Червоний хрест на білій хустці, білий фартух і скромний погляд ... Цих незвичайних жінок можна зустріти скрізь, де потребують допомоги, починаючи від в'язниць і закінчуючи психіатричними лікарнями. В Україні найчисленніша громада сестер милосердя перебуває у Києві, при храмі святого Михайла першого митрополита Київського на території Олександрівської лікарні. Саме туди і відправився ForUm, щоб дізнатися, як і чим живуть сучасні сестри, які присвятили себе служінню благородній справі.
Однією із найвідоміших послідовниць цього руху на Русі була Велика Княгиня Єлизавета Федорівна, яка у 1909 році заснувала у Москві Марфо-Маріїнську обитель милосердя, яка за своїм статутом наближається до монастиря. При обителі була влаштована лікарня, амбулаторія, аптека, притулок для дівчаток-сиріт, недільна школа, бібліотека, їдальня для бідних, два храми. Сама Княгиня разом зі своїми вихованками, будучи доглядальницею, проводила безсонні ночі біля ліжка тяжкохворих, асистувала при операціях, відвідувала московські нетрі. Сестри жили безпосередньо у громаді, де вели чернечий спосіб життя, не будучи при цьому черницями. Вони давали тимчасові обітниці (на один рік, на три, на шість, і тільки потім – на все життя) і, за бажанням, могли покинути обитель і вийти заміж, або бути постриженими у мантію, минаючи чернецтво.
Благородна діяльність сестер Марфо-Маріїнської обителі і мученицька кончина її настоятельки послужили ідейним стимулом для виникнення на рубежі 80-90-х років ХХ століття безлічі подібних громад милосердя по всій Росії.
У 1998 році сестринство милосердя на честь преподобної великомучениці Єлизавети і черниці Варвари з'явилося і в Києві. Його засновником став настоятель лікарняного храму на честь св.Михайла, першого митрополита Київського, Роман Барановський. Зараз послух при храмі несуть 145 сестер.
Їхні білі облачення з хрестиками можна побачити відразу ж при вході на територію Олександрівської лікарні. Кожна зайнята численним послухом.
У храмі цілодобово читається Невсипущих Псалтир. Це досить рідкісний випадок, в основному так моляться тільки у монастирях.
Як розповіла ForUm'y старша сестра Інна, сьогодні в Україні при православних храмах існує близько 20 громад сестер милосердя, члени яких допомагають доглядати за хворими, годують і одягають бездомних, ведуть духовно-просвітницьку роботу.
У даний час державне фінансування соціальних проектів сестринств відсутнє, тому сестри змушені збирати кошти своїми силами.
- Всі наші кошти – це приватні пожертвування прихожан храму і людей, які хочуть допомогти ближньому, - пояснює сестра Інна. - Для цього сестрички ходять з карнавками по ринках і збирають пожертви. Це один із найскладніших послухів. У наш час любов і милосердя не є для людей пріоритетами. Ці душевні якості не приносять прибутку, і практичний світ їх відторгає. Але завдяки цим якостям душі людина залишається людиною, яка вміє любити і жертвувати собою заради ближнього. Сестри пояснюють людям, що зібрані кошти витрачаються на потреби стражденних, які опинилися у ще більш складному становищі, ніж вони.
Щоб мати хоч якийсь постійний дохід, сестри відкрили на території храму свою крамницю. Зароблені кошти йдуть на придбання продуктів і ліків для людей, які звертаються за допомогою.
А сьогодні ми вирушаємо з сестрами Катериною і Юлією в Олександрівську лікарню провідати Юрія, який переніс вчора складну операцію на нозі.
Якщо в Олександрівську лікарню потрапляє незаможна людина, сестринство допомагає їй, купуючи для неї необхідні медикаменти.
З ранку Юрі вже приносили сніданок, зараз – черга бесід і літератури.
Сестра Катерина несе послух у сестринстві вже 10 років.
- Наші сестри їздять туди по черзі на три місяці, - розповідає вона. - Вони готують їжу, прибирають, слідкують за чистотою подвір'я, зустрічають паломників. Іноді проводять екскурсії для наших туристів і так само, як і тут, читають Невсипущу Псалтир.
Як розповіла нам старша сестра Інна, сестрою милосердя може стати будь-яка жінка, але спочатку вона зобов'язана пройти випробувальний термін.
- Ті сестрички, які приходять і кажуть: «Я хочу бути сестрою милосердя», зазвичай дивляться на це, як на виконання якогось обсягу робіт. Це протестантський підхід до православного соціального служіння, - пояснює сестра. - У православ'ї ж сестринство нерозривно пов'язане з духовним розвитком. Ми допомагаємо ближнім не тільки заради того, щоб допомогти. Більш для нас важливо вивести людину зі стану безнадійності, зневіри, невіри, у якому вона перебуває. Завдання сестер – розкрити людині духовні причини, які привели її у скрутне становище. Випробувальний термін сестрички проходять як послушниці сестринства, і для кожної він індивідуальний. У цей період вони осягають навчання, з ними ведуть духовні бесіди, у яких розкриваються засади православ'я. Важко деколи навіть уявити, скільки зусиль доводиться докладати сестрам, щоб перемогти у собі звичні нам байдужість, твердосердя, себелюбство. Адже тільки змінивши себе, ти зможеш міняти інших. Милосердя – це жертва. Жертвувати собою дуже складно, адже це початок любові Божої. І коли ти віддаєш останню цукерку, православ'я тільки починається.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
