Михайло Прохоров – один із найкрупніших бізнесменів у Росії та СНД. Почавши бізнес-кар'єру з роботи у Міжнародному банку економічного співробітництва СРСР і з невеликої фірми з продажу джинсів, згодом він очолив ОНЕКСІМ Банк і створив «під нього» фінансово-промислову групу, яка сьогодні володіє великими активами у золотодобуванні («Полюс-Золото»), кольоровій металургії (17% алюмінієвого монополіста РФ - холдингу «РусАл»), фінансами (інвестбанк «Ренесанс Капітал»), ЗМІ (медіа-група РБК) та ін. Крім того, Михайло Дмитрович багато років був співвласником пострадянського нікелевого монополіста – компанії «Норильський нікель» (25% +1 акція). У 2011 р. статки Прохорова оцінювалося у $18 млрд, однак цього року експерти оцінюють його вже у $13,2 млрд. При цьому з жовтня 2008 р. він очолює російський Союз біатлоністів.
У 2011 р. бізнесмен зайнявся і політичною діяльністю – спочатку став головою партії «Правое дело», а на президентські вибори-2012 уже пішов самостійно і набрав 7,98% голосів, посівши 3-е місце.
Про бізнес і ставлення до України ForUm поговорив з Михайлом Прохоровим в ексклюзивному бліц-інтерв'ю.
- Михайле Дмитровичу, економіка Росії продовжує рости, але її динаміка сповільнюється на тлі загального скорочення показників зростання ВВП країн БРІКС. Яке Ваше ставлення до цього?
- Не покидає відчуття гротескності того, що відбувається. Макроекономічні цифри говорять про зростання економіки, промисловості, але, з іншого боку, все це залишається неповоротким, статичним.
Наприклад, на останніх великих економічних форумах у РФ склався майже спільний консенсус про те, що потрібні серйозні зміни. І насамперед це стосується влади. Не тому, що влада найважливіша, а навпаки, тому що сьогодні саме монополія центральної влади стримує економіку, тисне на підприємливість, породжує монопольні тромби по всій економічній системі.
У бізнесі треба підсилювати конкуренцію, а для цього провести «шунтування» кадрів у владі. А ще встановити тверді правила гри для інвесторів. Інакше продовжимо розфарбовувати застій у срібло і «дути на воду».
- Більшість Ваших активів не належать до «реального сектору». На що Ви робите головні ставки у бізнесі?
- Я не проти промислових напрямів, той же «Полюс Золото» - цілком традиційний гірничодобувний актив. Залишився пакет у «Русалі», є компанія «Інтер-Гео» - дуже цікава і перспективна, до 2016 р. повинна видати перший метал. Щось обов'язково має бути розміщено у виробничих активах, і у кризу не можна сильно урізати виробничі потужності і персонал, оскільки відразу різко зменшується загальний мультиплікатор. Взагалі, сильна проміндустрія – це фактор стабільності. Наприклад, у Німеччині 30% населення зайняте у промисловому виробництві, і вона найлегше переживає кризу.
Потрібно також розвивати сервісний бізнес. І при цьому розуміти, що у світі майже 20% людей за своїми психічними якостями, у принципі, не можуть працювати у сервісній сфері. Вони готові працювати на заводі – є звичка, навичка, корпоративна культура, до якої вони звикли. У Росії цей відсоток більше, у нас майже 40% людей у сервісі не готові працювати, включаючи держапарат.
Загалом, я за диверсифікацію. І хоча б 20% активів повинні бути у кеші або у близькому до нього стані, щоб у тяжкий момент допомогти своєму бізнесу, якщо ринки капіталу закриті. Це не раз траплялося у моїй практиці. До речі, у такий момент можна задешево поглинути конкурента.
- А чим керуєтеся при виборі нових проектів?
- Головний принцип – можливість зробити великий бізнес. Проекти, де немає шансу вийти на капіталізацію $1 млрд і більше, мені принципово нецікаві.
- Легко розлучаєтеся з активами?
- Закон бізнесу такий: якщо прикипаєш до чогось, це вже хобі. Пропонують хорошу ціну – продавай без коливань. Краще мати диверсифіковані активи, тоді не впаде сукупний кошик. А от людей звільняю з трудом. Щоразу внутрішньо налаштовуюся, щоб пояснити людині, чому не беру її з одного проекту в інший. Адже багато що залежить від індивідуальних особливостей і здібностей. І хороший працівник може не підійти для нової справи. Такі речі краще говорити прямо в очі, без недомовок і евфемізмів. Школа Норильська принесла велику користь, багато чому там навчився (частка у «Норильському нікелі» продана у 2008 р. - Авт.). Коли після повернення «на материк» пропонували спробувати себе у ролі губернатора, щиро відповідав, що мені це не потрібно, оскільки схожий шлях уже пройшов.
- Якщо говорити про Україну, що вона для Вас?
- Ми з вами спільно можемо набагато більше, ніж є зараз. Рівень наших економічних відносин абсолютно не адекватний ступеню близькості народів і потенціалу взаємовигідного розвитку.
Це питання політичної волі влади, і тільки. А що стосується євроінтеграції, то у цьому потрібно тільки допомагати. У складній, багатовекторній Європі РФ дуже потрібні союзники. Україна – це і близькі, і «свої». Встигнете до Європи трохи раніше за нас – будемо раді, встигнемо швидше ми – протягнемо руку.
- Але зараз активно просувається ідея Євразійського союзу як своєрідної альтернативи ЄС...
- Реальної альтернативи тут немає, це однозначно. 20 років ми намагалися реалізувати нашу природну близькість через милиці з уламків радянських форм інтеграції, і ці роки вже могли б нас чомусь навчити. Наш шлях об'єднання – через загальноєвропейські механізми. Європа – ціннісний вибір і для Москви, і для Києва. Це більш міцна платформа єдності, ніж ностальгія по СРСР.
- На завершення наведіть цікавий приклад із життя, пов'язаний з Україною.
- З нагоди відкриття у 1995 р. філії нашого банку у Києві ми влаштували запальний банкет. Довго переміщалися з одного місця в інше, поки не «приземлилися» у моєму номері у готелі «Дніпро». Потім тусовка розійшлася, залишилася остання дівчина. Я збирався спати і запитав відверто: «Ти хто?» Вона відповіла: «Мене запросили, а тепер всі пішли... Піду на вулицю, пошукаю таксі». Слово за слово, розговорилися. Виявилася нормальним київським дівчиськом, одна виховувала дитину, знімала квартиру. Без жодних натяків зізналася, що грошей у неї немає, а якби були, купила б за $3000 кімнату у комуналці, а за $5000 двокімнатну квартирку у сусідній хрущовці. Я кажу: «Ти у казки віриш?» Дивиться з недовірою: «Взагалі ні...» З видом чарівника лізу до кишені, дістаю пачку баксів і віддаю половину очманілий дівчині.
Найцікавіше почалося потім: моя несподівана знайома через короткий час запросила на новосілля і ... весілля. З власною квартирою вона стала вигідною нареченою, наречений миттю знайшовся. Так я особисто взяв участь у долі конкретної жительки братської України.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом