Напевно, жодна із людських згубних пристрастей не викликає настільки жвавого інтересу і стільки палких дискусій, як наркоманія. Намагаючись впоратися з цією проблемою, влада багатьох країн йде на кардинальні, часом, навіть комічні заходи.
Так, у Росії влітку минулого року петрушка кучерява потрапила у список рослин, які містять наркотичні речовини. Правда, їсти її дозволяється, але насіння, із олії якого можна виготовити наркотик, приватним особам не можна зберігати або продавати. І якщо російські правоохоронці доведуть, що якийсь дачник виростив петрушку не для салату, а для виготовлення наркотиків, невдалий садівник може потрапити за грати. А поки росіяни йдуть шляхом заборони городніх рослин, болівійські фермери – кокалерос – щосили вирощують коку, яка використовується для виготовлення кокаїну. У цій країні можна відшукати кокаїнові бари, а болівійський президент Ево Моралес агітує ООН вилучити коку зі списку заборонених рослин. Підтримує свого друга і колегу президент Венесуели Уго Чавес. Він демонстративно жує листя коки на міжнародних самітах, радячи всім наслідувати його приклад. Утім, це не означає, що всі південноамериканські країни говорять наркотикам «так». Наприклад, у Мексиці з кінця 2006 року влада країни оголосила місцевим наркокартелям війну, жертвами якої вже стали близько 50 тис. чоловік. У їхньому числі – і поліцейські, і наркоторговці.
На іншому боці планети – у Південно-Східній Азії – ставлення до наркотиків кардинально відрізняється від «карибської» м'якої політики. У Китаї наркоторговців судять публічно і прилюдно розстрілюють – щоб іншим не кортіло продавати «опіум для народу». Смертна кара за незаконний оборот наркотиків існує у Єгипті, Таїланді, Бангладеш, Ірані, Пакистані, Кувейті, Саудівській Аравії, Сінгапурі, Малайзії. Більше того, у деяких ісламських державах, де суворо дотримуються законів шаріату, передбачена смертна кара за розпивання алкоголю. Чи варто говорити, що п'яницю на вулицях Тегерана зустріти вкрай складно.
Трішки не вважається
В Україні, як і у більшості країн світу, незаконний оборот наркотиків тягне за собою кримінальну відповідальність. За збут наркотичних речовин «світить» від трьох до десяти років в'язниці, за виготовлення, зберігання наркотиків для особистого користування – до трьох років позбавлення волі. Проте все частіше звучать заклики розвести по різні боки наркоторговців і людей з наркотичною залежністю, адже у психіатрії наркоманія давно визнана захворюванням. Тому Державна служба з контролю за наркотиками запропонувала депеналізувати частину першу 309 статті Кримінального кодексу України для споживачів наркотиків. Іншими словами – не відправляти залежних за грати. Звичайно, за умови, що правопорушники самі вживали наркотичні речовини, а не торгували ними і не схиляли нікого до їхнього вживання. Втім, поки у Держслужбі не готові сказати, яку кількість наркотичних речовин можна буде зберігати «для себе». Всі ці норми можуть бути прописані у Національній стратегії щодо наркотиків, проект якої нині розробляє Держслужба. «Нам потрібен не каральний підхід, а профілактичний. Не карати, по суті, хворих людей, а лікувати їх. А також робити все, щоб було якомога менше нових жертв наркоманії», - вважає голова Держслужби з контролю за наркотиками Володимир Тимошенко. Варто зазначити, що подібна ініціатива в Україні не нова – її просував ще екс-міністр МВС Анатолій Могильов. Він стверджував, що правоохоронцям потрібно сфокусувати увагу на великих наркоторговцях.
Логіка Держслужби і МВС стає зрозумілою, якщо звернутися до сухої статистики. Як повідомив ForUm'у головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «наркологія» Олександр Минко, лікування у лікарів-наркологів нині проходять 77,1 тис. українців. У 85% випадків це міські жителі. «На профілактичному обліку – ще 37,5 тис. осіб, із яких 774 пацієнта – діти віком до 15 років», - підкреслив він. Безумовні лідери щодо поширення наркотиків – Донецька, Дніпропетровська, Одеська області та місто Київ. Тим часом, за даними громадських центрів, які спеціалізуються на ресоціалізації наркоманів, залежних в Україні набагато більше – від одного до трьох мільйонів чоловік. Саме ця категорія населення в Україні частіше інших потрапляє у поле зору правоохоронців. За даними МВС, торік 53 тис. злочинів були пов'язані з незаконним обігом наркотиків. Це 11% від усіх зафіксованих в Україні правопорушень за 2011 рік. При цьому корисливий мотив був присутній у 24 тис. випадків. В інших епізодах до кримінальної відповідальності притягнули наркозалежних, які не займалися збутом і не скоїли інших злочинів. Реальні строки за оборот наркотиків отримали 13 тис. українців, тобто, кожен дев'ятий засуджений.
Заборонений плід
Результати досліджень ООН свідчать: заборонні заходи поки не змогли зупинити поширення наркотиків. Наприклад, світовий оборот героїну за останні десять років збільшився у 300 разів. Найбільше у світі від цього наркотику потерпає Росія, куди опіати надходять із території Афганістану. На першому місці за кокаїновою залежністю – США, куди наркотики потрапляють із Мексики. Всього ж у світі, за приблизними підрахунками Інтерполу, приблизно 200 млн наркоманів.
Головним чином, розвитку наркоманії сприяють доступність отримання наркотичних речовин. Так, у рамках боротьби з наркоманією у нашій країні вже давно заборонено продавати у роздріб деякі види клеїв і ацетон. Але на стихійних ринках і базарах це «добро» можна придбати абсолютно спокійно. Вийти на справжніх наркодилерів можна, у тому числі – через мережу Інтернет. Торговці заманюють потенційних клієнтів красивими обіцянками на кшталт можливості «спілкуватися з духами і читати чужі думки». Хоча й попереджають, що пропоновані «крапельки і пігулки можуть знести голову і звести з розуму». А нещодавно українські журналісти з'ясували, що наркотики продаються навіть в українських школах, у тому числі елітних.
Мало допомагає і державна боротьба з аптечними наркоманами. «Чорний список» медпрепаратів, які можна купити тільки за рецептом, уже містить більше восьми тисяч найменувань і з кожним роком розширюється. «Але як тільки держава забороняє один медпрепарат, наші «Кулібіни» придумують, як отримувати наркотичну ейфорію від інших ліків. Можна згадати скандально відому історію з «Трамадолом», який в усьому світі вважається анальгетиком, але мало де вважається наркотиком. У нас же з'явилася ціла категорія наркоманів-трамадольників», - підкреслює Володимир Тимошенко. Варто також зазначити, що заборонені до продажу медикаменти часто можна купити в інтернет-аптеках. Однак якість таких препаратів – вельми і вельми сумнівна.
Свого часу негативний досвід аптечної наркофобії пережила Росія. Там у 2008 році у рамках боротьби з медичної наркоманією російська влада віднесла валокордин і корвалол до числа психотропних препаратів. Із аптек «сердечні» краплі зникли, а кардіологи тим часом не встигали виписувати рецепти всім пацієнтам з серцево-судинними захворюваннями. У підсумку заборону довелося терміново скасовувати, оскільки з'ясувалося, що кількість потерпілих у сотні разів більша числа наркозалежних, які використовували валокордин і корвалол для отримання ейфорії.
Безневинні жертви
Поки держава веде боротьбу з небезпечною залежністю, потерпають люди з невиліковними хворобами: вони стоять на порозі смерті і відчувають постійний сильний біль. Це – пацієнти паліативної, або хоспісної медицини. Головне завдання медиків у такій ситуації – забезпечити адекватне знеболення, надати психологічну підтримку хворим та їхнім родичам. За даними міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch, щорічно 428 тис. українців потребують паліативної допомоги та полегшення больових симптомів. У 95% випадків це люди з онкозахворюваннями, у решта 5% – хворі на туберкульоз, СНІД, з нирковими захворюваннями, хронічними неврологічними захворюваннями. Якщо врахувати, що разом зі смертельно хворими потерпають їхні родичі, то кількість людей, яких торкається ці проблема, може доходити до двох мільйонів.
Між тим і лікарі, і пацієнти скаржаться: адекватно знеболити пацієнтів з невиліковними хворобами українська медицина не завжди може. Справа у тому, що звичайний анальгін при таких захворюваннях уже не допомагає. Потрібні сильнодіючі препарати, наприклад, морфін, який внесений до списку наркотичних речовин.
При цьому для нормального самопочуття пацієнта ін'єкції морфіну необхідно робити через кожні 4 години. Робити уколи може медик, у якого є дозвіл працювати з наркотичними препаратами. В умовах стаціонару це можливо.
Але вдома, особливо якщо людина живе у сільській місцевості, дуже проблематично. Крім того, далеко не всі аптеки в Україні мають ліцензію на торгівлю наркотичними препаратами. Тому родичам хворих з рецептами на руках доводиться їхати за сотні кілометрів, щоб отримати сильнодіючі знеболюючі.
«Люди, які потрапляють до стаціонару, дійсно щасливі, тому що вони можуть отримати погодинну допомогу та адекватне знеболювання. Але є й інший бік медалі – вони бояться йти додому, бо там вони цієї допомоги не отримають. Медична бригада може приїхати максимум двічі на день до хворого, і тоді, коли це буде зручно лікарям, а не пацієнту. Просто фізично неможливо приїжджати п'ять-шість разів на добу», - зазначає лікар хоспісного відділення Другої київської клінічної лікарні Зоя Максимова.
Між тим, багато родичів пацієнтів з невиліковними хворобами зізнаються: їм доводиться купувати знеболюючі на чорному ринку, тим самим сприяючи розвитку наркобізнесу. Екс-міністр охорони здоров'я України, голова громадського об'єднання «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» Василь Князевич вважає, що виходом із ситуації могли б стати кардинальні зміни у паліативній медициці. Зокрема, впровадження таблетованого морфіну, який в Україні не виробляється. Дозвіл пацієнта отримувати сильні знеболюючі препарати на тривалі терміни, а не раз на три дні, як це дозволено сьогодні. За словами Володимира Тимошенко, такі нововведення можуть бути реалізовані на практиці найближчим часом, якщо Кабінет Міністрів прийме відповідну постанову. Але поки пацієнти будуть і надалі страждати.
Історія доводить: викорінити наркоманію неможливо. Зате можна досягти позитивних результатів, зменшивши число залежних. Успішний досвід боротьби з наркоманією мають дві моделі. Перша – найефективніша, але дуже жорстка – південно-азійська, яка передбачає введення смертної кари. Друга – скандинавська, у якій основний упор зроблений на профілактику і пропаганду здорового способу життя. Вона не вбиває фізично, але може поставити хрест на кар'єрі: людина, яка вживає тютюн, алкоголь, наркотики, не може обіймати державні посади, ставати лікарем чи педагогом. У нас же закручування гайок в одному місці часто руйнує цілу конструкцію, створює перекоси, від яких потерпають українці. Щиро сподіваємося, що в Україні надалі врахують невдалий досвід боротьби з наркоманією.
