Образ Польщі як кращого друга і адвоката України в Європейському союзі склався давно. Його активно підтримують багато ЗМІ, дипломати, експерти, як «у нас», так і «у них». Часто нашу західну сусідку ставлять у приклад Україні, в тому числі в плані реалізації реформ. Тим часом саме таку Польщу - успішну і цивілізовану - будували не тільки корінні поляки. Українська діаспора в цій країні - одна з найчисленніших - до півмільйона осіб, і серед її представників - лікарі, бізнесмени, вчені, дрібні і великі чиновники. Мирон Сич - син бійця УПА, один з українців, який народився і зробив кар'єру в Польщі. Нині він єдиний у сеймі етнічний українець, активно пропагує Україну і захищає права наших співвітчизників у Польщі. Завдяки його зусиллям у місті Ольштин одна з вулиць була названа на честь Тараса Шевченка, а українські нелегали у Польщі отримали право легалізуватися.
Втім, не політикою єдині... Мирон Сич виступав на самому першому фестивалі «Червоної рути» у 1989 році з гумористичними скетчами. Часто він жартує: «Я живу за Юліанським календарем. Тому якщо щось не зрозумію в політиці, у мене в запасі ще два тижні, щоб розібратися». У Мирона Сича ForUm вирішив розпитати про те, як поляки оцінюють підсумки Євро-2012, наскільки комфортно живеться українцям по той бік кордону і яким у Польщі бачать процес євроінтеграції України.
- Останнім часом в Україні багато експертів і політики заговорили про другу хвилю економічної кризи, що насувається . Тим часом Польща була однією з небагатьох країн Євросоюзу, яка під час кризи 2008-2009 років демонструвала позитивну динаміку зростання економіки. За це її навіть називали «зеленим острівцем» ЄС. Чи є у поляків особливий секрет? І чи чути у вас про новий виток кризи?
- Повірте, у Польщі про новий виток кризи також чимало розмов. Ми знаємо, що якщо негативні прогнози збудуться, це сильно позначиться на нашому сільському господарстві, як і під час кризи, що почалася у 2008 році.
Не можна сказати, що тоді криза зовсім не зачепила Польщу. Але нам дуже допомогли кошти, виділені Євросоюзом на інфраструктурні проекти. Так, незважаючи на негативні процеси у світовій економіці, нам вдалося побудувати масу нових доріг, як у великих, так і в маленьких містах.
Якщо говорити про «секрети», то я б хотів нагадати, що Польща дуже активно розвивала свій внутрішній ринок. З іншого боку, уряд прийняв спеціальні закони, щоб максимально забезпечити людей - це вимога гарантій від банків та інше. Як ви знаєте, польський парламент прийняв закон про пенсійну реформу, згідно з якою поляки - як чоловіки, так і жінки - будуть виходити на пенсію у 67 років. Очевидно, що народ не дуже цим задоволений, але ми зобов'язані це робити. Розумні люди розуміють, яка велика небезпека повторити помилки Греції. Нині поляки деколи дивуються, чому греки так багато вимагають. Адже свого часу там існувала практика тринадцятої, чотирнадцятої зарплат, і влада просто забувала про завтрашній день.
- Польща для України - це, насамперед, приклад успішних реформ. Розкажіть, будь ласка, яку реформу ви вважаєте найбільш важливою.
- Свого часу уряд Польщі зважився на децентралізацію влади, і це, я вважаю, була одна з найкращих реформ. Так, центральна влада поділилася з керівниками на місцях не тільки обов'язками, а й правом розпоряджатися місцевими фондами. Тому місцева влада має реальні, відчутні повноваження.
- Тобто бути депутатом місцевої ради - не менш престижно, ніж депутатом сейму?
- Дуже багато депутатів сейму балотувалися на посаду мера, депутата району. Вони б не стали цього робити, якби в руках самоврядування не було реальної влади.
- Євро-2012 завершилося. Як поляки оцінюють підсумки євротурніру? Наскільки вони задоволені організацією та проведенням чемпіонату?
- Хоча ні польська, ні українська команди не дійшли до фіналу, я впевнений, що це був дуже важливий момент для наших країн. Ні Польща, ні Україна ніколи б не побудували таких стадіонів, не будь Євро-2012. Те ж стосується інфраструктури.
Польща, а здебільшого і Україна, отримали серйозну промоцію. Я часто спілкуюся з закордонними колегами, і багато з них майже нічого не знають про таку велику країну, як Україна. ЗМІ Євросоюзу не так часто пишуть про Україну, а якщо й пишуть, то в негативному ключі. Наприклад, це можуть бути репортажі з Верховної Ради, де одна людина голосує п'ятьма картками або сталася бійка депутатів. Тепер же жителі Євросоюзу побачили, що у вас є не тільки політика, але й своя древня культура і красиві традиції.
- Напередодні Євро-2012 телерадіокомпанія Бі-бі-сі транслювала репортаж про Польщу і Україну під назвою «Стадіони ненависті». Як це сприйняли поляки?
- Це викликало дуже серйозне обурення. По правді кажучи, у нас були деякого роду інциденти. Але я б не називав їх масовими. Я саме приїхав до Варшави на матч Росія-Польща. Не був на стадіоні, але відвідав фан-зону. Там було близько 130 тис. осіб, 98% яких з великою радістю сприймали гру. Але були люди, яких не цікавило футбольне свято - відразу ставало зрозуміло, що вони приїхали зробити «задиму».
Але в цілому негативні пророцтва не збулися. Після закінчення Євро-2012 багато іноземців заявили, що хочуть залишитися в Польщі і краще пізнати країну.
- Рік тому - влітку 2011 року - президент Польщі Броніслав Коморовський оголосив амністію для нелегалів. Чи знаєте ви, скільки українців скористалися цією можливістю, чи чули ви якісь відгуки щодо цієї програми? Чи вдало вона пройшла?
- За оцінкою деяких громадських організацій, у Польщі перебуває близько 500 тис. нелегалів. Напередодні прийняття закону я консультувався з цивільними організаціями і особисто розмовляв з нелегалами. Зі свого боку, я доклав максимум зусиль, щоб закон про амністію був прийнятий і підписаний.
До цієї програми можна було приєднатися до кінця червня цього року. Але на ділі тільки дуже небагато подали прохання про амністію - більше восьми тисяч осіб. З них близько двох тисяч - українці. Факт залишається фактом - більша частина нелегалів обрала і далі працювати «по-чорному».
Також виявилося, що в Польщу приїжджало багато нелегалів із Західної Європи, щоб скористатися законом. Велика частина з них взагалі майже нічого не знали про Польщу, і хотіли лише закріпитися тут, так що результат не настільки ефективний, як я очікував.
- Наскільки я знаю, ви єдиний етнічний українець у сеймі Польщі.
- Може, в сеймі є і ще українці, але приховують це, я не можу точно сказати. Буду відповідати за себе - я єдиний у польському сеймі, хто приносив присягу у вишитій сорочці, ніколи не приховував і не буду приховувати, що я українець.
- Скажіть, українцям складно потрапити на керівні пости в Польщі? Чи знайомі ви особисто з етнічними українцями, які досягли в Польщі великого успіху?
- Мені моє походження ніколи не заважало. Я був директором української школи, членом об'єднання українців Польщі, раніше три скликання поспіль депутатом обласної ради в Ольштині.
Українці домагаються успіхів у науці, це лікарі, бізнесмени. У політиці відомі професор Володимир Мокрий - перший українець, який балотувався у післявоєнній Польщі в сейм за списком «Солідарності», Мирослав Чех. Справа у тому, що українці розкидані по території Польщі, і їм складно висунути свого кандидата. Крім того, після операції «Вісла» 1947 року, коли радянська влада насильно переселила українців у найбідніші райони Польщі, відбувся процес асиміляції. Але, незважаючи ні на що, українці представлені у владі, зокрема, в місцевих сеймах.
- Сьогодні про «Східне партнерство» можна почути все рідше. Чи означає це, що дана програма себе вичерпала? Навіщо Європі знадобився проект «Східного партнерства»?
- «Східне партнерство» повинне було наблизити Україну до ЄС. Спочатку мова йшла про те, що Україна зможе отримати максимальну вигоду від цього проекту, оскільки це найбільша країна партнерства. Але, крім іншого, ви повинні були не тільки отримувати кошти з фондів ЄС, а й демонструвати результати - проводити реформи. Як з'ясувалося, Україна використала виділені кошти неефективно, поступаючись у проведенні реформ тієї ж Грузії.
- Український прем'єр Микола Азаров розповів якось, що уклав парі з колишнім польським президентом Александром Кваснєвським щодо того, що Україна увійде до ЄС через десять років. Офіційні особи Росії, навпаки, вважають, що Україні ніколи не стати членом Євросоюзу. Як ви вважаєте, яке твердження ближче до істини?
- Україна буде в ЄС, іншої ситуації я собі і не уявляю. Правда, було б добре, якби і ЄС на той час залишився цілий і неушкоджений, а «Греція № 2» там не повторилася. Але я ще раз хочу нагадати: це не Європа повинна виконувати «домашні завдання», а Україна. Коли у 1994 році Польща подала заявку на вступ до ЄС, їй довелося ще 10 років працювати над тим, щоб наблизити свої закони до стандартів Євросоюзу. Це стосувалося культури, науки, економіки, сільського господарства, правосуддя. Ви теж знаєте, що повинні зробити. Може, десяти років вам і вистачить, може, ні.
- Але ж напередодні вступу в ЄС польська влада не тільки виконувала «домашні завдання» Євросоюзу. Вона багато «торгувалася» щодо умов вступу, умов свого членства. І Брюссель йшов на поступки...
- Так, це були дуже серйозні переговори. В основному, вони велися довкола сільського господарства та продажу землі. Поляки хотіли, щоб була підтримка села, як на Заході, і домагалися заборони на продаж землі. Ми розуміли: наступного дня після нашого вступу західні підприємці можуть викупити всю землю в Польщі. Напевно, в цьому плані вам потрібно брати приклад з Польщі.
- Нещодавно президент РФ Володимир Путін заявив про необхідність спростити процедуру отримання російського громадянства для громадян республік колишнього СРСР, і навіть для нащадків підданих Російської імперії. Як ви вважаєте, чи не стане це загрозою для суверенітету Польщі, адже вона також була у складі Російської імперії?
- Думаю, Путін, перш за все, мав на увазі колишні республіки СРСР. Але справа не тільки у цьому. У маленьких країн - маленькі проблеми, у великих - великі, у дуже великих - величезні. І якщо вирішити свої проблеми не вдається, можна створити їх для сусідів, знайти винних там. У політиці так часто буває.
Аліна Єремєєва,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
1274