Юрій Павленко: Будь-яке насильство над дітьми – заборонено

День захисту дітей, який традиційно відзначається 1 червня, - одне з найстаріших міжнародних свят. Рішення заснувати його було прийнято у 1925 році на Всесвітній конференції в Женеві. І хоч з тих пір минуло 87 років, необхідність у нагадуванні про права дітей, на жаль, не відпала. Про те, яке ж дитинство у маленьких українців, і як його поліпшити, в інтерв'ю ForUm'у розповів Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко.

 

 

- Юрію Олексійовичу, наскільки комфортно і безпечно бути дитиною в Україні?

- Україна - одна з тих країн, в яких рівень захищеності дитини досить високий. У нас активно розвивається дитяча інфраструктура, один з найвищих у Європі рівень педіатрії, що підтверджують міжнародні експерти, а також сучасне законодавство, що діє в інтересах дитини.

Більше того, інші країни часом запозичують напрацювання України в галузі захисту прав дитини. Так що в цілому бути дитиною в Україні - комфортно і безпечно.

Ми провели велике соціологічне дослідження, опитавши чотири тисячі дітей різних вікових і соціальних груп. На запитання «Як вам живеться в Україні?» більшість із них відповіла, що добре.

Випереджаючи Ваше запитання, відразу скажу: вищесказане не означає, що права дітей, гарантовані Конвенцією ООН з прав дитини, у нас не порушуються. Змінити ситуацію можуть реформи і більш уважне ставлення влади до цієї проблематики. Саме тому Президент прийняв рішення створити в Україні інститут Уповноваженого з прав дитини. Дитячий омбудсмен повинен реагувати на кожну дитячу скаргу, відстежувати дії та рішення центральної і місцевої влади, а також стежити, щоб дитяче законодавство працювало на всі сто, а у разі необхідності ініціювати внесення зміни до нього.

- В Україні є Уповноважений з прав людини ВРУ. Навіщо ще один омбудсмен?

- Це не українське ноу-хау. Два інститути - з прав людини і з прав дитини - діють у 72 країнах. Система захисту прав дитини має свою специфіку. Усі дорослі колись були дітьми, але не кожній дитині судилося стати дорослою людиною. Наше завдання, щоб кожна дитина стала дорослою людиною. Дитина ж не завжди може навіть заявити про те, що її права порушуються, не може висловити своє невдоволення, як доросла людина, наприклад, взяти участь в пікеті або маніфестації. Знову ж таки, дитина не голосує, тобто у неї немає можливості не обирати владу, яка працює не в її інтересах. Тому весь розвинений світ створює окремий інститут для захисту прав дитини.

 

 

- Як до Вас надходить інформація про порушення прав дитини?

- Через офіційні запити, по телефону (причому часто на мобільний), а також через сторінку на Facebook та ЗМІ.

- Основні інструменти чітко прописані в законодавстві. Наприклад, Уповноважений Президента з прав дитини може відвідувати спеціальні установи для дітей, у тому числі місця ув'язнення, й отримувати інформацію про їх утримування, запитуючи самих неповнолітніх.

 

Крім того, є реальна можливість отримувати інформацію, у тому числі документи і матеріали з обмеженим доступом.

Повірте, і механізми, і важелі у нашого інституту є. Вони діють. У період із серпня 2011 року по травень 2012-го нам надійшло понад півтори тисячі звернень і скарг від дітей та їх законних представників. Ми провели тисячі зустрічей та інспекційні перевірки у всіх регіонах України.
Особисто я перевірив близько 250 установ для дітей: це і дитячі будинки, й онкологічні центри, і лікарні, і школи, і гуртожитки, і приймальники-розподільники, і СІЗО, і колонії...

- Про це можна говорити годинами. Постараюся відповісти максимально коротко. Якщо в загальному, то порушення прав дитини можна розглядати на трьох рівнях: сім'я, суспільство і держава.

Візьмемо хоча б медицину, про яку ми вже згадували на початку нашої розмови. Так от, високий рівень педіатрії - це зовсім не означає, що проблем тут немає. Обладнання застаріле, ліків недостатньо, у багатьох дитячих відділеннях навіть ліжка незручні настільки, що заподіюють дітям шкоду. Я вже мовчу про матраци та білизну... Ми ініціюємо надання програмі матеріально-технічного переоснащення дитячих лікарень та відділень статусу загальнодержавної, з відповідним фінансуванням.

 

 

- Так, є. Це Автономна Республіка Крим, Київ, Житомирська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Полтавська, Черкаська, Львівська, Чернівецька та Хмельницька області. Саме з цих регіонів приходить найбільше звернень.

І найчастіше у нас порушують право дитини бути вислуханою. Коли дитина не може поскаржитися - це дуже небезпечно. Діти бувають радикальними у своїх діях, і проблема, що здається їм просто катастрофічною, може штовхнути їх на злочин, втечу, і навіть самогубство. А дорослі часто не враховують думку дитини.

Кожне четверте звернення до Уповноваженого стосується невиконання батьками обов'язків по сплаті аліментів - сьогодні в Україні близько 16 тисяч злісних неплатників. Окрему велику нішу займають звернення, що стосуються конфлікту щодо визначення місця проживання дитини, батьки якої розлучилися або розлучаються. Є також проблема викрадення дітей одним з батьків, у тому числі вивезення їх за кордон. І тут дуже багато залежить від швидкості ухвалення рішень судами: якщо у Європі це може бути зроблено за 6 годин, то у нас процес тягнеться місяцями.

Дуже багато скарг, причому справедливих, надходить на дії або бездіяльність місцевої влади. А в деяких регіонах виявлено факти стимулювання відмов матерів від дітей у пологових будинках. Приходить багато скарг на неправильність нарахування виплат на дитину, недоступність пільг для багатодітних родин, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів. Збільшується кількість звернень щодо реабілітації дітей з особливими потребами та їх права навчатися в загальноосвітніх школах.

- Відомо, що серйозною проблемою є лікування дітей з рідкісними хворобами, хворих на епілепсію і аутизмом, а також реабілітація дітей з ДЦП. Що ви робите, щоб допомогти цим дітям?

- Ми вимагаємо якомога швидше забезпечити реабілітацію 100% дітей, які потребують її. Президент України вже поставив перед Кабміном завдання розробити окрему програму.
Зрозуміло, що витрати Держбюджету 2012 року не відповідають реальним потребам забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами, імунопрофілактикою. Зокрема, на лікування хвороби Гоше виділено всього 25% від необхідного, ниркової недостатності (діаліз) - 37%, первинного імунодефіциту - 10%. Дитяча онкологія та онкогематологія фінансуються лише на 45% від потреби. Витрати на лікування деяких хвороб (аутизм, епілепсія, мукополісахаридоз) взагалі не передбачені.

Ми відправили пропозиції до Міністерства охорони здоров'я. Сподіваємося, що наші розрахунки врахують при внесенні подальших змін до бюджету, і кожна дитина буде забезпечена необхідним лікуванням.

Є ще одне важливе питання, про яке якось не прийнято говорити вголос. Згідно зі статистикою, кожна п'ята дитина в Україні в тій чи іншій мірі потребує допомоги фахівця-психіатра. Фактично, сьогодні ця допомога недоступна, у зв'язку з чим ми наполягаємо на реформуванні системи охорони психічного здоров'я дітей. У рамках цієї реформи потрібно відокремити стаціонари психіатричної допомоги для дітей від дорослих відділень, інтегрувати їх у структуру багатопрофільних дитячих лікарень, розвивати систему медичної допомоги дітям з психічними розладами та особливими потребами за місцем проживання. Також передбачається створення служб психосоціальної підтримки дітей з психічними розладами за місцем проживання у співпраці з сім'ями, школами, спеціалізованими центрами.

 

 

- Це порушення права дітей на батьківську турботу. Ми вимагаємо негайно прийняти відповідні зміни в закон, щоб зняти цю несправедливу норму, щоб і мама, і тато перебували з дитиною стільки, скільки це необхідно.

- Яка ситуація в будинках-інтернатах, зокрема для дітей з особливими потребами?
- Жахлива, особливо для дітей з особливими потребами.

Інтернати потрібно реформувати в інтересах дитини, повністю міняти їх філософію роботи і призначення.

- Такі установи обмежують свободу. Інтернат - таке ж місце несвободи, як колонія, СІЗО, психіатрична лікарня. Права дитини тут обмежені, при тому, що ця маленька людина не зробила нічого такого, щоб бути покараною настільки суворо. Не можна позбавляти дітей права на батьківську турботу і розвиток.

Дитині з особливими потребами мама і тато потрібні ніяк не менше, ніж здоровій. В інтернатах порушується їх право на освіту, аж ніяк не скрізь є хоча б один педагог.
Так, ці діти з особливими потребами, та забезпечувати їх потрібно по-особливому. Кричуща несправедливість - фінансування таких інтернатів у порівнянні з іншими найменше. На харчування виділяється 3 грн на день. На ліки 90 копійок. Це питання ми вже підняли перед Мінсоцполітики: наполягаємо на негайних змінах.

- А як справи з безпритульними, яким також потрібні дім і батьки?

- Ще п'ять-сім років тому безпритульність у нас була масовим явищем - сьогодні все змінилося. Таких дітей вже немає на вокзалах, у переходах, у підвалах. Однак, на жаль, є таке явище, як поточна безпритульність. Вона властива всім країнам. У нас її показник вище, ніж у середньому по Європі.

Діти опиняються на вулиці тому, що тікають з дому чи з інтернату. І важливо не просто зловити таку дитину, повернувши туди, звідки вона втекла, а дізнатися, чому вона зважилася на цей крок, проаналізувати ситуацію, вирішити цю проблему. Інакше вона продовжить втікати.

- Традиційно перед виборами політики починають проявляти активність, агітують навіть у школах, роздаючи подарунки, брошури і т.п. Як ви до цього ставитеся?

- Це агітація батьків через дітей. Однак повірте, діти такі речі швидко забувають. Не вийде виховати собі подаруночками майбутніх виборців, які, досягнувши повноліття, віддадуть свій голос саме за «благодійника».

Без сумніву, ми, дорослі, не маємо права спекулювати, використовувати дітей в особистих цілях, чи то вони політичні, чи соціальні.

- Кількість таких звернень з кожним місяцем зростає. Скаржаться і на навчальні заклади, і на батьків, і на міліцію.

Нагадаю батькам, вихователям, чиновникам, правоохоронцям - фізичне і психологічне насильство заборонено! Бити дитину не можна! Принижувати - не можна також!

 

 

- Це не слова, а факти неадекватного покарання. Скільки випадків, коли за вкрадену «мобілку» дитина отримувала 4-6 років позбавлення волі. Це ж підготовка професійних злочинців за держрахунок! Радує, що у нас тепер є новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), у якому процес правосуддя щодо дітей прописаний більш гуманно і підвищує рівень відповідальності правоохоронних органів за долю дитини. Зокрема, у ньому йдеться про введення посади спеціального слідчого у справах дітей, а також спеціалізацію суддів у кримінальному провадженні, які будуть займатися виключно справами дітей. Аналогічну спеціалізацію планується ввести для прокурорів.

Крім того, у новому КПК виключається низка дискримінаційних норм стосовно дітей, уточнено поняття неповнолітньої особи, виключена законодавча можливість утримання неповнолітніх разом з дорослими під час попереднього ув'язнення, заборонена очна ставка з участю неповнолітнього. Прокурору ж надано право подавати цивільний позов в інтересах неповнолітнього, а дитина отримує можливість допиту за межами залу суду.

Розумієте, діти не порушують закон, маючи, кажучи професійною мовою, «злочинні наміри». Їх на це штовхають інші причини. Когось підмовили, хтось дуже сильно хотів телефон, а батьки не змогли купити і т.д. Так що нам не до в'язниць їх садити треба, а шукати першопричину. І допоможуть тут не тотальний контроль, а підтримка і увага.

- Страшні історії про ювенальну юстицію - міфи. Вона не стосується Сімейного кодексу, в якому прописана відповідальність батьків, і внутрішніх сімейних конфліктів. Вона також не стосується процедур, пов'язаних з позбавленням батьківських прав, за винятком статей за скоєння батьками злочину щодо дитини.

Те, що ювенальна юстиція - щось, нав'язане нам Заходом, це ще один міф. Вона була створена тут, в Україні, ще у ХIХ столітті. І перші ювенальні суди в Європі з'явилися в Російській імперії. Їх було сім, і п'ять - на території України: у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та Миколаєві.

Сучасна ювенальна юстиція стосується виключно двох категорій дітей: які вчинили правопорушення, дітей-жертв або свідків злочину.

Гуманні норми в КПК - це перший крок до введення в Україні повноцінного відновлювального правосуддя. Знову ж таки, у більшості випадків у тому, що дитина пішла на злочин, винні дорослі, які навчили, штовхнули, спровокували, не втримали. Дитину можна відновити без тюремного ув'язнення. Але, звичайно, це складніше, ніж просто закрити в колонію. За незначний злочин дитина не повинна отримувати навіть умовного покарання, щоб не нести у майбутнє клеймо судимості. А за скоєння повторного злочину відповідальність повинні нести дорослі: батьки, школа, міліція, спеціальний соціальний працівник.

У всьому цивілізованому світі працює так звана система медіації, коли третя сторона, наприклад, суддя, за взаємною згодою саджає за стіл переговорів правопорушника і жертву заради мирного врегулювання конфлікту. І часто після цього дитину чекає значно менше покарання або ж просто його відсутність, якщо проступок незначний.

А після цього уповноважені представники влади повинні проконтролювати, щоб дитина не скоїла повторного злочину.

- Є думка, що ювенальна юстиція суперечить християнству, оскільки порушує заповідь «Шануй батька і матір своїх»...

- Це не так. Згадайте уривок з Євангелія від Св.Луки (Лк 9:46-48)
«Прийшла їм думка: хто б із них був більшим? Ісус же, знаючи думку серця їхнього, узяв дитину, поставив її біля Себе і сказав їм: хто прийме дитину оцю в Ім'я Моє, той Мене приймає; а хто прийме Мене, той приймає Того, Хто послав Мене, бо хто з вас найменший, той буде великим».

Сучасною мовою можна сказати, що християнство, на відміну від язичництва, підняло статус дитини на більш високий рівень. Християнство не тільки відстоює повагу до батьків, але і вважає цінністю дитинство. У Вченні задекларовані основні принципи захисту прав дитини. І головний з них звучить так: хто менший серед нас, той великий.

Переконаний, що Церква повинна бути натхненницею впровадження в Україні гуманного правосуддя по відношенню до дитини, щоб суспільство не таврувало того, хто оступився, а вчило і допомагало.

 

 

- Батькам, які захопилися роботою, бажаю все-таки не забувати, що головне - це турбота про дітей, і вона вимірюється не грошима.

Хочу також подякувати тим, хто відстоює права дітей. Сказати «дякую» вчителям, лікарям, вихователям, соціальним працівникам за відданість справі, за любов, душевність і повагу до дітей.

Цього дня бажаю кожній дорослій людині, щоб вона завжди залишалася люблячим батьком чи матір’ю по відношенню до всіх дітей, а не тільки до своїх. Щоб чиновник зрозумів, що від його рішення може постраждати не папір і статистика, а людинка, у тому числі і її дитина. Шукайте результат своєї роботи не у звітах, а в очах дітей.

Але найголовніше: дорослі, будь ласка, слухайте своїх дітей!