумнівною особою. Говорили, що він і наркоман, і алкоголік, і колишню дружину бив щодуху, загалом зв'язалася Женєчка явно не з тим, з ким слід. Спокій зберігала лише її високопоставлена маман, якій майбутній зять явно був до вподоби, тому вона не стала заважати щастю молодят і перешкоджати їх весіллю, яке благополучно і відбулося 2 жовтня. До речі, на ньому Юлія Володимирівна вперше за дуже довгий час була помічена без своєї знаменитої коси.
5. В третій декаді липня Україна, затамувавши подих, стежила за пригодами ще більш «важливої дитини» - старшого сина самого Президента України - Андрія Ющенка. Невгомонна «Українська правда» розкопала, що президентський нащадок їздить на автомобілі вартістю більше як 100 тисяч євро і посилає смс-ки по телефону, який оцінюється в суму до 40 тисяч євро. Звідки у 19-річного студента кошти на такі «іграшки», дотепер виразно пояснити не зміг ні він сам, ні його вінценосний тато. Скандал плавно спустили на гальмах, а тут ще вельми доречно з'явилися інші «гарячі інформаційні» приводи. 6. Наприклад еротичний фільм «Юлія», про зйомки якого на початку серпня оголосив депутат російської Держдуми Олексій Митрофанов. Заступник Жириновського повсюдно розказував про своє дітище як про «політичну порнографію за участю Юлії Тимошенко і Михайла Саакашвілі», розохотив публіку так, що фільм в результаті подивилися всі, хто тільки міг, і всі вони довго потім відпльовувалися, бо насправді він виявився низькопробною любительською пародією на еротичну комедію, дивитися яку повторно можна тільки при повному затьмаренні розуму. Зате всі вкотре переконалися, що піар в сучасному суспільстві - велика справа.
7. А на початку осені сталося те, на що так сподівалися противники теперішньої влади і чого так побоювалася вся «оранжева частина» суспільства. 3 вересня Держсекретар України Олександр Зінченко несподівано для всіх подав у відставку, а через два дні на прес-конференції «обклав» оточення Президента по саме не хочу, заявивши, що «торжество оранжевої справедливості» не настає виключно внаслідок наявності у вищих ешелонах влади Петра Порошенка, Олександра Третьякова, Миколи Мартиненка, Давида Жванії та інших особливо наближених до Президента людей. Петро Олексійович, присутній на тій прес-конференції, тут же влаштував власне шоу, ледве Зінченко зійшов зі сцени. Суть його висловлювань зводилася до класичних «сам дурень» і «Президент розбереться, хто з нас холоп».
8. На превеликий його подив, Президент не став розбиратися. Чи то не знав, з якого боку підступити, чи то його так пригнітили чвари у власній команді, але Віктор Андрійович вчинив за прикладом Олександра Македонського - рубонув з плеча і відправив у відставку і Кабінет Міністрів, і Секретаря РНБО, і своє оточення в особі численних радників і помічників. Саме в той момент, як вважають, стався розкол «оранжевої команди», який, не дивлячись на всі спроби зближення, продовжується дотепер.
9. Відразу залишившись без всіх своїх соратників, Президент Ющенко наважився на відчайдушний крок - 22 вересня він зробив, здавалося б, немислиме - підписав Меморандум з лідером Партії регіонів Віктором Януковичем, в якому йшлося про співпрацю влади і опозиції і неприпустимість більше ніяких політичних репресій. Такою була плата Президента за те, що «регіонали» підтримали запропонованого ним нового прем'єра Юрія Єханурова. Меморандум в суспільстві сприйняли з недовірою. Занадто багато неприємного наговорили один про одного ці люди в минулому, щоб ось так запросто ручкатися і посміхатися разом на камеру. Втім, як показав час, далі декларативної писанини справа так і не пішла. Опозиція і далі, як може, таврує владу, а влада у всіх своїх промахах вбачає підступи опозиції. А в іншому, прекрасна маркізо, все добре, все добре...
10. Ну а 14 жовтня сталося диво. Принаймні так спочатку видалося. Віктор Ющенко, втомившись від скарг на Генпрокурора і від своїх, і від чужих, все-таки звільнив, здавалося, вічного Святослава Піскуна з цієї посади і призначив на неї Олександра Медведька. Але Піскун не дарма отримав прізвисько «Непотоплюваний». Уже 18 листопада Шевченківський районний суд міста Києва визнав звільнення гр. Піскуна С.М. незаконним (зважаючи на те, що Святослава Михайловича під час звільнення заскочила нагла хвороба, про що у нього навіть довідка є), і відновив його на посаді. Президент із судом не погодився і велів міністру юстиції Головатому відстояти його президентське право звільняти генеральних прокурорів тоді, коли йому, Президенту, заманеться. Судова тяганина триває дотепер, а тим часом в Україні чи то два генпрокурори, чи то жодного. Це з якого боку поглянути.
11. А поки звільняли/відновлювали Піскуна, Україна встигла зірвати найбільший грошовий куш за всі роки незалежності. Продати нещасливу «Криворіжсталь» на відкритому аукціоні було справою честі для «оранжевої влади», адже саме на цьому була побудована чимала частина виборчої кампанії Віктора Ющенка. Вже що-що, а не виконати це було неможливо. І таки продали флагмана української металургії. За рекордні майже 5 мільярдів доларів 24 жовтня «Криворіжсталь» відійшла у власність німецьким індусам «Mittal Steel Germany Gmb», які дуже швидко встигли навести на комбінаті свої порядки, проти яких уже неодноразово виступали працівники заводу, не звиклі до німецької дисципліни з індійським духом. Ну а виручені від продажу гроші будуть покликані врятувати від катастрофи нереальний на думку багатьох експертів держбюджет 2006 року. І це добре. А могли б просто розкрасти.
12. Останньою в нашому хіт-параді, як говорять англійці, за списком, але не за значенням, стоїть, звичайно ж, газова проблема. Активно розвиваючись в останні два місяці минулого року, вона повністю відсунула на другий план решту подій. Всім було цікаво - підпишуть Україна і Росія до Нового року газовий договір чи не підпишуть, а якщо й підпишуть, то по скільки. Особливо цікаво це було Західній Європі, яка, зважаючи на озвірілий Гольфстрім, могла опинитися перед загрозою вимерзання. Але... Новий рік відгуляли, газовий договір так і не підписали, Європа поки що живе (хоча і загрожує знайти управу і на нас, і на Росію), Україна і Росія продовжують мірятися контрактами, а населення потихеньку живе далі і звично лає владу. Договір рано чи пізно підпишуть, а за газ платити у будь-якому разі доведеться на чверть більше. Втім, населенню не звикати.
***
Так, багато всього сталося за минулий рік. І поганого, і доброго - всякого. Можна до хрипоти сперечатися про те, чого було більше - позитиву чи негативу, але ж головне – що життя продовжується і в новому році, і попри всі труднощі хочеться вірити в те, що все буде гаразд!
Кохаймося!
Завжди ваш, Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом