З дня першого польоту людини у космос пройшло вже 50 років, а до сих пір на запитання «ким хочеш стати» перше, що спадає на думку, це слово «космонавт». Про подвиг Юрій Гагаріна пам'ятають усі, але прізвища перших українських космонавтів знають і пам'ятають уже, на жаль, одиниці. Адже одним із перших космонавтів, який летів тоді ще у невідомість, ризикуючи ніколи не повернутися на Землю, був наш співвітчизник Павло Попович. 12 - 15 серпня 1962 року він здійснив перший груповий політ зі своїм напарником Андріяном Ніколаєвим. А у 1974 році він виконував таємне доручення військового командування СРСР, яке ретельно приховувалося.
Першопрохідцями, які освоювали космос, було кілька радянських космонавтів. Зараз же на Земній кулі, за словами заступника директора Національного космічного агентства Едуарда Кузнєцова, їх 540. «Які тяжкі були перші кроки тих шістьох космонавтів, які відкривали історію космічної галузі у світі. Юрій Гагарін, Герман Титов, Андріян Ніколаєв, Павло Попович. Було приємно, що серед цієї зіркової команди був наш земляк, українець Павло Іванович Попович. Він не тільки здійснив подвиг. Це були ті часи, коли кожен політ був подвигом. Але і провів унікальні експерименти разом зі своїм напарником Андріяном Ніколаєвим. Це був перший груповий політ у світі. Сьогодні стартував Ніколаєв, завтра у той же час стартував Попович. Вперше здійснювався зв'язок між кораблями на орбіті. Треба знати Павла Романовича - вперше із космосу прозвучала пісня «Дивлюсь я на небо». Вперше Павло Романович привітав команду «Шахтар» із завоюванням кубка СРСР з футболу», - розповів він.
«Пам'ятаю 12 квітня 1961 року. Я тоді була на партійному активі у Дніпропетровську. На трибуні стояв перший секретар обкому партії, виступав. І раптом відчиняються двері і хтось кричить: «Товариші, людина у космосі!» За одну секунду зал спорожнів. Тільки на трибуні залишився секретар обкому партії. Всі розбіглися, щоб послухати. Як радів народ! Потім полетів у космос Титов, Ніколаєв, Попович. Коли Павло Романович полетів, то в Україні було подвійне свято, бо полетіла наша людина. Ми прекрасно розуміли, що ця людина володіла якимись незвичайними якостями, щоб потрапити у передову групу, що освоювала космос. Тоді був колосальний інтерес до космонавтики. Всі стежили за польотами, за життям космонавтів. Усі хлопці і дівчата мріяли стати космонавтами», - говорить вона.
Але мамі він дещо все-таки говорив. Він розповідав, що головний ворог у космосі – це невагомість. Її дуже тяжко витримати. Це неначе ти висиш вверх ногами два місяці. Голова набухає, очі болять, думати важко. Вони ж там робили спеціальні вправи, тому що у космосі кров проходить тільки мале коло кровообігу. Космонавтів під час підготовки до польотів і у барокамеру та центрифугу засовували. Адже тоді ще не знали, з чим їм доведеться зіткнутися. Ніхто не знав, як там і які небезпеки. Під час такої підготовки у багатьох просто не витримував організм. Тому летіли ті космонавти, у яких здоров'я вистачило за медичними показниками на 150 років. Але вони, в основному, прожили до 80. Тобто космос скоротив їхнє життя. Батько у старості дуже мучився болями у суглобах. Польоти та підготовка дали про себе знати», - згадує Наталя.
У 21 столітті інтерес до космонавтики змінився захопленням навколо винахіду Інтернету та інших інновацій. Але щоразу, дивлячись у зоряне небо, пригадується фраза із культового радянського фільму «як космічні кораблі борознять простори Всесвіту».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
