Напевно, кожна людина хоч раз у житті була в історичному музеї, старовинному храмі, картинній галереї. Усі бачили в цих місцях предмети старовини - ікони, картини, церковне начиння і, звичайно ж, дивувалися тому, як добре збереглися древні артефакти. У тому-то й річ, що не так добре збереглися! Час владний над усім, навіть над золотом. Те, що ми бачимо стародавні предмети в хорошому стані - часто заслуга реставраторів. У цьому переконався автор, побувавши в реставраційних майстернях Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Майстерні знаходяться на території Верхньої Лаври у кількох старих одноповерхових будівлях. Навколо - майже сільський пейзаж - фруктові дерева, кущі троянд і тиша. Вхід стороннім у робоче приміщення майстерень категорично заборонений, але ForUm'у вдалося туди «проникнути». Нашим кореспондентам допомогла в цьому завідувачка реставраційної майстерні творів мистецтва Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Світлана Гага.
Прямуємо в майстерню реставрації поліхромної скульптури. У майстерні творчий безлад, як і личить художникам. На столах - дерев'яна скульптура Розп'яття, зрозуміло, старого виду, щіточки, пензлики та різноманітні баночки.
Технологію реставрації дерев'яної скульптури нам пояснює реставратор поліхромної скульптури та різьблення Людмила Проненко.
- А як реставратор дізнається, яким був первісний вигляд пам'ятника?
- Унаслідок видалення забруднень і пізніших покриттів на пробних ділянках у різних місцях можна скласти уявлення про колірне рішення авторської поліхромії. Хімічний аналіз покриття скульптури допомагає визначити, де автентичний шар поліхромії, а де пізніші нашарування. Остаточне рішення про подальшу долю пам'ятника приймається колегіально на реставраційній раді. Реставратори, мистецтвознавці приймаючи рішення, орієнтуються на досвід і знання.
- Над чим Ви працюєте зараз?
- Скульптура «Жертвоприношення Авраама» XVIII століття, матеріал - липа, відповідає Людмила.
- Це ікони роботи лаврської майстерні з фасаду Трапезної церкви, їм понад сто років і весь цей час вони перебували зовні на стінах церкви, тому такий стан. Ми нещодавно провели наукову раду, щоб визначитися з програмою та методикою реставрації, і продовжуємо подальші дослідження - говорить Світлана Гага.
- До нас на реставрацію, в реставраційну майстерню, надходять пам'ятники різного часу виконання і стану збереження. Живопис і ікони, написані на різних основах: дерево, полотно, або як у даному випадку - метал. Кожен пам'ятник по-своєму унікальний і вимагає особливого підходу. Якихось загальних рецептів немає. У кожному випадку усе вирішується індивідуально: як і чим видаляти поверхневе забруднення, чи буде підводитися грунт і тонуватися втрата живопису, чи ж просто буде проведена тільки консервація авторського живопису.
Якщо говорити про ці ікони, то моя особиста думка, що потрібно обмежитись консервацією, хоча останнє слово за вченою радою.
Реставратор показує фотографії портрета Митрополита Петра Могили до реставрації. Живопис на картині поцяткований утратами і покритий каламутною плівкою.
Переходимо до ікон.
- Найчастіше зустрічається пошкодження на іконах, написаних фарбами, на дерев'яній основі - здуття і відшарування фарбового шару разом з ґрунтом від дерев'яної основи. Дошка-основа, матеріал гігроскопічний і має властивість натягувати і потім віддавати вологу. При різких перепадах температури і вологості дошка коробиться, а живопис з ґрунтом здувається і, виходить, свого роду, «бульбашка». Щоб «прикріпити», укласти «на місце» роздуту фарбу, її обробляють теплим розчином осетрового клею (іноді з додаванням меду). Цей склад, приготований, до речі, за стародавнім рецептом, розм'якшує фарбу разом з ґрунтом і дозволяє безболісно приклеїти її до основи.
Потім «хворе місце» заклеюють найтоншим цигарковим папером і акуратно пропрасовують теплою праскою. Цей процес називається «зміцнення барвистого шару» і проводиться він на всій поверхні живопису неодноразово, залежно від ступеня пошкодження ікони. Після того, як барвистий шар по всій поверхні ікони укріплений і немає небезпеки його осипання, цигарковий папір (або як називають у реставраційній практиці - профілактичну заклейку) обережно видаляють ватним тампоном, змоченим у теплій воді - знімають. Втрачені місця ґрунтують (підводять реставраційний левкас) і проводять мальовниче відновлення втрат, таким же способом, як і в картинах», розповідає Ольга.
- У роботі у реставраторів багато предметів з Успенського собору Києво-Печерської лаври. Коли його поспішно підірвали більшовики під час відступу з Києва восени 1941 р., то навіть не встигли вивезти всі цінності. Багато чого так і залишилося лежати під завалами до 1946 року, коли руїни розбирали. Там і були виявлені царські ворота, а в ризниці багато інших предметів церковного вжитку, лампадки, хрести.
Цікаво, що реставраційні роботи іноді підносять несподівані знахідки. Так, під каменем в оправі стародавнього Євангелія знайшли герб Варлаама Ясинського, який був правою рукою Івана Мазепи.
- Коли гетьмана піддали анафемі, то, ймовірно, спробували знищити будь-які нагадування про нього», - пояснив Віталій.
У цей момент подумалося, що історія вчить лише тому, що нічому не вчить. І у двадцятому столітті в Росії також намагалися знищити будь-які нагадування про неугодних владі особистостей.
До нас приєднується колега Віталія, художник-реставратор по металу В'ячеслав Ралемський. Він розповідає про реставрацію рукописного Євангелія XYII ст., 1644 р.
Подивіться на рельєфні зображення євангелістів, все зроблено вручну методом карбування. Ми працюємо над цим Євангелієм уже два роки. До кінця цього року ми плануємо закінчити роботу над книгою. А в цілому роботи у нас дуже багато, нам би ще фінансування побільше», - говорить В'ячеслав.
Художник-реставратор Тетяна Ланько робить суху чистку хромолітографії, прибирає бруд, мушачі засіди.
Хромолітографія з видом Печерської Лаври, очевидно, висіла на стінці у когось вдома. На неї були наклеєні маленькі паперові іконки, які реставратор відділив від зображення.
- Назад ми їх приклеювати не будемо. Вони будуть повернуті в паспорті реставратора, в спеціальному конвертику. Дивіться, на зворотному боці іконок є написи. Можливо, вони зацікавлять істориків, - каже Тетяна.
Найбільше нас вразила робота реставратора тканин, літургійного одягу.
Усі реставратори в майстерні заповідника мають справу з речами далеко не новими і навіть дуже старими, але те, з чим доводиться працювати реставраторам тканини, часом інакше як тліном не назвеш. І з цього тліну вони воскрешають до життя стародавні артефакти.
Робоче місце реставратора тканин, як і годиться, схоже на невеличку швейну майстерню. Тільки замість сучасних штанів і суконь, кругом - церковне вбрання.
Реставратор тканин Володимир Назар показує нам фрагмент зотлілої тканини, закріпленої на білій підкладці.
- Невже з цього шматка зотлілої тканини можна зробити цілісний експонат, - сумніваємося ми.
- Це ви ще не бачили його первісного стану. Усе було зім'яте, пересушене і дуже старе. Зараз тільки початок реставрації. Тканина дезінфікована і пластифікована. Подивіться, вже видно орнамент. Після чищення та обробки спеціальними речовинами він проявиться чіткіше.
- Це китайська тканина «кеси», виготовлена в гобеленовій техніці. Видно геометричний візерунок і залишки колись яскравих фарб. Цьому експонату 800 - 900 років, виявлений він також у саркофазі-похованні в Успенському соборі.
Реставратор розповідає, що в основному має справу з більш пізніми і цілими речами - церковним одягом, покрівцями, воздухами.
Володимир вказує на церковне вбрання. «Ось, дивіться, стихар 1750 року.
Цікаво, що відомий його дарувальник - серпуховський купець Василь Кушкін. Він оплатив виготовлення стихаря і подарував його Лаврі. Про це свідчить напис на тильній стороні експоната.
Дмитро Хилюк, Фото Віктора Ковальчука,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
