Cтатті

Слідами Чорнобильської катастрофи, або Місто-музей Прип'ять, яке зникає

Слідами Чорнобильської катастрофи, або Місто-музей Прип'ять, яке зникає

З часів Чорнобильської катастрофи минуло вже 26 років, але її наслідки, схоже, будуть відчутні ще довго. Це безліч скалічених доль, забруднення навколишнього середовища і збільшення кількості серйозних захворювань, серед яких особливу загрозу для людей становить рак щитовидної залози.

У Зоні відчуження досі існують ділянки зі смертельно небезпечним рівнем радіації. Але завдяки зусиллям стосовно очищення вони залишилися лише у деяких місцях території і поблизу самої АЕС, що відкрило можливість для її відвідування. Бажаючих на власні очі побачити наслідки вибуху, який виявився у 500 разів більш згубним, ніж бомбардування Хіросіми, і відвідати «мертве місто» Прип'ять завжди більше, ніж достатньо. Крім евакуйованих жителів, це зазвичай іноземні туристи, мас-медіа, кіношники, фанати гри «Сталкер» та й просто допитливі обивателі.

Однак ми потрапили у Прип'ять не з простої цікавості. Нещодавно тут наповнили землею капсулу для закладення в основу меморіалу «Дзвін Нагасакі» у місті Мінську. На церемонію, крім офіційних осіб і журналістів, були запрошені представники різних громадських організацій і колишні прип'ятчани.

 
 
 
Перша зупинка нашого автобуса – контрольно-пропускний пункт Дитятки. З цього місця починається тридцатикілометрова Зона відчуження. У нас перевіряють документи – це необхідно, перш за все, щоб упевнитися, що у групі немає людей молодше 18 років. Тим, хто додумався приїхати у шортах і шльопанцях, видають штани з черевиками і попереджають – ходити тільки по асфальту і не наступати на мох. Він вбирає у себе радіацію, тому рівень фону на ньому часто істотно перевищує норму.

Перед Прип'яттю ми проїжджаємо спорожнілі після аварії села. Руїни невеликих будиночків повністю обплутані «ліанами» гілок і нагадують «халабуди», які споруджувалися у дитинстві. Осінь у Зоні відчуження приходить рано – половина дерев уже пожовкли і починають опадати. Якщо придивитися, вони не зовсім звичайні. Наприклад, у сосен гілки рясно ростуть практично до самих коренів, а більшість дерев покриті жовтим мохом і мають химерні форми.

 

Нарешті ми в'їжджаємо у Прип'ять і виходимо із автобуса. Прямо перед нами – колишній Палац культури «Енергетик», у пустельному холі якого буйно розрослася молода поросль, а праворуч височіють бетонні стіни готелю «Полісся». Це – головна площа, у центрі якої ставлять маленький столик для промовців.

 
 
 
 
Досить дивно бачити, як у центрі померлого міста виступає його колишній мер. Неначе час повернувся назад і у Прип'яті проводиться якесь урочисте зібрання.

Але, на жаль, Олександр Єсаулов говорить сьогодні про інше:

- Щоразу, приїжджаючи у Прип'ять, я переконуюся, що це місто потрібно зберегти. Тут просто необхідно зробити музей і возити атомників з усього світу, проектантів, усіх, хто має стосунок до використання «мирного атома», щоб вони бачили, що може статися з його містом, якщо він натисне не ту кнопку або припуститься помилки у проекті. І це було б украй корисно для атомної енергетики всього світу. Адже що ми зараз бачимо? Джунглі з'їдають прекрасне місто. Це ціна однієї людської помилки. Хотілося б, щоб це ніколи не повторилося.

 
 
Але, на жаль, сьогодні майбутнє «мертвого міста» визначене наперед. Ідею перетворити місто-музей під відкритим небом на справжній музей втілити дуже тяжко – радіаційний фон у будинках часто набагато вищий, ніж на вулиці. Занедбані будівлі вже давно перебувають в аварійному стані. Вони не опалюються взимку, тому через морози і спеку починають розвалюватися. Відвідувачів просять не підходити до стін і не заглядати у вікна – у будь-який момент плитка або навіть цілий шматок стіни можуть обвалитися.

У Держагентстві з управління Зоною відчуження вже всерйоз замислюються над питанням, що ж робити з Прип'яттю далі. Як розповів журналістам в.о. голови Державного агентства України з управління Зоною відчуження МНС Дмитро Бобро, більшість будівель врешті-решт знесуть і закопають. Швидше за все, музею під відкритим небом залишилося жити не більше десяти років – за цей час будинки ґрунтовно зруйнуються.

 

Однак сьогодні це всього лише розмови. Поки Прип'ять продовжує існувати і розбурхувати уяву людей, які своїми вилазками, на жаль, часто завдають їй шкоди більше, ніж природні руйнування.

До прикладу, торік влада заборонила відвідувати Прип'ять у поминальні дні не просто так. Як розповів Олександр Сирота, президент МГО «Центр Прип'ять», раніше евакуйовані жителі у період з 26 квітня по 9 травня відвідували свої будинки за спрощеною процедурою, просто пред'явивши паспорт. Природно, ситуацією користувалися всі, кому не лінь, у тому числі і звичайні підлітки, перебування яких у Зоні відчуження можна охарактеризувати тільки словами «навала орків». Після того як минулої весни молоді люди у стані алкогольного сп'яніння розписали стіни будівель балончиками, розвели багаття у лісах і розбили все, що попалося під руку, подібну практику вирішили припинити.

 

Ми йдемо колишнім містом у супроводі Олександра Сироти і кількох евакуйованих жителів, які діляться своїми спогадами. Перед очима із руїн постає ідеальне радянське місто – з першим у Союзі центром самообслуговування, школами та дитячими садками, тирами, басейнами і стадіоном. У надрах Будинку культури недоторканими стоять портрети вождів – здається, що їх просто зняли зі стіни на час ремонту.

 
 
Багато «раритетів» у приміщення приносять просто заради гарних фотографій, а справжні спеціально піднімають з підлоги і ставлять так, щоб їх не намагалися перемістити руками.

 
 

Один із жителів спростовує міф про те, що Прип'ятський парк атракціонів так і не був відкритий. За його словами, діти каталися на «чортовому колесі» і картах (маленьких машинках. - Авт.) задовго до передбачуваного відкриття і навіть після вибуху на ЧАЕС, коли ще ніхто із жителів не підозрював про те, що трапилося.

 

Рівень радіації у тріщинах, які поцяткували асфальт у парку, зашкалює.
 

Відійшовши від перехрестя вулиць Курчатова і Леніна, ви потрапляєте у справжні джунглі. Тут видно, що природа остаточно перемогла людину.

 
 
На місці гаїв і лісів 26 років тому тяглися просторі вулиці, на яких вирувало життя. Зараз тут царство диких кабанів, лисиць, лосів і коней Пржевальського, а взимку – вовків, які почуваються на колишніх міських вуличках абсолютно привільно.

 
 

У будівлі цієї школи наш провідник Олександр Сирота одного разу знайшов журнал з власними оцінками. Правда, потім він кудись зник. А невдовзі з'ясувалося, що прип'ятські «раритети» зникають далеко не безслідно.

 
 
Кілька років тому на форумах, присвячених Прип'яті, почали з'являтися повідомлення про те, що різні предмети, підібрані у Зоні відчуження, продають на Ebay (інтернет-аукціон. - Авт.) за надзвичайною ціною.

Причому форумчани дізналися про це від стурбованих адміністраторів інтернет-аукціону, які не були впевнені, що лот у вигляді трьох шкільних зошитів із Зони відчуження, датованих квітнем 1986-го, може бути проданий, оскільки несе потенційну загрозу для покупця. Доля зошитів, на жаль, автору невідома.

Однак, за словами Олександра Сироти, речі із Прип'яті продовжують продавати на Ebay, причому невідомо, мають вони дійсно якийсь стосунок до міста чи люди просто хочуть заробити на захопленні іноземців усім, що пов'язано з таємничим і незвіданим радянським минулим.

Можливо, питання так і залишилося би без відповіді, але як раз під час написання статті автор зіткнувся з реальними людьми, які недавно самостійно побували у Зоні відчуження.

Олександр і Григорій (назвемо їх так) – фанати книг серії STALKER (дія більшості книг відбувається в альтернативній реальності, після вигаданої катастрофи на ЧАЕС 2006 року. - Авт.). У лісах Зони встигли побувати вже двічі – брали рюкзаки з усім необхідним і пролазили через дірку у паркані. Ходили покинутими селами, ночували у руїнах будинків і записували голоси тварин, які вили вночі. Цікаво, що юні сталкери не могли взяти з собою необхідний запас води, тому наприкінці подорожі набирали її прямо із місцевих річечок, а також не гидували місцевими яблучками. Один із горе-мандрівників усе ж отруївся, правда, точно невідомо – чим саме.

Про наслідки Олександр і Григорій не переживають - за їхніми словами, максимум, що їм загрожує – 400 грн штрафу за незаконне проникнення на територію Чорнобильської зони. Цього року в одному із будинків вони знайшли фотографії евакуйованих жителів, які обов'язково виставлять на продаж на Ebay.

Очевидно, що подібні дії – питання моральності. Що ж рухає людьми, які купують і продають речі із Зони відчуження, нам пояснив соціальний психолог Олег Покальчук: «Якщо щось продається, то завжди знайдеться хтось, хто це купить. Ажіотаж навколо Чорнобиля має міфологічно небезпечний характер, тому мотиви, які рухають покупцем такого лота, можуть бути найрізноманітнішими, починаючи від окультних. Вивезення речей із Зони – питання моралі і права, а не психології. Люди завжди тягнуть те, що не має хазяїна і не охороняється. А оскільки до цих пір не було людей, які потерпіли від подібної торговельної операції, я не думаю, що це дуже серйозно».

Тим не менше, достатньо неприємно усвідомлювати, що люди нерідко просто заради грошей усвідомлено завдають шкоди іміджу своєї країни. Чому б не продавати на закордонних аукціонах українські вишиванки чи народні музичні інструменти? Адже наша країна і так завдяки Чорнобилю здобула сумнівну світову популярність.

На виїзді із Прип'яті наш одяг двічі перевіряють на предмет радіоактивного забруднення. Бувають випадки, коли одяг або взуття доводиться назавжди залишати прямо на пропускному пункті.

 
 
Перевірці підлягає також автобус.
 
 
Прощай, мертве місто!
 
 
Після поїздки у Прип'ять виникло не одне питання. Серед них – чи потрібно нам зберігати справжні нагадування про жахи ядерного вибуху для нащадків? Чи варто пускати у Чорнобильську зону всіх бажаючих – за гроші чи безкоштовно? І як стежити за тим, що вивозять із цих околиць відвідувачі?
 
 
А адже думати нам залишилося недовго – зовсім скоро місто-музей Прип'ять назавжди зникне з лиця землі, залишивши всі ці питання без відповідей.