«Понаїхали тут»: звідки і куди переїжджають українці?

Спроби змінити життя на краще, взявши у руки валізи, не завжди виправдовують очікування, але однозначно приносять колосальний досвід.

Українців, для яких рідне місто – вже не дім, а новий мегаполіс – ще не дім, не так уже й мало. Тих, хто борознить простори країни, лише за перше півріччя 2012 р. Держкомстат України нарахував понад 321 тисячу. В середньому це 121 українець на 10 тисяч населення.

Психологи зазначають, що в умовах переїзду у людини може змінитися навіть характер. «Новий досвід нас міняє, змушує переосмислювати життя. Зміна обстановки може викликати різного роду емоції: від захоплення і радості до переживань і боязні не впоратися з проблемами. Все це не проходить безслідно для людської психіки», - говорить експерт з психологічних досліджень, політичний психолог Богдана Бабич.

ForUm задався питаннями, куди ж їдуть наші співвітчизники і чим їх манять безкраї далі?

Всі у столицю: міф чи реальність?

Час все ж вносить у міграційні процеси свої корективи. Якщо раніше вважалося: щоб бути «попереду планети всієї», варто їхати у столицю, то сьогодні статистика дещо розвіює цей стереотип, а самі українці розглядають питання переїзду з точки зору не тільки перспективи, але і комфорту.

«Чи варто кидати хорошу роботу і власну квартиру тільки заради того, щоб жити в орендованій квартирі у столиці?» - задаються питанням багато громадян, які живуть за межами столичного регіону. У психологів на цей рахунок також знаходяться пояснення. «Вічне питання: синиця у руках чи журавель у небі? Це багато у чому залежить від особистості людини, від її характеру, темпераменту, віку, від її розуміння особистого щастя, від переважних стереотипів, настроїв у суспільстві», - стверджує Богдана Бабич.

Насправді число українців, які переїхали до Києва впродовж першої половини нинішнього року, досить значна: 16 тис. 689 чоловік. Але у той же час розпрощалися зі столичними околицями з січня по липень 23 тис. 600 громадян.

Беручи до уваги обласні масштаби, варто зазначити: Київська область – далеко не лідер за кількістю гостей. З січня по липень більшість українців кинулися у Донецьку область. Сюди мігрували 24310 чоловік, у той час як у Київську вирушило всього 19 096.

Хоча не можна не зауважити, що за цей же період із Донбасу виїхало більше людей, ніж туди переїхало, тоді як у столичному регіоні міграційний приріст склав майже 6,5 тис. осіб.

Користуються популярністю серед наших громадян також Дніпропетровська, Харківська та Одеська області. Тим не менше, рівно стільки ж, скільки прибуває туди українців, а то й більше, виїжджають із цих регіонів. Не відстає за цими показниками в останній час і Львівська область. За перше півріччя туди виїхало 15 тис. осіб. Водночас не захотіло жити у столиці Західної України більше 16 тисяч українців.

У числі аутсайдерів у статистиці областей, перевагу яким наші співгромадяни віддають не так часто, – Закарпатська та Чернівецька. Сюди за перше півріччя переїхало всього лише трохи більше чотирьох тисяч чоловік.

Дані, які ForUm отримав у Державному центрі зайнятості, з точністю пояснюють процес непропорційного переселення українських громадян по областях.

Як не крути, а «лінії комфорту» безпосередньо проходять через питання працевлаштування. Цифри – підтвердження тому. Загалом по Україні у січні-серпні 2012 року у базі даних Державної служби зайнятості налічувалося майже 843 тис. вакансій. Третина із них була зосереджена в АР Крим, у Києві, Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях.

Заступник директора Державного центру зайнятості Галина Калішенко пояснює: «Регіональні диспропорції попиту роботодавців на робочу силу загострюються у професійному розрізі». Говорячи простіше, все залежить від регіональних характеристик: концентрації підприємств, юридичних контор, розвитку інфраструктури. Приміром, вакансії для законодавців, вищих державних службовців, керівників і менеджерів, в основному, пропонуються у Києві. У той же час дві третини вакансій підприємств добувної промисловості зосереджено у Дніпропетровській, Донецькій та Луганській областях.

Варто зазначити, що внутрішньодержавний міграційний процес істотно позначається на ситуації з робочою силою у дрібних містах і, вже тим більше, у селах. «У сільській місцевості відчувається гостра нестача кваліфікованих робітників агропромислового комплексу, вчителів та медичних працівників», - говорить Галина Калішенко.

Виходить, що у цій місцевості процес рухається в іншому напрямі: здавалося б, робота є, але немає перспективи, ніде «розігнатися» молодим фахівцям, немає майданчика для кар'єрного росту. Тому у пошуках місця для самореалізації люди починають пакувати валізи.

Чим манять нескінченні далі?

Про те, що першочерговою причиною «переселення народу» є працевлаштування, заявляють не тільки фахівці сфери зайнятості населення, а й психологи.

За словами експерта з психологічних досліджень Богдани Бабич, у 80% випадках причиною міграції є спроба вирватися зі складних життєвих обставин: відсутність роботи, життєвих перспектив, загроза виживанню. «Трудова міграція не завжди мотивується пошуком «хорошого життя» чи «високих заробітків». Насамперед, йдеться взагалі про роботу, яка забезпечує нормальний дохід. За словами «вимушений мігрант» стоїть особиста трагедія, соціальне безправ'я і психічна вразливість, тяжкий тягар матеріальних проблем, постійний страх за майбутнє, підвищений ризик захворювань, відчуття себе «чужаком» і людини «другого сорту». Або ж навпаки, бажання довести собі і всім, що «я право маю» і «все, що мене не вбиває, робить мене сильнішим», говорить фахівець.

Варто зауважити, що рівень оплати праці, який пропонують людині на новому місці, також відіграє не останню роль у рішенні змінити місце проживання. Тим більше, що на сьогоднішній день рівень середньої заробітної плати по регіонах за вісім місяців нинішнього року істотно різниться, у той час як ціни на продовольчі та інші товари особливо не відрізняються.

Згідно з даними Державної служби статистики України, найбільше заробляють сьогодні жителі Києва (4509 грн), а також Донецької (3436 грн), Київської (3102 грн), Дніпропетровської (3088 грн) і Луганської (3025 грн) областей.

У той же час не можна обійти стороною цікаві заяви наших співгромадян про те, що не важливо, якою буде зарплата перший час, головне – «зачепитися». Але у такому разі є тільки два варіанти робити висновки: або людина дуже вже відчайдушна, або відчуває чиюсь підтримку з боку, у тому числі й матеріальну.

Фахівці сфери психології вказують на те, що якщо у більшої частини причиною міграції є спроба вирватися із життєвих труднощів, то є ще 20% тих громадян, для яких міграція швидше позитивна подія, спроба вийти на більш високий рівень розвитку. Це стосується тієї категорії людей, які їдуть у великі міста або у столицю з метою кар'єрного росту, самореалізації. Та якщо причина переїзду у кожного своя, то шаблонного процесу адаптації не уникнути нікому. Те, наскільки довго він триватиме і до чого призведе, залежить уже безпосередньо від психологічних установок самої людини.

«Я не здамся без бою»... а чи потрібен він?

Фахівці зазначають, що витримати проблеми та зміни, які звалилися на голову, можна тільки за рахунок гнучкості та вміння пристосовуватися до ситуації або, навпаки, змінювати її під себе. Головне у цій справі – не втрачати почуття терпимості та оптимізму. «Велику роль у цьому відіграє попередній особистий досвід або інформація ззовні. Людина деколи сама себе програмує на той чи інший сценарій розвитку подій. І витримує той, хто більше готовий до цього психологічно», - розповідає Богдана Бабич. Психолог радить у такому разі не замикатися у собі. Способів подолати стрес насправді не так уже й мало. Перш за все, це прогулянки на природі, спілкування, фізичні вправи і здоровий сон. «Найкращий спосіб – це зайнятися тим, що найбільше приносить задоволення», - радить фахівець. Головне – не опускати руки, адже проблеми – тимчасові, а здоров'я – назавжди.

Насправді ж питання про те, що для людини краще – спокій на осілому місці чи напруженість і невизначеність у чужому місті, але з далекосяжними планами на майбутнє, – вправі вирішувати тільки вона сама. Хтось вибирає комфорт психологічний, хтось – побутовий, а для когось ці поняття губляться у безодні робочих турбот. У кожного свій виправданий вибір.

Для того щоб дізнатися про те, чи порівнянна статистика з міграційними настроями самих українців, ForUm вирішив поспілкуватися з громадянами нашої країни, які не з чуток знають про те, що таке колесити з місця на місце.

Катерина, нещодавно повернулася із Харкова до Енергодара:

- Місто вибирати особливо не доводилося. Вибір був очевидний. Мене завжди тягнуло у мегаполіси. Приваблювали не тільки перспективи вдало влаштуватися і отримувати більш високу зарплату, але і бажання заявити про себе, показати у крупному місті, що ти також маєш право стати його частиною. Познайомитися з безліччю нових людей, жити так, як не жив до цього. Але тут ти стикаєшся, у першу чергу, з психологічним пресингом. Мало того, що всі твої надії швидко облаштуватися у місті руйнуються, так на додачу до всього ти зустрічаєшся з таким поняттям, як тотальна самотність. Коли нікому зателефонувати, ні з ким зустрітися і т.д. У результаті у тебе з'являється відчуття, що і їхати-то нема чого було. І ось у такому психологічно пригніченому стані ти починаєш якось з цим боротися: антидепресанти, тонни солодкого. Після такого відбувається справжнісінька переоцінка цінностей. Ти розумієш, що твоє місто не погане, нехай у ньому і немає таких перспектив, як у мегаполісі, але ти почуваєшся там живим. Ось тому я і вирішила повернутися назад.

Ганна, шість років тому переїхала із Донецька до Харкова, а рік тому перебралася до столиці:

- Переїзд не був для мене чимось несподіваним. Я паралельно шукала більш престижне місце роботи у Києві, тому, як кажуть, досить тривалий час «сиділа на валізах». Що стосується звикання до нової місцевості, нового колективу, не можу сказати, що воно проходило з якимись труднощами. Може, гарт першого переїзду дав про себе знати, може, той фактор, що у Києві у мене були знайомі.

Андрій, Дніпропетровськ:

- Я взагалі не замислююся про переїзд. Тривалий час працював у рідному місті, щоб облаштувати своє життя, як і годиться. Зараз у мене добре оплачувана і перспективна робота, своя квартира. Не бачу сенсу у тому, щоб кудись їхати і починати все з нуля. Я досить уже доклав зусиль для цього і задоволений результатом. Тим більше, що це – моє рідне місто, тут всі рідні і друзі.