Щасливі власники квитків на Євро-2012 вже зібрали валізи і з дня на день приїдуть в Україну на свято футболу. У нас їх чекають: всі відомства наввипередки звітують про виконану роботу для забезпечення комфортного перебування гостей, у тому числі і закордонних. Але зустрічати гостей, насамперед, будуть не стадіони та парки, а вокзали і аеропорти. ForUm проінспектував готовність головних воріт країни: Центрального залізничного вокзалу, аеропортів «Київ» (у народі «Жуляни») та «Бориспіль».
Центральний вокзал. До Євро тут готуються у поті чола: доробляють переходи, вивішують інформаційні таблички, миють стіни і стелі, будують нові стаціонарні МАФи (вони ж рундуки). У трудовому запалі дещо забувають про безпеку: металевий паркан ледь витримав порив вітру.
Хм, що ж це за хліб?
- Hello. What Ukrainian bread is?
Приголомшена продавщиця дивиться на нас великими очима і не знає, що відповісти. З боку у ларьку їй хтось підказує:
- Хліба просить.
Нам швидко дають буханець звичайного соціального «українського».
- How much it cost?
- Скільки коштує? 4 гривні 5 копійок.
- Sorry... I don't understand... (жалібно говоримо ми, роблячи вигляд, що не розуміємо української мови).
Продавець знайшовся швидко: взяв калькулятор, набрав ціну і показав нам. Цифри – штука інтернаціональна.
Хліб у нас тепер є. Але, згідно з путівником для євро-фанів, нам повинні ще запропонувати: київський торт, котлету по-київськи, борщ з пампушками, деруни, сало, вареники, голубці, соління, печеню і крученики. Йдемо шукати ці страви на самому вокзалі.
У центральному залі, на почесному місці новорічної ялинки, тепер стоїть величезний футбольний м'яч. З валізами його обійти не просто. Але народ справляється. При цьому встигає сфотографуватися біля нього на пам'ять.
Озираємося по бокам. Інформаторів багато. Потрапити на колії та до кас нескладно. Йдемо у зал очікування між Центральним і Південним вокзалами. Вирішуємо не маскуватися, а відкрито перевіряти готовність станції, користуючись європутівником. Є там обмінники, є лотки і ларьки з сувенірами і пресою, є і пункти харчування. Йдемо у перший же:
- Доброго дня! Ми тут перевіряємо, наскільки ви готові до Євро-2012, і чи є у вас у меню всі заявлені страви.
- Здрастуйте. У нас є все. Притому свіженьке, чесне слово!
- Торт і котлету по-київськи ми бачимо, а от де сало?
- Є! Ось!
- А деруни, вареники, голубці, соління, печеня і крученики є?
- Звичайно!
- Тоді ми візьмемо борщ з пампушками!
- Ой! А цього нема... Але буде. Я зараз запишу! - ввічливо і трохи розгублено говорить нам охайна продавщиця.
- Kawy, proszę - просимо по-польськи. Продавець не губиться, ввічливо посміхається і показує нам стаканчик для кави.
- Espreso. Dwа, - говоримо ми, киваючи головою.
- Щось ще? У нас багато випічки. Може, десерт? - намагається продати нам побільше приємний хлопець, демонструючи все, що у нього є.
Ми відмовляємося, хочемо запитати, скільки маємо заплатити, але досвідчений хлопець уже показує нам чек, не забуваючи при цьому променисто усміхатися...
Сервіс хороший. Кава – теж. Але насолодитися нею нам завадили. Таксист-«нелегал» поспішає роздобути клієнтів:
- Поїхали! Я Київ знаю прекрасно! Такі місця покажу! На жодній екскурсії такого не побачите.
- Ні, не треба, дякую.
- Так куди вам треба? - не відстає він.
- У «Жуляни». Але ми самі.
- О, так ви туди не доберетеся. Маршрут давно скасували. Туди взагалі нічого не їде. А я всього за сто гривень довезу, - наполягає чоловік. Ми ж зізнаємося, що ми – журналісти на розвідзавданні, живемо у Києві і знаємо, як дістатися до аеропорту всього лише за 2,5 грн, пройшовши трохи на Повітрофлотський проспект. Відвертість за відвертість: водій нам розповідає, що чекає Євро-2012, щоб підзаробити.
- ...А хіба вас не розганяють? - цікавимося.
Він сміється:
- І я, і хлопці тут будемо. Он і маршрутники, які по міжмісту, думають, як «обійти» розгони.
Прощаємося і, не давши таксисту заробити, їдемо у «Жуляни» інспектувати аеропорт «Київ». З першого разу ревізія не вдалася. 14 травня там на повній тільки готувалися до відкриття нового терміналу. Піщаною дорогою ми тоді ледве пройшли до майданчика з перекопаною землю, яка невдовзі мала була стати клумбою. На бордюрі обідали жінки-озеленювачі.
- Ви щось шукаєте?
- Думаємо, як пройти до нового терміналу.
- Ідіть прямо. Тут ще нічого не росте. Можна топтати. А ось через день уже все, не можна буде – клумбу зробимо, - розповіли нам.
Біля терміналів все у порядку: доглянуті газони, є розмітка доріг і акуратні стоянки для автомобілів. Заїзд-виїзд для авто – безкоштовний, а ось за стоянку доведеться заплатити 15 гривень за годину.
Заходимо всередину терміналу «В». Там все пристойно, чисто й акуратно. Підходимо до невеликого кафе. Ціни не надто відрізняються від київських фаст-фудних.
Є там і магазинчик з сувенірами, притому не один. Бентежить, що серед традиційних вишиванок та булав посміхаються «українські» матрьошки, правда, багато із них уже виглядають як «козаки»...
Вийшовши на вулицю, легко знайшли зупинки автобусів «Sky Bas». На них цілодобово можна виїхати до Києва: до станції метро «Харківська» за 20 грн. і до Південного вокзалу за 25 грн.
Мар'яна Шевчук, Юлія Артамощенко, фото Віктора Ковальчука. Дмитра Хилюка ,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
