- У тому, що у нас відбувається падіння моральних цінностей. Від багатьох дітей можна почути фразу: «Я нікому не потрібен». І це якраз проблема багатих сімей, а також сімей середнього достатку. Батьки мотаються по закордонах, відрядженнях, а своє чадо залишають на няню, яка батька з матір'ю замінити не може. Дитина ж прагне зробити хоч щось, щоб на неї звернули увагу: спочатку одягається не як всі, потім приходить додому п'яною - може, хоч так її помітять. А все, що вона чує зрештою від батька: «Дивися, наступного разу не змішуй міцні напої та слабоалкогольні». Потім у підлітка з'являється компанія і... пішло-поїхало.
- Які перші ознаки того, що син або донька потрапили до поганої компанії?
- У кожної дитини вони індивідуальні. Наприклад, вона замикається в собі, не хоче йти в школу або не розказує, що там відбувається. Це вже сигнал - пора навідатися до класного керівника.
Дитина часто з кимось говорить по телефону, їй постійно телефонують з одного і того ж номера, про який у школі не знають. Якщо батьки постійно спілкуються з сином або донькою, то відразу зрозуміють, що у чада з'явилися «таємниці».
- А що робити, якщо нехороші ознаки в наявності?
- Треба з альтернативних джерел дізнатися, що це за компанія, з якою зв'язалася дитина. Заглянути в телефон підлітка - я не вважаю, що це буде порушенням його прав. Так, у дитини є право бути почутим, але у жодній міжнародній конвенції не прописано право неповнолітнього на приватність.
Ще дуже важливо поговорити з чадом. А взагалі, всім батькам я б порадив хоч іноді читати книги з психології, щоб розуміти своїх синів і дочок. Треба знати, що пубертатний період, або період статевого дозрівання - найскладніший у житті людини: по розуму - їй ще 12 років, а за рівнем гормонів - під 16.
- Які правопорушення найчастіше роблять діти?
- Більш ніж у 56% випадків - майнові. Переважно, крадуть телефони.
- Отже, причина - в економічній ситуації, у фінансових можливостях сім'ї, яких недостатньо для того, щоб забезпечити дитину?
- Я б так не сказав. Повторюся, на мою думку, дитяча злочинність - це наслідок соціальних факторів. Адже не хліб же в основному крадуть, а телефони. Соціум, реклама каже: цей гаджет необхідний всім, тільки з ним ти будеш крутий. А батьки купити дорогу цяцьку не можуть, тому діти і крадуть телефони, які їм сподобалися. І все через дефіцит у суспільстві правильних моральних цінностей.
У 1990-х роках перебував у мене на обліку один хлопчина. Так от, у період з 11 до 14 років він зробив 83 крадіжки. Мріяв стати злодієм у законі, просив посадити його у в'язницю, як рідного дядька... Ось вам і цінності.
Ліки від жорстокості
- Останнім часом все частіше можна почути про небезпеки, які підстерігають дітей в Інтернеті. З вашого досвіду, це справді поширена проблема в Україні?
- Деякі батьки часто говорять, мовляв, добре, що дитина весь день сидить за комп'ютером, нічого не вимагає, з поганими компаніями не спілкується. Таких батьків і матерів я б хотів застерегти: якщо ваша дитина весь день сидить в Інтернеті, це ще не означає, що вона не здійснює правопорушення або сама не стає жертвою.
Вже не новим вважається явище кібер-булінга - віртуального терору, шантажу в мережі. Наприклад, дівчина-підліток у соцмережі заводить знайомство, і новий друг просить у неї інтимне фото. А потім шантажує її, мовляв, якщо не будеш зі мною зустрічатися, я викладу фото в Інтернет.
Поширений шкільний булінг, коли підлітки знущаються над ровесником, принижують його і все це знімають на відео, а потім викладають в Інтернет.
- Як міліція, суд можуть вчинити з такими підлітками?
- На жаль, але таким дітям нічого не можна інкримінувати, хіба що доведення до самогубства, якщо жертва знущань згодом здійснить спробу суїциду. У нас не передбачена кримінальна відповідальність за жорстоке поводження з людьми, наприклад, якщо школярі поставили однокласника на коліна і принижували його - це не тортури, не нанесення тілесних ушкоджень, немає статті за глузування і булінг. Крім того, людина стає суб'єктом кримінальної відповідальності з 16 років, і тільки в окремих випадках - з 14, якщо мова йде про вбивство, зґвалтування, викрадення авто, крадіжку зі зломом житла і т.д.
- У чому, на вашу думку, причина дитячої жорстокості?
- Багато було сказано про теорію італійського тюремного лікаря-психіатра Чезаре Ломброзо, згідно з якою схильність людини до злочинного життя багато в чому визначають його зовнішні дані. Наприклад, якщо у чоловіка важкі надбрівні дуги, вузький череп, довгі руки, він стовідсотково стане злочинцем. Важко сказати, наскільки це справедливо. Гени дітям передаються від батьків, і саме батьки і матері повинні знати, як виховувати своє чадо, щоб розвинути в ньому найкращі якості. Але, на жаль, у нас не вчать бути батьками.
Шукаючи витоки того, чому діти проявляють жорстокість, знову-таки повертаємося в сім'ю. Якщо дитина принижує інших, значить, вона була свідком насильства, наприклад, батька над матір'ю.
- Ну, при сучасному розвитку технологій, Інтернету, телебачення не обов'язково бачити насильство в сім'ї. Жорстокістю наповнені кінофільми, комп'ютерні ігри та інше.
- Цілком правильно. У мене є знайомий - турецький поліцейський, він якраз досліджував вплив жорстоких комп'ютерних ігор на психіку дитини. І показував мені свої презентації, які включають відео, відзняті прихованими камерами. На одному з них чотирирічна турецька дівчинка грає в «Супермаріо», їй не вдається пройти рівень і у неї починається страшна істерика. Є ролик з німецьким восьмирічним хлопчиком, який сидить за комп'ютером, потім скаженіє, розбиває клавіатуру, все громить. Є інтерв'ю американського хлопчика, який із захопленням розповідає про гру, в якій можна застрелити полісмена і заробити за це очки. Але якщо копу ще й голову відрізати, то гравець отримує бонус.
У нас теж були випадки, коли діти повторювали жорстокість, побачену в комп'ютерних іграх. Ви, напевно, пам'ятаєте той випадок, коли хлопець убив свою матір, яка заважала йому грати на комп'ютері, а потім спокійно продовжив гру...
Але тут виникає інше питання - хто повинен побачити, що дитина з головою пішла в Інтернет і не живе реальним життям? Напевно, той, хто живе поруч з нею. Міліціонери ж не можуть зайти в кожну сім'ю. У мене 3 тисячі підлеглих по Україні. А підлітків у віці від 11 років у нас близько 8 млн. Я не знайду мільйон співробітників, щоб один міліціонер наглядав за вісьмома дітьми, навіть 100 тис. осіб не знайду. Тому ми хочемо, щоб були шкільні міліціонери, які будуть закріплені за певними навчальними закладами. У нас навіть розроблена методика оцінки пріоритетності відвідування шкіл правоохоронцями.
Уроки від міліції
- Чого міліціонери навчають дітей у школах?
- На місяць я проводжу кілька тренінгів для своїх співробітників, на яких ті вчаться правильно працювати з дітьми з ризикованою поведінкою, правильно розповідати школярам про наркотики. Ми випустили для цих цілей спеціальні мультфільми, в яких на прикладі героїв доступно і просто розповідається, що робити, якщо виникають проблеми в сім'ї, які в житті існують ризики і небезпеки.
Наприклад, мультик про Тьому, якому запропонували спробувати наркотик. Хлопчик його приймає і потрапляє у віртуальний світ, наповнений монстрами. Там він бачить дошку пошани підлітків-«ударників», які також захоплювалися наркотиками - один помер у 15 років, інший у 17. Мультфільм реально показує дію наркотичних речовин на психіку і на здоров'я людини.
- Тобто міліціонер стане свого роду вихователем?
- Ні, міліція - це не багаторукий монстр, який все робить і все знає. Я не лікар і не психолог. Я лише можу розповісти, які бувають правопорушення і які вони тягнуть наслідки. Але разом з тим, міліція повинна надавати сервісну допомогу, тобто підказувати батькам, куди вони можуть звернутися, якщо дитина ще не порушує закон, але близька до цього. Коли до мене з такою проблемою звертаються, я раджу сходити до професійного сімейного психолога, в соцслужбу і т.д.
- Як ще міліція може допомогти «проблемним» підліткам?
Зі свого боку, психолог навчає дітей налагоджувати відносини, комунікувати. Адже конфлікти у шкільному середовищі виникають саме через невміння спілкуватися, через те, що діти доводять правоту кулаками.
Ми прагнемо хоч частково перейняти елементи канадської системи. За підтримки ЮНІСЕФ організовуємо корекційні програми з профілактики ризикованої поведінки серед неповнолітніх. Вже дві партії дітей у Києві пройшли ці тренінги. Також ми провели подібні програми в Харкові, Миколаєві. Але все це не системно, точково. Тому ми виступаємо за внесення змін до 104-ї і 105-ї статті Кримінально-процесуального кодексу, згідно з якими можна буде в судовому порядку призначати підлітку-правопорушнику проходження корекційних програм.
- Скільки сьогодні неповнолітніх перебувають на обліку в міліції?
- Трохи більше 9 тис. осіб. Тоді як на початок року ця цифра становила майже 13 тис. Справа в тому, що у лютому набула чинності нова Інструкція, яка визначає організаційно-правові засади діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах дітей. З десяти категорій дітей, які раніше перебували на обліку в міліції, виключені три. Тепер на обліку не перебувають ті діти, які були умовно-достроково звільнені, ті, що вийшли з місць позбавлення волі, і діти, які постійно тікають з дому, оскільки це не правопорушення, а найчастіше психічне відхилення, яке мають лікувати лікарі.
- Перебування неповнолітнього на обліку може вплинути на його майбутнє, наприклад, на вступ до вузу?
- Ні, це непублічна інформація, яку міліція нікому не надає. Навіть я не знаю, що це за діти, є тільки цифровий показник - 9 тис. осіб. Всі персональні дані залишаються на рівні районів, де знаходиться обліково-профілактична справа. До того ж тепер цей «кейс» можна переглянути через півроку, і якщо ризиків більше немає, міліція може зняти дитину з обліку.
- Яка загальна ситуація з правопорушеннями серед неповнолітніх в Україні?
- Рівень дитячої злочинності скоротився на 36% - з 8786 випадків за аналогічний період 2012 року до 5650 у 2013-му. Також у нас зменшилися рецидиви - на 27%.
- Як ви ставитеся до закриття шкіл соціальної реабілітації?
- Проблема в тому, що в таких школах на одну дитину потрібно затратити понад 130 тис. грн на рік. Так, це дорого. Але що робити з дітьми, з якими навіть батьки не в силах впоратися? Чи дільничний міліціонер, який на психолога не вчився, виховуватиме таку дитину?
У США, навпаки, борються за збереження спецшкіл. Туди направляють підлітків з девіантною поведінкою - вони ходять у формі, миють підлоги, займаються спортом. І ось після того, як підлітки пробіжать 10 миль, їм не те що красти чи битися не захочеться, вони ледве ноги волочать. Так, можливо, вони не стануть згодом спортсменами чи військовими, але дисципліна їм буде прищеплена. Принаймні, вони навчаться черевики собі чистити.
- Отже, ви все-таки за суворе виховання?
- Я на боці справедливого виховання. От не розумію батьків, які кажуть, що їхній батько бив і це було правильно. Потрібно вчити сина чи доньку виконувати обов'язки, наприклад, виносити сміття. Але поєднуйте це з вимогами до себе. Наприклад, батько не повинен говорити, що він заробив гроші і тепер може лежати на дивані, а мама з дитиною повинні прибирати, прати, готувати. Відвідування школи - це теж робота. Взагалі, можна скласти сімейну угоду зі списком обов'язків всіх членів сім'ї.
А для виховання всіх без винятку дітей дуже корисні заняття спортом. Особливо, ігровими видами, оскільки там дуже жорсткі правила. Навчившись дотримуватися їх на спортмайданчику, дитина навчиться дотримуватися правил і в житті.
Аліна Єремеєва,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом