Щодня столичний метрополітен наповнюється найрізноманітнішою рекламою. Стіни вагонів і станцій, лайтбокси вздовж ескалаторів і світлові проектори… куди б не впав погляд пасажира, всюди його чекає пропозиція скористатися певним товаром або видом послуг. На жаль, ненав'язливу і красиву рекламу в метро можна побачити рідко, переважно це звичайні оголошення газетного характеру або пропозиції роботи. Якщо порівнювати естетичний вигляд нашого метрополітену з європейським, стає і зовсім сумно. Ніде на Заході ви не зустрінете такого достатку папірців на стінах, як у нас.
Від надання права на розміщення реклами КП «Київський метрополітен», за офіційними даними, щомісяця отримує від 800 до 900 тис. грн, замовники - покупців, а пасажири - щоденний стрес. І якщо оголошення про роботу у танцювальних шоу із зарплатою від 10 тисяч грн викликають скептичну посмішку, то літаючі серед перехресних потоків людей гігантські кулі з логотипами або барвисті зображення понівечених людських кінцівок до протезування можуть серйозно вдарити по психіці стомлених роботою і життям людей.
І що ж? Може, краще зовсім без реклами? Звичайні сірі вагони... не надто гнітюче?
Олег Покальчук на це відповідає: «Усі ми звикли, щоб там щось висіло. За радянських часів реклами в метро не було - і нічого, люди жили собі, і їх абсолютно не хвилювало, що на стіни потрібно щось повісити, щоб було красиво. У той час як зараз вже виробилася психологічна звичка, якщо все це разом прибрати - люди відчуватимуть дискомфорт. Але якщо паралельно запустити вагон без реклами - його помітять відразу. Виникне ситуація приблизно така, як з людьми, які користуються Інтернетом і активно встановлюють програми, що блокують рекламу. На неї просто немає попиту. У нашій країні вона має характер сміттєзвалища, а на Заході ви нічого подібного не побачите».
Це ж питання ми поставили медіа-директору Агентства політики та репутації Chervona Kalyna Юрію Палійчуку:
«У європейському метро немає такого засилля реклами, як у нас. Інша справа, що рекламу в нашій країні заборонити неможливо - оголошення вже звикли клеїти на кожному доступному стовпі, в метро у тому числі. Тому набагато простіше і вигідніше цю рекламу легалізувати й облагородити, ніж зовсім заборонити. У даному випадку заборони все одно не працюватимуть», - упевнений він.
Як же можна рекламу «облагородити» і що взагалі рекламні агенції думають про її якість, ми попросили розповісти Юрія Палійчука детальніше.
За його словами, оскільки подітися від реклами у метро людям нікуди, вона стає одним з найбільш дієвих інструментів рекламодавця. Це можливість щоденного «покриття» великої кількості аудиторії. Інша справа, що в метро дуже мало справді якісної реклами. Таку, яка, як мінімум, не викликає у людей відразу, можуть дозволити собі тільки відомі бренди. Все решта - це третьосортні оголошення в стилі районної преси. Але, на жаль, реклама у метро вигідна як рекламодавцям, так і столичному метрополітену.
З точки зору фахівця, саме фактор жадібності призвів до перебору з рекламою в київській підземці. «Тут одночасно і ментальна причина, й економічна. У нас фактично править вседозволеність. Кожен думає, ніби може робити що завгодно. Добре, що зараз стали хоча б карати за довільне розклеювання реклами в метрополітені», - вважає Юрій Палійчук.
Ми поцікавилися в експерта, чи намагаються самі рекламодавці стежити за тим, щоб реклама не була вульгарною, чи для них головне - привернути увагу, а потім вже все решта.
Від реклами у метрополітені справді нікуди не дінешся. Тому дуже хочеться, щоб вона хоча б не вбивала креативом здоровий глузд і давала чітку відповідь на питання - що хотів сказати рекламодавець. А чи потрібна нам, як високорозвиненій європейській країні, хороша реклама і хто повинен стежити за її якістю - це вже тема наступної публікації.
Анастасія Піка, фото автора,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
