Ще з часів створення нашого світу йому пророкують кінець. Подібною інформацією постійно рясніють сторінки газет. Найсвіжіша дата закінчення земного життя - 21 вересня 2012 року: ЗМІ активно запевняли, що це не якесь містичне пророцтво, а дані з доповіді вчених Академії наук США і фахівців NASA. І нібито саме вони напророкували Землі глобальну катастрофу - смертельну магнітну мега-бурю.
Однак земляни так і не побачили на небі північного сяйва, покликаного вивести з ладу всю електроніку, зруйнувати інфраструктуру і комунікації. Наступного дня довелося йти на роботу/навчання і віддавати гроші, які позичили і прогуляли напередодні очікуваного кінця світу. І нікому вже не було цікаво, що на офіційному сайті NASA подібної інформації немає і не було.
Неважливо і те, що кінець світу не настане і 21 грудня 2012 року, оскільки археологи виявили новий календар індійців майя, створений у IX столітті, який не містить жодних натяків на наближення кінця світу. «Кінців світу» на нашому віку буде ще чимало, оскільки в апокаліптичних пророцтвах багатьох провидців, експертів, аналітиків та політиків йдеться про наш час. До того ж 2012 рік ознаменується не лише спалахами на Сонці, але і парадом виборів: волевиявлення відбудеться не тільки в Україні, але і в Грузії, та в США. Отже, інформації про можливості розвитку різних фаталістичних сценаріїв не уникнути.
Невже запущений зворотний відлік? Чи ми все таки маємо справу з масовою істерією, яка час від часу охоплює наш тлінний світ? Психологи стверджують, що джерелами паніки служать не пророцтва і публікації, а самі люди, яким за природою своєю властиво боятися. Адже страх - це внутрішній стан, обумовлений реальним або передбачуваним лихом, що загрожує. І на цьому вдало грають всі, хто хоче.
Як пояснив ForUm'у соціальний психолог Олег Покальчук, на суспільстві відбивається той факт, що життя не нескінченне, і для кожного з нас рано чи пізно настає власний кінець світу. Він вважає, що християнство своїм поширенням зобов'язане середньовічній епідемії чуми: люди були страшенно налякані, і, щоб знайти спасіння, масово стали звертатися до нової віри. «Скажу вам більше – його (страх – Ред.) використовує кожна людина. Адже страх – основна, найдавніша і найпотужніша сила людської свідомості, яка генерується у все решта, наприклад, в героїзм. Політики і політичні сили також використовують страх», - розповів він ForUm'у.
Як бачимо, «кінець світу» для кожного свій. Для когось - це загибель земної цивілізації, а для когось, наприклад, втрата роботи, близької людини і т.п. Людині властиво дуже боятися кінця і хотіти дива, пояснив ForUm'у доктор філософських наук, директор Інституту філософії НАНУ Мирослав Попович. «Люди дуже бояться кінця світу: економічних криз, гіперінфляції, дефолтів і подібних речей. І так само сильно кожен сподівається на диво, насамперед - на економічне диво. Цими емоціями грають багато хто, в тому числі і різного роду спекулянти: або лякають, або обіцяють диво. Це явище чисто ідеологічне, і це треба знати», - упевнений Попович.
Згоден з цією думкою і Ігор Попов, президент аналітичного центру «Політика». Він говорить, що людськими слабкостями активно грають під час передвиборної агітації у багатьох країнах. Експерт стверджує, що людей лякають не лише кінцем світу - політтехнологи вже напрацювали багато діючих технологій: «Американські технологи перед виборами активно лякають свою націю тероризмом, французькі - мусульманами, польські - росіянами, і так далі».
«У цілому, на виборах працюють два головні інстинкти: жадібність і страх. Жадібність людську підживлюють або прямим підкупом, або обіцянкою золотих гір, високих зарплат і нереальних благ. Гра на страхах використовується зараз, напевно, у всіх українських передвиборчих роликах, сюжет яких невигадливий: проголосуєте за них, все буде дуже погано», - зазначив експерт.
З тим, що політичні кампанії, зокрема виборчі, сприяють культивуванню страхів і фобій у населення різних країн (і Україна тут не виняток), не сперечається і політтехнолог Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. «Багато на цьому активно грають, адже йдеться про так звану політтехнологію «негативного наративу» (нав'язування певного сценарію). Так, у Херсонській, Київській, Львівській, Луганській та Донецькій областях популярний «страх хімічних і радіоактивних відходів».
У цьому випадку основним мотивом агітації ставала загроза, що кандидат, який рветься до влади, нібито має намір розмістити на території регіону хімічні або ядерні відходи», - говорить він.
Другий варіант, за словами експерта, - страх перед нелегальними мігрантами. Прикладом спекуляцій на цю тему можуть служити листівки, що з'явилися відносно одного з кандидатів у депутати на Закарпатті, що нібито він підтримує створення ромської (циганської) автономії в краї і компактних поселень нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні.
Крім того, за словами Кулика, фахівці, що працюють на виборчих кампаніях з малими громадами (селами, невеликими містами в глибинці) знають, що в день «останнього удару», тобто голосування, необхідна невелика істерична нотка. З одного боку, неявне (раціонально не сформульоване, на рівні відчуттів) очікування біди, страх чогось незрозумілого сприяє мобілізації мас, самі маси стають більш маніпульованими. Їх можна підштовхнути до радикальних дій. І це тоді, коли зазвичай вони, виборці, самі ніколи б не зважилися на таке. З іншого боку, очікування біди, відчуття смути знижує мотивацію до активних дій, з'являється «страх натовпу». «Тут головне, як і що заряджати у вихідний наратив».
Окремою «статтею» психополіттехнологій Кулик виділяє перманентний страх кінця світу або глобального катаклізму, який має біблійну природу і присутній у нашій повсякденності. Наприклад, цитуванням 24-ї глави Євангелія від Матвія і книги «Одкровення» («Апокаліпсис») починається майже кожна третя стаття про біржові кризи на фінансових ринках, крах іпотеки або апокаліптичні прогнози про третю світову війну у деяких наших експертів. У певних історичних ситуаціях цей страх охоплює значну частину громадян, виникає масовий психоз. Політичний сухий залишок - ухвалення частиною населення силового сценарію зміни влади».
Є ще один аспект наративу страху - це використання його при плануванні військово-політичних операцій новітнього часу. Навіть назви операцій набувають потрібного сакрального змісту - «Буря в пустелі». Щось схоже було в Тунісі та Єгипті перед «арабською весною», в Сирії - перед повстанням проти Асада, в Україні - у 2004 році.
«За словами відомого російського фахівця з політичного дискурсу Олени Шейгал, політичний, особливо передвиборний наратив спрощує реальність: придумується історія, під яку підганяються реальні факти і події. Однак завдяки цьому він дає можливість осмислення складних і заплутаних політичних ситуацій. Ясність і простота перетворюють наратив у потужний інструмент впливу», - резюмувала вона.
Як бачимо, причинно-наслідковість проста: ми боїмося і нас лякають. І з цим складно посперечатися. Адже емоція страху, як і біль (покликані забезпечувати самозбереження індивіда) стають воістину небезпечними у тривалих проявах. А, як сказав Микола Гоголь у «Мертвих душах», - страх прилипає краще, ніж чума.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
956
