Осінь-2012 виявилася багатою на вибори. Крім багатомісячних електоральних перегонів в Україні, цієї осені також пройшли президентські вибори в США, парламентські - в Грузії та Литві. І є підстави вважати, що в останніх двох випадках до влади прийшли проросійські сили. Точніше, круги, які лобіюватимуть інтереси Москви у відповідних країнах.
Так, у Литві у жовтні перемогли опозиційні лівоцентристські сили. На першому місці опинилася Партія праці (ПП) відомого литовського бізнесмена Віктора Успасских, що набрала 19,82% за партійними списками і ще 11 місць по «мажоритарці». На другій позиції - не менш опозиційні соціал-демократи з СДПЛ (18,37% і ще 22 мажоритарні місця), і тільки на третій - правляча партія «Союз Вітчизни - Литовські християнські демократи» (СВ-ЛХД) з 15,08 % і ще 20 мажоритарниками. Експерти нагадують, що обидві партії-переможниці пов'язані з інтересами Росії, особливо ПП, яку безпосередньо співвідносять з «Газпромом». Тому перемога опозиції відображає не стільки політичну кон'юнктуру в країні, скільки економічну експансію РФ. І хоча президент Литви Даля Грібаускайте офіційно поставила під сумнів підсумки виборів, зрештою вона погодилася на те, щоб став прем'єром і сформував уряд глава СДПЛ Альгірдас Буткявічюс.
За лаштунками виборів
За словами аналітиків, результат литовських виборів нагадує проект Кремля після досягнення політичного впливу в «конкретно взятій країні». Так, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик зазначає, що після попередніх виборів до Сейму центристський кабінет СВ-ЛХД проводив політику, спрямовану на посилення політичної та економічної незалежності країни, у т.ч. енергонезалежності від Кремля. «Зокрема, почалося будівництво терміналу зрідженого газу в порту Клайпеда, плюс був ініційований судовий процес проти «Газпрому», який, зловживаючи монопольним становищем на ринку Литви, нав'язав їй найвищу в Євросоюзі ціну на газ. Можна стверджувати, що Вільнюс виявився послідовним противником нової зовнішньої експансії, яку росіяни намагаються вести останніми роками, аж до нарощування військових угрупувань біля кордонів тієї ж Прибалтики. Додам, що для посилення енергетичної незалежності був підготовлений проект нової Вісагінської АЕС (схід Литви) на базі закритої Ігналінської», - розповідає фахівець.
Він зазначає, що така політика викликала в московських верхах думки про великий проект литовської «реконкісти», тобто повернення цієї прибалтійської республіки під економічне (та й політичне) крило Росії. Тим більше що криза в Європі триває, і литовці, як і жителі інших країн, звинувачують свої «старі» уряди у нездатності з нею, кризою, впоратися. Хоча на ділі у 2011 р. національний ВВП знову зріс - на 5,9%, до 106 млрд літів (30,701 млрд євро). Причому ВВП на душу населення в країні вищий, ніж у сусідніх країнах - Білорусі та Латвії, і становить близько $16 тис/рік.
Продовжуючи тему «руки РФ» на литовських виборах, політичний експерт Євген Лешан зазначає, що тепер всі зазначені вище «антикремлівські» починання, швидше за все, будуть припинені. Так, подібну заяву вже зроблено щодо нової АЕС. «Неважко провести аналогії з вітчизняними реаліями й уявити, що могло б статися в разі електоральної перемоги нашої «опозиції», яка також багато в чому дружить з північними сусідами. Не світив би нам ні LNG-термінал, ні західний природний газ, ні власний видобуток сланцевого», - припускає політолог.
У зв'язку з цим цікаво, що навесні 2006 р. офіційний Вільнюс звинуватив керівництво ПП, яка нині перемогла, в дачі хабарів депутатам парламенту, а самого Успасских - у подачі неправдивих відомостей про свої доходи в податкову інспекцію. Крім того, тоді департамент держбезпеки Литви почав розслідування можливого фінансування партії російськими спецслужбами. Успасских був змушений залишити країну і переїхати до «ідеологічно близької» Москви. У серпні-2006 литовська генпрокуратура оголосила його в міжнародний розшук, а у вересні-2008 він був затриманий у столиці Росії, але того ж дня відпущений під заставу.
Також пізнавально, що в союзі з проросійськими силами виступила і правоцентристська етнічна Виборча акція поляків Литви, яка набрала 5,83% за списками і 2 місця по мажоритарці. Кулик називає це аргументом на користь думки, що в тій же Європі мало «свідомо антиросійських» політичних сил або країн, і що позиція партій і урядів може змінюватися згідно з актуальною кон'юнктурою. До речі, те ж саме можна сказати і про ставлення європейських політичних сил і держав до офіційного Києва.
Не тільки Литва...
Економісти припускають, що Литва - тільки «перша ластівка» в обширних планах РФ з відновлення впливу в пострадянських республіках і в Східній Європі. Так, воцаріння прокремлівського кабінету у Вільнюсі де-факто розбиває багаторічний прибалтійський «антиросійський пояс», що виник ще з розпадом СРСР. При цьому не будемо забувати, що всі 3 прибалтійські країни - це вже члени ЄС, і навіть одна з цих країн вельми корисна росіянам як союзне лобі у вищих колах Брюсселя.
За литовською «реконкістою» може послідувати, наприклад, латвійська, де економічна ситуація набагато складніша, а невдоволення російськомовного населення національною політикою центру - набагато гостріше. Втім, у цій прибалтійській республіці спад ВВП у 2010 р. (-0,3%) знову змінився зростанням торік (+5,5%), і МВФ також відмічає «потужне оздоровлення» в Латвії. Так що, як і в Литві, спроби Росії використовувати чинник кризи для підігріву протестних настроїв багато в чому штучні і маніпулятивні.
Зате, як і в Литві, цілком реальні активи, які може роздобути РФ при «великому поверненні» на латвійську землю. Це і великі вантажні порти в Ризі та Вентспілсі, які після закінчення Великої Вітчизняної війни були «зав'язані» на загальнорадянський експорт енергоносіїв до Європи (і з втратою яких Кремлю довелося оперативно шукати альтернативні маршрути, і навіть терміново будувати нові перевалочні потужності на своєму балтійському березі). Це відомий завод з будівництва приміських поїздів RVR, який раніше постачав «електричками» весь Радянський Союз. Це металургійний завод Liepajas metalurgs - єдине метпідприємство в Прибалтиці і т.д.
Зазначимо, що у вересні 2011 р. проросійське лівоцентристське об'єднання «Центр згоди» вже виграло дострокові парламентські вибори в Латвії, хоч і не змогло провести свою кандидатуру на президентську посаду (латвійський президент обирається парламентом, причому простою більшістю). Найближчі вибори Сейму пройдуть у 2015 р., і шанси промосковських сил тут будуть ще більші.
А Лешан додає, що навіть раніше від латишів «під Росію» може остаточно потрапити Білорусь на чолі з Олександром Лукашенком, адже він давно вже не влаштовує Москву через свою самостійну політику. Аналітик нагадує про версії, що недавні акції із закиданням у Білорусь пропагандистських «парашутних» ведмедиків були підтримані не стільки Заходом, скільки РФ. Це неважко помітити навіть за тональністю відповідних висловлювань російських ЗМІ, які в останні пару років регулярно критикують Мінськ. А на білоруській території набагато більше «ласих» об'єктів, ніж у Латвії, - це такі дуже відомі заводи, як Мінський тракторний, МАЗ, «БелАЗ» і т.д.
Наступні вибори президента Білорусі відбудуться у 2015 р., і на них якийсь розкручений промосковський кандидат може скласти серйозну конкуренцію Лукашенку, погоджується Кулик. Це може бути, наприклад, колишній заступник голови центристської «м'яко-опозиційної» Об'єднаної громадянської партії, порівняно молодий (46 років) популіст Ярослав Романчук. На останніх виборах у 2010 р. він набрав 2% - це не так уже й мало для «майже одностайної» країни, і чітко дистанціювався від решти опозиції. Низка фахівців вважають, що Росія ставить саме на цього претендента.
Всупереч експансії
У підсумку подібних трендів вже через кілька років у пострадянській Східній Європі може з'явитися своєрідний проросійський пояс. А це послабить українські позиції в регіоні, тому Київ як і раніше не зацікавлений у посиленні залежності від РФ і на віддалі від Брюсселя. Так, Литва вже не буде (поряд з Польщею) активним лобістом інтеграції з Україною на рівні Євросоюзу, лобістом, який до цього дня, незважаючи ні на які ускладнення політкон'юнктури, продовжує публічно виступати за оперативну ратифікацію Договору про асоціацію з ЄС. Так, вже у кінці листопада постійне представництво Вільнюса при Євросоюзі офіційно підтвердило, що виступає за швидке підписання Договору. У заяві йдеться: «Україна повинна продемонструвати волю до Європи, ЄС - волю до поглиблення відносин».
Так само як і Мінськ вже не буде альтернативним зовнішнім партнером, через якого можна впливати у т.ч. на питання, пов'язані з Митним союзом. Кулик наводить показовий ринковий приклад: вітчизняним споживачам буде набагато складніше отримувати якісні і відносно недорогі нафтопродукти з Литви (з Orlen Lietuva) або Білорусі (Мозирський нафтозавод сьогодні забезпечує більшу частину українського імпорту ПММ).
Але навіть при несприятливому розвитку подій Києву не варто здаватися на милість Білокам'яної. Навпаки, керівництву нашої країни варто докладати максимум зусиль, щоб прискорити зближення з Європою, скоріше ратифікувати договір про асоціацію і т.п. І кроки в цьому напрямку тривають: скажімо, у середині листопада секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України Андрій Клюєв підтвердив, що незмінним пріоритетом залишається європейський інтеграційний вектор. За оцінкою глави РНБО, «ми розраховуємо на якнайшвидше підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, включаючи створення зони вільної торгівлі. Позиція української влади в цьому питанні монолітна: наша країна - невід'ємна частина європейської цивілізації».
А значить, що зберігаються всі передумови для того, щоб не потрапити назад у кремлівську орбіту «визначального впливу», і боротися за стабільність та розвиток національної економіки, незважаючи на всі негативні ефекти зовнішньополітичної експансії Москви.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
610
