«Загоїться, як на собаці» – так зазвичай говорять, маючи на увазі швидке одужання хворої людини. Однак той, хто коли-небудь тримав вдома тварин, знає: вихованці хворіють не менше, ніж люди, і страждання вусатих і хвостатих від ран чи «болячок» так само тяжкі. Панкреатити, сечокам'яні хвороби, холецистити, пороки серця і навіть рак – Мурки і Барбоси стикаються з тими ж проблемами зі здоров'ям, що і їхні господарі. Щорічно українські ветеринари роблять домашнім тваринам майже 1,5 млн операцій.
Ветеринарія – наука настільки ж давня, як і медицина. У минулі часи тварин лікували жерці, шамани, знахарі. У древньому Єгипті, Греції, Римі, у Київській Русі існували спеціальні методики зцілення тварин, які були описані у наукових працях. У цілому ж становлення ветеринарії як науки відбулося у 18 столітті.
У день працівника ветеринарної медицини, який традиційно відзначається у другу неділю серпня, ForUm вирішив відвідати Київську державну клініку дрібних тварин, щоб довідатися, як нинішнє покоління ветеринарів лікує братів наших менших, яку підготовку проходять фахівці і на що найчастіше хворіють домашні вихованці.
Практикуючі ветеринари визнають – у радянські часи навчання було більш якісним. Насамперед, завдяки більшій кількості практичних занять. Після розвалу СРСР багато вітчизняних ветеринарів кинулися на роботу за кордон. Спочатку – як дешева робоча сила на підхваті у місцевих лікарів. І тільки через деякий час, якщо їм вдавалося довести високий професійний рівень, як самостійні лікарі тварин.
Сьогодні майбутніх українських ветеринарів готують у дев'яти державних вузах України, не рахуючи біофаку університетів, інститутів і технікумів різних форми власності та акредитації. Щорічно вони випускають приблизно 1600 молодих фахівців.
Лікар-травматолог Київської державної клініки дрібних тварин Ірина Грицун визнає, що за останні два десятиліття професія ветеринара стала більш престижною.
Справа у тім, що за радянських часів існувала сувора система розподілу. І студенти не знали наперед, куди їх направлять на роботу після закінчення вузу – до колгоспу у Східній Україні чи у Київській області, чи пошлють лікувати тварин у карпатські села. Сьогодні молоді фахівці самі вибирають, де працювати. Та й за останні два десятки років кількість клінік для тварин значно розрослася. Нині в Україні налічується до 3 тис. установ, які мають ліцензію на ветеринарну практику.
«Ще п'ятнадцять років тому я б не змогла так вільно спілкуватися з журналістами – тоді господарі та їхні вихованці юрмилися у коридорах з раннього ранку до самого вечора», - розповідає Ірина Грицун.
Вона гортає журнал відвідувань, підраховуючи, скільки тварин на день потребують її допомоги. «Наприклад, за вчорашній день у мене було вісім нових пацієнтів, не рахуючи повторних оглядів», - зазначає вона.
За словами ветеринара-травматолога, кішки і собаки у рівній мірі потрапляють у «ситуації». Але барбосів частіше збивають автомобілі, а Мурки – випадають із вікон. «Справа в тому, що у кішок немає страху перед висотою. І чим більша висота, тим простіше кішці приземлитися. Вони легкі і добре вміють групуватися», - підкреслила Грицун.
Наприклад, ця кішка випала з п'ятого поверху. Господиню попередили – її улюблениці недовго залишилося. Але кішка, всупереч очікуванням, пішла на поправку.
Ветеринарна клініка дуже нагадує звичайну лікарню. У повітрі – стійкий запах ліків, є стаціонарні відділення, де тварини перебувають під постійним наглядом лікарів. Тільки замість палати – ось така клітка, у якій тварині можуть ставити крапельниці.
Цей пухнастий шпіц – стаціонарний пацієнт. Без господарів він дуже сумує, тому безперервно гавкає.
Допомагає ветеринарам клініки навіть папуга Жора. Якщо кішка на огляді у лікаря починає «плакати» – жалібно нявкати, він намагається заспокоїти пацієнта і говорить: «Тихіше». А якщо хтось постукає у двері, запрошує на прийом.
В умовах напруженої роботи лікарям ветклініки хочеться інколи відволіктися. Тому заради жарту вони вивісили таку ось схему будови організму кота.
Але рудому Кузьмі – не до жартів. Йому вже 18, він справжній довгожитель, тому проблеми зі здоров'ям у нього виникають регулярно. До таких статечних років тварині багато у чому допомогла дожити турботлива господиня.
Коли медсестра робила Кузьмі укол, він навіть вусом не повів. Мабуть, розуміє, що ці маніпуляції – для його ж користі.
Завідувач клінікою Владислав Лисий розповідає, що більшість тварин переносять огляди і процедури, як люди. Тобто трохи нервують, трохи бурчать, але терплять. Справжніх «буйних» мало, як мало і тих, які не бояться уколів, перев'язок, операцій. «Безпечності у поводженні з тваринами ми собі не дозволяємо. Ще в інституті майбутніх фахівців навчають правилам поводження з тваринами», - підкреслює він.
Хірург Олександр Харитоненко робить перев'язку кішці, яка пережила операцію з видалення пухлини. Господиня приходить на допомогу і притримує свою улюбленицю.
Ветеринари зізнаються: за свою працю фахівці держклініки отримують небагато, часом менше, ніж офісні працівники. І на такі умови погоджуються лише ті, хто дійсно любить тварин.
Втім, для того, щоб лікувати вихованців, однієї любові до них буває недостатньо. За словами Ірини Грицун, багато випускників після навчання не витримують роботи у ветклініці. А все тому, що не можуть позбутися огиди і взятися за справу з холодним розумом.
В останні роки на Заході стало модно водити своїх тварин до ветеринарних психологів. На запитання кореспондента
ForUm'у про те, чи дійсно звірятка потребують психологічної підтримки, працівники ветклініки посміхаються. «Будь-який практикуючий ветеринар – уже психолог, який розуміє настрої тварин. А от психологічна допомога часом не завадить господарям, які не розуміють, навіщо вони заводять домашніх вихованців», - вважає Ірина Грицун. За її словами, господарів буває складно умовити зробити вакцинацію від сказу для улюбленців. Навіть незважаючи на те, що прийом у фахівця без відповідного щеплення неможливий.
Хоча, згідно з офіційною статистикою, українці з кожним роком все ж більше відповідально ставляться до здоров'я «зубастих». За даними Головного управління ветеринарної медицини у Києві, за 2009 рік щеплення від сказу отримали 33,1 тис. котів і собак. У наступному році ветеринари зробили вже 35,5 тис. щеплень. У 2011-му вакцину отримали 41,5 тис. домашніх вихованців.
Неохоче йдуть господарі і на стерилізацію своїх улюбленців. «Ті, хто бував у Євросоюзі, знають, які спокійні собаки ходять там по вулицях. Це – позитивний ефект від стерилізації. А те, що тварина після такої процедури набирає зайву вагу, міф. Розтовстіти вихованець може, тільки якщо його загодовують», - підкреслила Грицун.
Непопулярне в Україні і чіпування тварин – вживлення під шкіру вихованця крихітного електронного паспорта, який подає радіочастотні сигнали і допомагає знайти загублену кішку чи собаку.
Як розповіли ветеринари, чіпують вихованців, в основному, господарі дорогих порід. Також наявність чіпа – обов'язкова умова при вивезенні тварини за кордон. У клініці
ForUm став свідком того, як завідувач Владислав Лисий за допомогою шприца імплантував «електронний паспорт» під шкіру британській короткошерстій кішці Ірис. Справа у тому, що скоро вона як подарунок відправиться до Німеччини, але без чіпа ветеринарні служби на кордоні їй були б не раді.
А ось лабрадором Бардом господарі дуже дорожать і віддавати його нікому не збираються. Собака дуже хвилюється і не сидить на місці. Скоро він поїде на канікули до Феодосії, але для подорожі йому потрібно пройти огляд у ветеринара.
Всі дані про Барда ветеринар вносить в такий от паспорт для тварин.
Але на прийом до ветеринарів потрапляють не тільки домашні улюбленці. У цій ветклініці побувало чимало поранених або хворих бездомних тварин, яких привозять жалісливі люди. «Взимку до нас приїхав молодий чоловік, який знайшов у лісі мішок з котом. Він його пожалів, вилікував і залишив у себе», - розповіла Ірина Грицун.
На жаль, багато людей не те що бездомних, а й власних вихованців не жаліють, думаючи, що тварини можуть вилікувати себе самі. Важливо пам'ятати, що домашні улюбленці потребують медичної допомоги у разі хвороб, планових оглядів у ветеринарів і вакцинації. І набагато краще зайвий раз перестрахуватися і принести тварину у клініку, ніж потім спостерігати за стражданнями улюбленця.
