Незважаючи на постперебудовний провал, військово-промисловий комплекс (ВПК) залишається важливою галуззю української економіки. І в останні роки нарощує показники. Але залишаються і проблеми, які оборонники вирішують у міру своїх можливостей.
Нагадаємо, на момент проголошення незалежності України на її території працювало 3594 підприємства оборонного та подвійного призначення зі штатом приблизно 3 млн осіб. У суто військовому виробництві було задіяно майже 700 підприємств, у тому числі 205 виробничих об'єднань (ВО) і 139 науково-виробничих об'єднань, у яких було зайнято 1,45 млн чоловік.
Неважко здогадатися, що хаос 1990-х років торкнувся цієї галузі у числі перших. Але й сьогодні, за даними Кабміну, в країні залишається до 140 різних «базових» підприємств ВПК, а сам він займає одне із провідних місць у світі за експортом озброєнь. Спеціальним оператором експорту є ДК «Укрспецекспорт», виручка якого (з урахуванням дочірніх структур) у 2011 р. вперше перевищила $1 млрд. Зараз концерн має представництва у Росії, Китаї, М'янмі, Індії, Пакистані, Єгипті. Крім того, у минулому році створено держоб'єднання «Укроборонпром», куди ввійшли майже всі підприємства з розробки, виробництва, обслуговування та експорту військової та спеціальної техніки і боєприпасів.
Гендиректор «Укроборонпрому» Дмитро Перегудов підтверджує, що портфель військових замовлень країни на найближчі 4-5 років перевищує $5 млрд. При цьому у 2011 р. товари і послуги військового та спеціального призначення поставлялися у 62 зарубіжних країни. «Основними споживачами нашої оборонної продукції залишаються країни Азії (45%) і Африки (30%), серед яких лідирують Індія, Таїланд, Алжир, Китай, Ірак. У структурі поставок перше місце займає авіатехніка (43,1%), друге – техніка сухопутних військ (36,4%), третє – засоби ППО (10%), включаючи послуги з ремонту і модернізації», - розповідає Перегудов.
Основні напрями
Дійсно, Україна зберегла хорошу базу виробництва військово-транспортних літаків. Ключові авіабудівники, концерн «Антонов» і харківський авіазавод (ХДАВП) технічно готові випускати та обслуговувати такі все ще унікальні на світовому ринку важкі вантажні машини, як Ан-124 «Руслан» і Ан-225 «Мрія». Серед останніх розробок – військово-транспортний Ан-70 і багатоцільовий Ан-140. Так, міноборони РФ включило 10 Ан-140 до держпрограми озброєнь, і в 2013 р. машини мають поповнити авіапарк ВПС як штабні літаки. А з Казахстаном створюється СП з виготовлення цієї моделі. Основні вузли постачатиме ХДАВП, а двигуни – «Мотор Січ».
Нарешті, на столичному авіазаводі випускається військово-транспортний Ан-32. Триває підписаний у 2009 р. контракт з Іраком на поставку 6 цих літаків, завершити виконання контракту планується влітку поточного року. Але не менше значення має і модернізаційний ремонт авіатехніки, стосовно якого вітчизняний ВПК має просто-таки прекрасну базу. В країні приблизно 10 авіаремонтних заводів, здатних обслуговувати всі типи літаків і вертольотів виробництва колишнього СРСР. Зараз за кордоном на озброєнні перебуває понад 300 літаків Ан-24, Ан-26 і Ан-32 і понад 1500 бойових вертольотів Мі-8, Мі-24, Ка-25, двигуни до яких виготовляє «Мотор-Січ». Не дивно, що український авіапром завантажений ремонтними замовленнями: наприклад, виконується великий контракт з Індією на модернізацію 105 одиниць Ан-32. Із цього числа 40 машин повинні бути модернізовані в Україні, а інші 65 – на авіазаводі індійських ВПС у Канпурі (Північна Індія). Подібні ж, хоч і менші за обсягами, контракти є з Єгиптом та іншими країнами. Постачає Київ і радянську «вживану» авіатехніку: так, в останні роки у Чад продано 3 штурмовика Су-25 і 2 вертольоти Мі-24.
Що стосується наземних озброєнь, то широко відомий вітчизняний танк Т-80УД і його подальший розвиток, Т-84, промисловий випуск яких освоєно на держзаводі ім.Малишева (Харків). Найбільшою поставкою Т-80УД був контракт з Пакистаном на 320 одиниць, що дозволило зберегти виробництво і продовжити подальші розробки. А новітньою модифікацією Т-84 є «Оплот». У вересні-2011 підписано великий договір про поставку 49 машин «Оплот-М» до Таїланду, де вони повинні замінити застарілі американські М41А3; вартість операції – приблизно $240 млн. І, звичайно, продаються старі радянські танки: в останні роки Ефіопія закупила 200 Т-72 на $100 млн, Кенія – 33 таких машини, Конго (Кіншаса) – 100 Т-72 і 30 Т-55, Судан – 60 Т-72 і 55 Т-55.
Масштабні і продажі бронетранспортерів. У 2009 р. підписано контракт на поставку до Іраку – за гроші США – 420 машин сучасної української моделі БТР-4 на $457,5 млн. До Таїланду вирушить 121 БТР 3-Е1 (включаючи машини підтримки на цій базі) вартістю більше $140 млн. А з Казахстаном підписано угоду про спільне виробництво 100 БТР-4 на суму $150 млн. Успішно виконується і контракт з Єгиптом на модернізацію 200 бронетранспортерів ОТ-62 «Топаз».
Також в Україні є непогана база виробництва боєприпасів, включаючи найсучасніші розробки. Один із «хедлайнерів» у цьому сегменті – ДАХК «Артем», який при Союзі випускав і ракети для зенітних комплексів сімейства С-200/С-300, а зараз спеціалізується на озброєнні для бронетехніки та авіації. Буквально у травні холдинг уклав з Індією договір про поставку (у 2012-13 рр.) Авіаційних керованих ракет Р-27 середньої дальності на $246 млн. За словами президента ДАХК Станіслава Смаля, «Артем» – єдиний в СНД виробник ракет такого класу, що використовуються на літаках МіГ-29, Су-27, Су-30. Топ-менеджер допускає і створення профільного СП з росіянами – виробниками цих літаків. У даному контексті згадаємо і унікальну станцію пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга».
Не тільки експорт
Є у національних оборонників і «корабельна» програма, відома, перш за все, проектом будівництва корветів. Відповідна держпрограма на період до 2021 р. передбачає будівництво 10 суден цього класу. Загальний бюджет програми – 16,1 млрд грн, хоча у нинішньому році виділено лише 433 млн грн. Очікується, що корвет буде на 60% складатися із вітчизняних деталей, решту забезпечать партнери із країн НАТО (Італія, Німеччина, Франція, Данія). Додамо, раніше республіка випускала 30% за тоннажем і 40% за кількістю всіх суден СРСР.
Співрозмовники ForUm`у додають, що уточнена військова доктрина країни передбачає також будівництво малих бойових суден для армії і внутрішніх військ. Реалізація цього проекту може початися раніше, ніж будівництво корветів, через менший обсяг зусиль стосовно підготовки.
Загалом, було б невірно вважати, що українська «воєнка» працює тільки на експорт. Внутрішнє замовлення мінімальне (і це одна із найголовніших проблем галузі), але воно є. Так, у 2009 р. Київ замовив заводу ім.Малишева 10 танків «Оплот» на 295 млн грн. Правда, контракт виконується повільно через недофінансування, яке залишається системною проблемою ВПК – достатньо простежити динаміку фінансування нечисленних програм переозброєння армії (щодо тих же корветів). Виконується і внутрішнє замовлення на модернізацію 19 танків Т-64 до технологічного рівня БМ «Булат». А, скажімо, Миколаївський ремонтно-механічний завод продовжує капремонт 17 машин БТР-80, вартість замовлення – 7,6 млн грн. У той же час затримується фінансування держзамовлення на 10 БТР-4, розміщеного у 2009 р. Крім того, поступово модернізуються бойові літаки МіГ-29 і Су-27.
Нещодавно міністр оборони Дмитро Саламатін назвав стан ВПК України державною проблемою. «При постійному недофінансуванні на профільних заводах утворилися непідйомні борги з зарплати, борги перед бюджетами всіх рівнів, держфондами і за комунальні послуги. Для системного вирішення цих проблем ми проводимо через Верховну Раду (та інші органи) документи, які передбачають списання накопичених у галузі боргів, у т.ч. і податкової заборгованості. Але це ще не все. Нам треба не тільки вирішувати негативи, а й втілювати позитив – нарощувати фінансування розробок, оновлювати науково-виробничу базу КБ та НДІ», - зазначає міністр. І додає: багато чого з того, що вітчизняна «оборонка» зараз пропонує на зовнішніх ринках, вже найближчим часом буде надходити на озброєння української армії. У цьому ж зв'язку відзначимо підготовлений Кабміном законопроект «Про створення та виробництво озброєнь, військової та спеціальної техніки», який передбачає формування у галузі єдиного законодавчого поля (зараз це 7 різних нормативних актів).
Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак уточнює: всі озброєння, які зараз пропонує Україна, це перетворені та розвинені радянські технології. Так, для базових радянських моделей танків і БТР розроблені й освоєні потужні високоточні засоби ураження, системи динамічного і активного захисту, нові двигуни, бойові модулі, тренажерні системи.
Вектори розвитку
У цілому експерти згодні, що у найближчі роки виготовлення озброєнь в країні буде розширюватися. Так, у 2011 р. Україна випала із десятки основних глобальних постачальників озброєнь, зайнявши 12-е місце. Але це лише один бік медалі, констатує Бадрак: одночасно міжнародні рейтинги включили країну у число експортерів зброї з найбільш динамічно зростаючим портфелем замовлень. Так, в Іспанії відношення обсягу укладених контрактів до фактичного обсягу військового експорту за 2003-10 рр. найвище і складає 2,1, в Італії – 1,677, в Україні – 1,473, у Франції – 1,462.
І є підстави вважати, що висока активність вітчизняних експортерів збережеться у найближчі роки. Цього разу ключове значення має не вихід або невихід світу із економічної кризи, а військово-політична обстановка у низці регіонів. Наприклад, події «арабської весни» і зростання напруженості навколо Ірану підштовхують країни регіону до подальшого зміцнення своїх збройних сил, особливо це стосується платоспроможних нафтових монархій типу Саудівської Аравії або ОАЕ.
Інша точка перманентної напруженості – Африка, зокрема, Східна. Крім «в’ялих» конфліктів на Африканському Розі та навколо нього (Сомалі, Ефіопія), новий осередок війни створений з відокремленням Південного Судану. Не дивно, що на країнах цього регіону заробляють і західні, і китайські, і російські, і українські зброярі.
Залишається великим споживачем і Південно-Східна Азія, а також Індія: у цих державах діють масштабні військові програми, спрямовані у т.ч. на посилення регіонального політичного впливу (показові приклади – Таїланд, Малайзія, В'єтнам). А в Індії діють такі додаткові чинники, як протистояння з Пакистаном і внутрішні повстанські рухи.
На всіх цих ринках працюють потужні конкуренти, і боротьба за замовлення залишиться тяжкою. Тим не менше, як ми бачимо, у ВПК України є досить потужний потенціал, і в осяжному майбутньому Київ залишиться солідним гравцем ринку озброєнь.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
