Наша столиця здавна вабить до себе мандрівників з усього світу. І справа не тільки у багатій історії та розвиненій інфраструктурі. Її головною визначною пам'яткою є мальовничі куточки – доглянуті парки і блакитні озера, знамениті київські каштани і зелені схили величного Дніпра, які залишаються у серці кожного, хто відвідає наше місто хоча б раз у житті.
Генерал Шарль де Голль, який побачив Київ у 1966 році, говорив: «Я бачив багато парків у містах, але я не бачив міста у парку», а англійський спортсмен Леннокс Льюїс вигукував: «Це дивне місто – у ньому дерева ростуть вище будинків!»
За останні сорок років природний світ Києва встиг суттєво змінитися – ми вже не зустрінемо багатьох тварин і рослин, не впізнаємо знайомих місць і не купаємося без побоювань на центральному пляжі...
ForUm склав список багатств природного світу столиці, до яких сьогодні потрібно ставитися з особливою увагою.
Основна причина погіршення гідрохімічного стану річки – забруднення промисловими і побутовими відходами. У Києві понад 12 тисяч промислових водокористувачів, половина із яких здійснює скиди у Дніпро з перевищенням допустимих концентрацій. У результаті в річці цвіте вода, зменшується кількість риби, збіднюється рослинний світ.
Крім того, у місті відсутні централізовані споруди очищення поверхневих стоків, а Бортницька станція аерації (БСА) вже давно не справляється зі своєю функцією очищення стічних вод.
За словами головного технолога БСА Ігора Березаня, механізм очищення вод не змінювався з 1960 року, у той час як якість стічних вод погіршилася у рази. Особливо зросли концентрації сполук азоту і фосфору, що пов'язано з використанням сучасних миючих засобів, які містять фосфати. Тим часом усі три блоки БСА вже досить зношені і ледве справляються з очищенням води, яка надходить.
Відомим фактом є те, що у минулому столітті такі річки, як Рейн, Дунай, Ельба, були прозвані «стічними канавами Європи» через жахливе забруднення їхніх вод. Однак спеціальна комісія ООН розробила програму з очищення річок, що включає законодавчі норми покарання і заохочення промислових підприємств, які скидають у річки свої стічні води. Промисловці виявилися зацікавленими у виконанні приписів комісії, і проблема була вирішена. Багато українських вчених, які регулярно звертаються з подібними розробками до влади, теж знають, як зберегти Дніпро. Залишається сподіватися, що у недалекому майбутньому проблемою збереження річки займуться впритул, і ми ще довго зможемо милуватися її красою.
Озеро Тельбін
Тельбін – одне із найбільших і найкрасивіших озер столиці, яке розташоване на території житлового масиву Березняки. Воно веде свою історію ще із Середньовіччя, а його назва, за однією із версій, походить від старовинного слова північних народів «тельба» – «старе русло» (річки). До будівництва житлового масиву під час повеней Тельбін дійсно з'єднувався з Дніпром. Система струмків і підводних джерел збереглася у ньому до цих пір, завдяки чому вода в озері проточна і дуже чиста.
Сьогодні історичне місце вже встигло зіткнутися з двома проблемами. Перша – це обміління, з яким постійно бореться комунальне підприємство «Плесо». Як розповіли нам у прес-службі, Тельбін міліє через регулярне забивання ключів підводних джерел мулом та сміттям, яке залишають відпочивальники. Щороку на початку літнього сезону спеціальній водолазній службі доводиться очищати дно, з якого у величезній кількості піднімають пляшки, ящики, піддони, всілякі промислові та будівельні відходи.
Друга проблема – будівництво чотирьох 30-поверхових висоток з паркінгами та офісами, яке почалося наприкінці минулого року практично на береговій лінії озера. Через нього у Тельбіні вже встигли спустити рівень води на півтора метра, проте завдяки протестам і численним зверненнями жителів Березняків інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю розглянула справу і, довівши порушення містобудівного законодавства, анулювала дозвіл на будівництво у межах озера. На жаль, як показує практика, у столиці подібні заборони мало кого зупиняють, і завжди знаходяться чергові бажаючі щось побудувати у красивому місці біля води.
Біличанський ліс
Біличанський ліс – останній з тих, що збереглися у Києві, і тому унікальний у своєму роді лісовий масив такого розміру. Він розташований у Святошинському районі – між Житомирським шосе, Окружною дорогою і Гостомельським шосе. У ньому протікає дві річки – Любка та Нивка і потік Видриця, ростуть вікові дуби та сосни. На пологих берегах озер і ставків живе безліч водоплавних і навколоводних птахів, а у лісовій чащі можна зустріти косуль та лисиць, рідкісні види жуків. У 1986 р. саме цей ліс зупинив радіоактивну хмару із Чорнобиля і захистив Київ від тотального забруднення радіацією.
Незабаром у лісі почалися будівельні роботи, які супроводжувалися масовою вирубкою дерев і зміною русла річки Нивка.
На захист лісу піднялася громадськість – був створений «Громадський комітет за збереження Біличанського лісу», який збирав матеріали, що стосуються природного комплексу, і безперервно звертався в усі державні установи з вимогами вжити заходів щодо збереження цієї краси для майбутніх поколінь. Екологи Інституту ботаніки НАН України у експертному висновку засвідчили, що вирубка Біличанського лісу – це знищення екологічної буферної зони, яка до цього дня продовжує ліквідовувати наслідки Чорнобильської катастрофи і є стратегічним захистом багатомільйонного мегаполісу від подібних явищ, а середній вік «рослинності» на вказаній території – 50-60 років.
21 червня 2012 року Київський апеляційний адміністративний суд скасував протиправні рішення Коцюбинської селищної ради про передачу у приватну власність 100 га лісу. А у липні депутати Київради підтримали проект «Про узгодження розширення національного природного парку «Голосіївський», згідно з яким 6462,6 га Біличанського лісу ввійшли у межі Голосіївського парку і отримали природоохоронний статус.
Однак для того, щоб остаточно вберегти ліс від вирубки, залишилося найголовніше – забезпечення йому статусу природного національного парку.
Каштани
Дерево каштан – справжній зелений символ української столиці. Починаючи з середини ХХ століття і до 1995 року стилізований лист каштана прикрашав столичний герб, а період цвітіння дерев у травні завжди був найпопулярнішим для приїзду до міста туристів. Наше місто не можна уявити без затишних каштанових алей, які навесні розцвітають білими свічками, а восени вистилають землю маленькими колючими плодами.
Міська легенда свідчить, що царю дерева не сподобалися і він велів їх викопати і викинути. На його думку, каштани, якими прикрасили Бульварне шосе (сучасний бульвар Тараса Шевченка) надавали місцю неофіційного вигляду. Однак городяни підібрали дерева і висадили їх на своїх садибах. На думку ботаніка Сергія Івченка, саме від цих дерев і походять сучасні київські каштани.
Всього у столиці, за офіційними даними, близько двох мільйонів каштанів, причому деякі досить солідного віку. Найстарішим вважається каштан, який росте біля Троїцької церкви у Китаївській пустині. Згідно з легендою, його більше 350 років тому привіз із Валахії і посадив тут митрополит Петро Могила.
Сьогодні скептики люблять говорити про те, що Київ вже давно не «зелена столиця Європи», і викладають в Інтернеті для порівняння фотографії міста 30 років тому і сьогодні. І дійсно, зі старих знімків на нас дивиться зелений від каштанів Хрещатик, та і практично кожна вулиця прикрашена красивою алеєю. У чому ж справа і куди зникають каштани?
На думку директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка, ми неправильно вибрали собі символ. Для балканських переселенців наш клімат поганий, і все, що нормально переносять ті ж липи, дуби і тополі, у каштанів призводить до серйозних захворювань.
Насамперед дерева потерпають від вихлопних газів, а також каналізаційних та комунікаційних мереж, через які їм обрізають коріння і не дають достатньо місця для росту. Крім того, каштанам дуже шкодить засолення ґрунту внаслідок зимового посипання доріг. Через це дерева живуть максимум по 40 років, а потім засихають, і їх доводиться вирубувати. Вихід із ситуації досить простий – каштани не варто садити поблизу автотрас і уздовж бульварів, оскільки там для них немає ні місця, ні нормальних умов.
А ось у парках ці дерева почуваються прекрасно – у тому ж ботанічному саду імені академіка О.В.Фоміна і сьогодні можна прогулятися по алеї з прекрасних старовинних каштанів, багатьом із яких понад 150 років.
Підсніжники
Підсніжник отримав свою назву за здатність пробиватися прямо з-під снігу і зацвітати з першими променями весняного сонця. Той, хто коли-небудь спостерігав цвітіння цих квітів у лісі, ніколи не забуде, яким чарівним здається ранньою весною місце, де грунт, який ще не до кінця відійшов від снігу, повністю покривається килимом білосніжних «дзвіночків».
Всі без винятку представники роду підсніжників є охоронюваними рослинами, а деякі їхні види перебувають на межі зникнення.
На жаль, через свою красу і раннє цвітіння підсніжники завжди страждали, особливо у столиці. Так, їхнє масове цвітіння раніше можна було спостерігати у Голосіївському лісі, однак буквально за кілька років люди знищили там абсолютно всі квіти.
Еколог Володимир Борейко розповідає, що у путівниках по Києву початку ХХ століття розповідалося, що проліски ростуть у столиці скрізь. Сьогодні ж квіти «відійшли» від Києва на 100 км у передмістя.
Для того щоб квітка не зникла із наших лісів зовсім, киянам як мінімум варто відмовитися від традиції купувати оберемки підсніжників у бабусь до Дня закоханих та спробувати почати їх вирощувати самостійно – невередлива квітка без проблем приживеться у вас вдома.
Білки
Білка – один із найсимпатичніших жителів зелених зон нашої столиці. Зустріти рудого звірка можна у парку КПІ, Національному ботанічному саду імені Гришка, Гідропарку, Голосіївському лісі. Багато киян приходять подивитися на хвостатих разом з дітьми, які дуже люблять годувати білок з руки.
Останнім часом звірків у Києві стає все менше. Еколог Володимир Борейко згадує, як ще років п'ять тому взимку у ботанічному саду імені академіка О.В.Фоміна білки вибігали на парканчик, щоб їх погодували. Тепер їх там немає.
Також практично повністю зникли руді гризуни із Сирецького парку та парку Київського політехнічного інституту.
Основна причина зменшення білок у столиці – знищення їхніх місць проживання – старих дубів, тополь і ясенів з дуплами, у яких білки облаштовують своє житло, зберігають запаси і виводять потомство. Молоді дерева дупел не мають, відповідно, навіть якщо білці взимку буде що поїсти, то жити і народжувати білченят все одно ніде, тому їх стає все менше. На думку Володимира Борейка, у Києві слід або запровадити заборону на вирубку дуплистих дерев, або споруджувати для білок спеціальні дуплянки, оскільки чекати, поки в молодих деревах утворяться дупла, звірки не можуть – за останні п'ять років їхня популяція встигла скоротитися вже вдвічі.
А у зимовий період всі, кому небайдужа доля білок, можуть підгодовувати їх різноманітними горішками у парку або спорудити годівницю у себе на дачі.
Сови
Сова – ще одна із корінних жительок Києва. У столиці налічується понад 100 пар цих окатих птахів. Філін уже встиг зовсім зникнути зі столиці, а ось «угукання» вухатих сірих сов можна почути місячної осінньої ночі у Голосіївському парку, на Совках, на Байковому кладовищі, у Реп'яховому Яру і на Батиєвій горі.
Сови надзвичайно корисні істоти. Вони винищують дрібних гризунів, приносячи тим самим велику користь лісовому господарству. Зараз їх стає все менше, в основному через браконьєрство, розорення гнізд і вирубку дерев з дуплами, у яких гніздяться деякі види. Місто є для птахів притулком, оскільки тут у них не стріляють, а в роки падіння чисельності гризунів завжди можна пополювати на столичних горобців.
Найефективніший спосіб охорони нічних птахів – виготовлення для них взимку штучних гніздівель.
Кажани
Кажани – одні з найдавніших істот на Землі. Вони з'явилися на планеті близько 50 мільйонів років тому і з тих пір практично не змінилися. Всі 26 видів рукокрилих, зареєстрованих в Україні, внесені до Червоної книги країни і охороняються законом.
Кажани – найголовніші борці з комахами-шкідниками. Їх вони знищують тоннами, чим допомагають жителям столиці позбавлятися від комарів. Так, один маленький кажанчик здатен знищувати на годину до шестисот кровососів.
Взимку кажани впадають у сплячку в затишних місцях, а у теплий сезон ховаються для спарювання та вигодовування дитинчат. У столиці їх у першу чергу приваблюють старовинні будівлі, підземелля і дупла дерев. На жаль, древніх будівель стає все менше, а у нових вони жити не можуть.
Проте найбільше на стрімке скорочення популяції кажанів впливає вирубка дуплистих дерев і застосування отрутохімікатів для обробки рослин. Звірята просто гинуть, наївшись отруєних комах. Також багато вчених називають однією із причин впливу на чисельність і склад тварин шумове забруднення столиці.
У столичному зоопарку діє Центр реабілітації кажанів, куди можна принести звірків, які потерпіли як від собак і котів, так і від жорстокості людини.
А якщо влітку кажан, полюючи за комахами, випадково залетів до вас у будинок, не поспішайте його бити ганчіркою чи віником, так ви пошкодите йому крила. Постарайтеся накрити тварину коробкою і випустіть на вулицю.
Метелики
Метелики – ще одні представники найдавніших істот на Землі. Викопні останки лускокрилих відомі, починаючи з юрського періоду. Головне значення метеликів полягає у перехресному запиленні рослин, крім того, вони є їжею для багатьох інших тварин.
У центрі метеликів зовсім ніде не зустрінеш – там косять газони і повсюдно використовують отрутохімікати для обробки рослин в комплексі з інсектицидами для знищення шкідливих комах.
Для збереження метеликів потрібно якомога менше порушувати їхній природний ландшафт, охороняти болота, припинити великі вирубки лісів і модернізувати міську зрошувальну систему. Ну і, звичайно, якщо яскраві красуні попалися вам на очі, не ловіть їх, щоб посадити під скло, а милуйтеся ними у природному середовищі існування.
При спогляданні гарного місця з деревами біля води у людини загоряються очі й виникає думка: «От би збудувати тут дім!» Така вже вона, людська натура, хочеться все підлаштувати під себе. Але може не пізно ще зупинитися? Адже якщо кожен побудує будинок біля води, скоро у цьому місці не стане ні дерев, ні води, ні красивих і корисних істот, починаючи від комах і закінчуючи ссавцями. І де ж буде відпочивати стомлений київський житель від міської суєти? Невже тільки на лавочці під під'їздом? А наші діти будуть знати, як виглядають білки, тільки з картинок в Інтернеті? Напевно, прийшов вже час людині згадати, що у нескінченній гонитві за фінансовим благополуччям вона забула про головне – турботі про наш природний світ. Адже насправді, тільки доторкнувшись до нього, вона і може знайти той душевний спокій, якого їй так не вистачає у повсякденному столичному житті.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
