Напередодні Євро-2012 у поле зору світової громадськості потрапила ситуація з бездомними тваринами в Україні. На захист бродячих хвостатих і вусатих нашої країни виступили як світові зірки - Бріджит Бардо, Ален Делон, Памела Андерсон, так і прості громадяни. Однак після завершення футбольного чемпіонату про безпритульних собак і кішок України згадувати стали набагато рідше, хоча проблема нікуди не зникла.
Дружне «гав»
Справа у тому, що визначити, скільки тварин гуляє вулицями міст і сіл України, практично неможливо. «Бродяжки» не сидять на місці і постійно переміщаються. Втім, існує досить умовна формула розрахунку, згідно з якою, на 200 жителів українського міста припадає один бездомний пес. Тобто, в столиці орієнтовно «проживає» від 15 до 20 тис. собак. Згідно з іншими неофіційними підрахунками, ще у 2010 році по Києву бігало 30 тис. бродячих псів. Але якщо собачі зграї завжди в полі зору людини, то про те, щоб порахувати котів, і мови бути не може. По-перше, як сказав колись Редьярд Кіплінг, ці тварини гуляють самі по собі. По-друге, вони менші, спритніші, ніж собаки, і більш схильні ховатися від цікавих поглядів. У будь-якому разі армія «бродяжок» дуже велика.
У Києві статистику бездомних собак і котів веде комунальне підприємство «Центр ідентифікації тварин». Втім його фахівці підраховують лише тих чотирилапих, які пройшли процедуру стерилізації та повернуті волонтерам. Так, з жовтня 2007 року по червень 2012 на облік Центру було поставлено 11,3 тис. бездомних собак і кішок. З них 10,3 тис. отримали щеплення від сказу. Чи варто говорити, що це лише мала частина всіх безпритульних тварин, які продовжують залишатися на вулицях.
Добрий сумний волонтер
Далеко не кожному чотирилапому усміхається вдача в особі зоозахисника. Справа у тому, що у Києві та на його околицях діє один державний і один комунальний притулок для тварин, чотири великі громадські зоозахисні організації та міські міні-притулки. Однак, місткість їх приміщень далеко не безмежна. Максимально вони можуть взяти на піклування близько 5-6 тис. безпритульних тварин. Якщо матеріальне становище притулків дозволяє, то їхні співробітники не лише утримують своїх підопічних, а й стерилізують, прищеплюють, підліковують і шукають їм нових господарів. Іноді це вдається, іноді - ні. На допомогу приходять соціальні мережі, в яких можна розмістити жалібну мордочку Барбоса або Мурки, які потребують нової сім'ї.
Найгостріше питання будь-якого притулку - фінансування. Президент зоозахисного суспільства SOS Тамара Тарнавська вже понад 20 років займається проблемою безпритульних тварин в Україні. Заради цього вона кинула престижну роботу в одному з підрозділів ООН. Однак нині опіка над безпритульними кішками та собаками не приносить їй радості. «Щодня я відчуваю, як у мене опускаються руки. У нашому притулку в Пирогово зараз живуть понад тисяча собак і близько 200 котів. Грошей не вистачає катастрофічно, і зараз ми опинилися на межі закриття. Західні організації, які фінансово нам допомагали понад двадцять років, припинили спонсорування. Їхні представники просто не розуміють, чому вони повинні збирати гроші у своїх співгромадян і перераховувати їх в країну, де роз'їжджають розкішні Майбохи. Тим часом українські олігархи не поспішають допомагати ні тваринам, ні людям. Доводиться знову просити допомогу в Євросоюзі. Переважно відгукуються пенсіонери», - з сумом зазначає вона.
Щоб утримувати великий притулок, потрібні сотні тисяч гривень на місяць. Притулок для бездомних тварин «Сіріус» також живе на пожертви добрих і небайдужих людей. Допомогу приймають у будь-якому вигляді - гроші, ліки, їжа або рекламна підтримка. Кошторис благодійних внесків і розтрат співробітники притулку публікують в Інтернеті, роблячи свою роботу максимально прозорою, таким чином, залучаючи нових спонсорів. За їхніми словами, найбільше грошей «з'їдають» транспортування тварин і продукти харчування.
Також «Сіріус» вдається до допомоги добровольців, які беруть опіку над одним-двома тваринами. Це, як правило, небайдужі люди, які не можуть виділити багато грошей, але в силах підгодувати собаку чи кота, паралельно підшукуючи тваринам нових господарів. Ольга - одна з таких волонтерів. «За допомогою соцмереж мені вдалося знайти для покаліченої дворняжки нового господаря у Німеччині. Сподіваюся, у неї все добре», - говорить вона.
Президент київського товариства захисту тварин «Animal Hope» Наталія Непочатова нарікає: «Те, що волонтер часом працює собі в збиток, багатьох людей насторожує і дивує. Зоозахисників часто сприймають як неадекватних, ненормальних. Ніхто не хоче вірити, що ти твориш добро просто так». Її підтримує і Тамара Тарнавська: «Волонтер може забрати собі одного собаку. Може взяти два, три. Але потім у нього починаються проблеми з ЖЕКами, сусідами. В Україні проблему бездомних собак ніхто не хоче помічати або викорінювати.
Мисливці за собачими головами
Напередодні Євро-2012 в Україні активізувався так званий рух дог-хантерів. Це люди, які називають себе активістами, і власноруч знищують вуличних тварин. При цьому, їхніми жертвами часто стають навіть домашні вихованці, залишені без нагляду. Вбивства хантери виправдовують тим, що вуличні пси і коти поширюють сказ і становлять загрозу для людини. Однак, за даними Головного управління ветеринарної медицини в місті Києві, у 2009-2010 роках випадків захворювання тварин на сказ не було зафіксовано. У 2011 сказ було виявлено у двох бродячих псів і одного кота. Цього року - в одного домашнього собаки.
Бездомні тварини і справді нападають на людей, що є величезною проблемою. Вкушена людина майже ніколи не знає напевно, чи здоровий напав на неї кіт або собака. А сказ - невиліковне захворювання, яке неминуче призводить до загибелі. Тому якщо потерпілий від іклів не зробить щеплення вчасно, станеться трагедія.
Заради справедливості варто зазначити, що людей кусають не лише бродячі тварини, але й домашні вихованці. За офіційними даними столичної СЕС, у 2004 році за антирабічною допомогою (щепленнями від сказу) звернулися 4,5 тис. киян, яких укусили домашні собаки і коти, і 1,8 тис. осіб, покусаних вуличними тваринами. Але, починаючи з 2009 року і до цього дня, киян частіше кусають вже бездомні тварини, що говорить про те, що кількість «бродяжок» зросла. Наприклад, торік за щепленнями від сказу звернулися 2,9 тис. мешканців столиці, яких укусили вуличні тварини, і 2,7 тис. осіб, покусаних домашніми вихованцями. Як бачимо, цифри сумірні, але справа не тільки в сухій статистиці. Важливо розуміти, що в цій проблемі винні люди. Причому не випадкові перехожі, які стають жертвами бродячих зграй, а ті, хто приносять у дім цуценят або кошенят, а згодом так само легковажно відправляють їх на вулицю.
Якщо на людину нападає тварина, особливо велика, це сильний стрес, після якого люди набувають різного роду фобії. Але вирішувати цю проблему вбивством усіх тварин підряд щонайменше – не гуманно. І що найважливіше – це кримінально карається. Та хантерів настільки рідко притягають до відповідальності, що вони не бояться виставляти свою діяльність напоказ. Такі люди часто знімають на відео свої розправи над чотирилапими. Потім викладають зйомку на загальний огляд в Інтернеті, щоб долучитися до «уроків жорстокості» могли всі користувачі, в тому числі наймолодші.
Доля собача
І українські, і зарубіжні зоозахисники стверджують, що найкращий спосіб вирішити проблему безпритульних тварин - провести тотальну стерилізацію. «Середня тривалість життя собаки або кішки на вулиці не більше десяти років. Взявши під контроль їх розмноження, можна сильно скоротити чисельність тварин гуманними методами», - вважає Тамара Тарнавська. Власне, саме так багато країн Євросоюзу вирішили проблему бродячих тварин.
Навесні цього року в Україні також почали стерилізувати псів. Але кампанія, по-перше, була точковою, по-друге, у ситуацію знову втрутилися дог-хантери, які вбивали вже стерилізованих собак. Зоозахисниця Наталія Непочатова закликає: «Якщо ви не плануєте займатися розведенням собак, стерилізуйте свого улюбленця. Адже якщо у нього або в неї не буде потомства, шанс знайти господаря з'явиться в однієї-двох безпритульних собак».
Між тим практикуючий психолог Наталія Найдьонова вважає, що починати потрібно з господарів, які приносять тварину у дім. За її словами, люди завжди цінують те, у що вклали власні сили, час або гроші. Тому психолог радить зоозахисникам не роздавати кішок і собак безкоштовно, а просити за вихованців хоча б мінімальну плату, брати з майбутніх господарів зобов'язання, в тому числі усні. «Звичайно, це не кожну людину зупинить, якщо вона вирішить викинути тварину. Але все таки господар відчуватиме більшу відповідальність», - підкреслила вона. Також важливим фактором психолог вважає виховання суспільства за допомогою соціальної реклами, яка б пропагувала гуманність і любов до тварин.
Наприклад, на Заході давно прийнято популяризувати відповідальне ставлення до домашніх вихованців. Так, один з американських телеканалів зняв досить ризикований проект, у якому ув’язнені доглядали за пітбультер'єрами. Раніше ці собаки брали участь у боях, але телеканал продемонстрував, що навіть таких тварин (і заодно людей) можна перевиховати. Як розповідали після зйомок автори проекту, їхньою головною метою було показати, що біда може торкнутися будь-якої людини. Тут важливо проявляти гуманність і не відвертатися від чужого болю та страждань.
У цьому контексті згадується старий анекдот про «нічию» проблему. Миша прийшла в стійло до домашніх тварин і поскаржилася на фермера, який поставив мишоловку. Курка, вівця і корова сказали, що їх ця проблема не стосується. Але ввечері в пастку потрапила змія, яка вкусила жінку фермера. Щоб підтримати сили хворої, чоловік зарізав курку і зварив з неї бульйон. Потім він продав вівцю, щоб заплатити за ліки. Згодом до жінки приїхали родичі, і фермер зарізав корову, щоб нагодувати гостей. Тим часом миша спокійнісінько сиділа у кутку. А мораль у тому, що «нічиїх» соціальних проблем не буває. І братися за їх вирішення повинні як влада, так і звичайні громадяни.
Аліна Єремєєва,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
1348
