Ігри в освіту: Хто кого дурить?

Реферат, курсова, дипломна, і навіть дисертація – в Україні це вже давно товар. Їхнє написання – непоганий бізнес, оскільки бажаючих купити наукову працю, не витрачаючи часу на бібліотеки та вивчення талмудів, чимало. Виникає питання: чи не нівелюється при цьому сам сенс освіти і кому потрібні такі «липові» роботи? Напередодні сесійної пори знайти відповідь намагався ForUm.

Замовити – простіше нікуди

Насамперед ми вирішили дізнатися, чи дійсно просто замовити написання такої роботи і скільки це коштуватиме. Знайти тих, хто займається «навчанням» професійно, нескладно. Оголошеннями «Курсові! Дипломні! Швидко і якісно!» обклеєна вся столиця. А на запит в Інтернеті «замовити дипломну, курсову» вистрілює більше п'яти мільйонів результатів.

Дзвонимо за першим-ліпшим номером телефону. За легендою ми – студенти престижного київського медичного вузу. Нам потрібна курсова робота обсягом 30-40 сторінок. Приємний молодий чоловічий голос відразу ж перепитує: «Богомольця?» І попереджає: «Ну! Робота такого плану обійдеться у 340 гривень. Якість – гарантуємо».

Беремо наступне оголошення і ускладнюємо завдання: хочемо дипломну по філософії, сторінок так на сто. «Зробимо. Готовий продукт отримаєте через два тижні. І не турбуйтеся: писати роботу буде досвідчений викладач. Будь-яких проблем з нею виникнути не повинно. Приїжджайте, обговоримо всі деталі», - умовляв жіночий голос. «Диплом» нам обійшовся б не дуже дорого – у 2500 грн.

Але і цього нам здалося мало. Стало цікаво, а чи можна з такою ж легкістю замовити докторську дисертацію? Звертаємося у наступну фірму, і виявилося – і це не проблема, хоча дисертація задоволення дороге – 15 000 доларів. «Оплата здійснюється частинами, писатися докторська буде приблизно два роки, але якщо треба, то можемо зробити і швидше», - заспокоїв нас впевнений чоловічий голос.

Нам також пояснили, що навіть гарантії документально оформлять. «З клієнтом ми укладаємо договір, у якому прописані всі умови співпраці, аж до форс-мажорів. Ми зробимо все якісно, ​​ працюватиме кандидат наук з чималим досвідом», - запевнили ForUm.

Попит породжує пропозицію

Після знайомства з продавцями захотілося дізнатися і думку покупців. Ледачих дисертантів виявити не вдалося: такі факти біографії ретельно приховуються. Студенти більш відкриті, правда, і вони відмовилися називати свої повні імена та навчальні заклади.

Оксана Н., яка торік закінчила економічний факультет столичного університету, розповіла ForUm'у, що не раз користувалася послугою платного написання робіт. Аргументація – «не хотіла витрачати час даремно, оскільки реферати, курсові, дипломні це неначе формальність, без якої тобі не поставлять оцінку».

Студент-технар Олег С. із провінційного вузу пояснив свої дії тим, що у нашій системі освіти залишилося багато атавізмів радянської епохи і деякі предмети просто не потрібні. «Навіщо витрачати час на переписування застарілих текстів? Вони не цікаві не тільки студентам, але і викладачам. Їх не читають», - говорить він.

А от Вікторія, яка здобула освіту в Європі, була здивована нашим питанням. «Як «купити» у фірми? Таке можливо? Це ж незаконно? А де гарантія, що робота якісна? Її що, потім сидіти звіряти?» - довго перепитувала вона нас. Дівчина закінчила Люблінський університет і стверджує, що у Польщі немає фірм, які займаються таким бізнесом.

Очима викладача

Те, що у Польщі немає такої всеохоплюючої проблеми написання робіт на замовлення, нам підтвердила і доцент кафедри журналістики Луцького гуманітарного університету Наталія Денисюк: «Я була у Польщі на стажуванні: один рік у Варшавському університеті, один – у Ягеллонскому у Кракові. Там я не бачила, щоб так відверто розклеювали оголошення, торгували курсовими, дипломними. Але й у них теж є випадки, коли наукову роботу купують».

Викладач каже, що у Польщі фокус з купленою роботою не пройде. Там дуже жорстко перевіряють роботи на плагіат. Причому і звичайний реферат, і курсову, і докторську. Покарання за хитрість може догнати і після закінчення навчання.

«Ви можете закінчити навчання, отримати диплом. Але якщо виявиться, що ваша робота не пройшла перевірку на плагіат, диплом у вас відберуть. У мене теж тепер є спеціальна комп'ютерна програма, за допомогою якої видно, звідки взято текст. Якщо ж студент подає роботу не в електронному варіанті, то ставлю в Інтернеті в пошук ключові фрази», - розповіла Денисюк.

Що стосується українських реалій, то доцент кафедри журналістики розповіла нам, що студенти намагалися здати їй роботи не свого авторства. «У таких випадках ставлю запитання у лоб: у скільки обійшлася вам, приміром, курсова? Студенти спочатку ніяковіють, опускають очі, а потім зізнаються, що так, таки купили. Подібні роботи їм, природно, ніхто не зараховує. Курсові доводиться писати самостійно», - розповіла Наталія Степанівна.

За словами Денисюк, вирішити проблему купівлі-продажу «знань» можна, помінявши ставлення до неї. Зокрема, студенти повинні зрозуміти, що все за гроші не купиш, а їхнє бажання сховатися за чужою роботою викликане лише одним – невпевненістю у своїх силах. Наталія Степанівна каже, що той, хто вирішив схитрувати, не розуміє, що насправді намагається серйозно обдурити. І навіть якщо той чи інший викладач пропустить таку «роботу», покарання все одно рано чи пізно буде.

Стратити не можна помилувати

А яке саме покарання за такі товарно-грошові відносини передбачає українське законодавство, задався питанням ForUm. За відповіддю ми звернулися до Міністерства освіти, молоді та спорту України.

У відповіді Міносвіти сказано, що чинними нормативними документами, які регулюють питання покарання студентів чи аспірантів вузів у разі виявлення робіт, які написані не ними, не визначено. Правда, якщо до вченої ради надійдуть матеріали, які викривають когось у несумлінному навчанні, написанні кандидатської чи докторської дисертації, може бути прийняте рішення щодо позбавлення такої людини наукового ступеня.

Що ж стосується таких робіт, як індивідуальні реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти тощо, у Міністерстві кажуть, що їхні студенти мають виконувати самостійно. А викладачі, керівники проектів зобов'язані курирувати і направляти процес. Є обов'язки і у начальства. У Міносвіти стверджують, що керівництво факультету, відділення, кафедри і т.д. відповідає за те, щоб рівень підготовки студента відповідав держстандартам.

Як бачимо, основна відповідальність за якість студентських робіт лягає саме на плечі викладачів. А продавці і покупці «інтелектуального» товару не виходять за рамки законодавчого поля. Іншими словами, проблема начебто і є, але водночас її немає...

За відповіддю до законодавця

Невже наші парламентарії не знають, що курсові, дипломні і навіть докторські в Україні – товар, на який є великий і постійний попит?

За відповіддю у першу чергу ми звертаємося до голови парламентського Комітету з питань освіти і науки, першого проректора НАУ, нардепа від ПР Максима Луцького.

«Ця проблема дійсно катастрофічна. Оголошення про написання курсових, дипломних, кандидатських і навіть докторських висять буквально на всіх стовпах. Щодо дипломів ми спокійні – куплену роботу не захистити. А що стосується кандидатських і докторських, то якщо ВАК знайде плагіат, роботи будуть визнані недійсними», - пояснив він ForUm'у.

Для викорінення проблеми, за словами Луцького, нам потрібна реформа освіти. Але тут не можна рубати з плеча. «Потрібно, щоб люди були зацікавлені у вивченні того чи іншого предмета, вводити більш чітку спеціалізацію, згідно з якою, крім базових дисциплін, студент зможе обрати цікаві і потрібні предмети сам. Але поспішати тут не можна. Спочатку це потрібно зробити на рівні експерименту, і якщо він виправдає себе, впроваджувати далі», - підкреслив він.

«Але однозначно вже зараз потрібно серйозно боротися з такою купівлею-продажем»,- підкреслив парламентарій і додав, що, зокрема, клієнтів таких фірм потрібно карати, аж до тривалої заборони на право отримання наукового ступеня.

З цим згоден і заступник голови Комітету ВР у міжнародних справах, позафракційний нардеп Тарас Чорновіл. Він пропонує ввести в Україні норми, які дозволять позбавити диплома, наукового ступеня, права займатися тією чи іншою діяльністю навіть через тривалий час. «У світі є такий досвід. І навіть є випадки, що люди були змушені піти з політики, науки, медицини. Притому дорога назад їм уже закрита назавжди. Для тих, хто купує роботи, теж повинна бути передбачена і адміністративна, і кримінальна відповідальність», - розповів він ForUm'у.

Що стосується покарання для продавців курсових, дипломних, докторських та інших праць, а також викладачів, які пропустили їх, то Чорновіл каже, що це сьогодні не проблема.

«Такі дії можна розглядати як пособництво, самоуправство, невиконання зобов'язань, що, згідно з законом, є злочин».

Багато з чим вищесказаним згоден і голова Комітету ВР з нацбезпеки і оборони, нардеп від НУ-НС Анатолій Гриценко. Він каже, що «роботи на замовлення» – не дрібниця, а пряма загроза нацбезпеці України.

«Без перебільшень, це питання національної безпеки, яка на перше місце ставить захист інтересів людини і громадянина», - пояснив він і додав: «Коли хтось використовує чужі ідеї, праці, це повинно розглядатися як крадіжка, тобто злочин. У західних університетах таке припиняють відразу: і студент, і його викладач моментально прощаються з вузом. І в Україні треба так робити».

А от голова Верховної Ради Володимир Литвин не згоден, що студента-«покупця» відразу ж треба відраховувати. За його словами, тут потрібно посилювати контроль безпосередньо у навчальних закладах.

«Думаю, що все залежить від того, як організована робота на кафедрі, від того, як заохочується студент до самостійної роботи. А те, що сьогодні пропонують курсові, дипломні і навіть докторські?.. Якщо є попит, то є і пропозиція. Тут має бути адміністративний заслін», - вважає він.

За словами голови ВР, нам не законодавство треба посилювати, а створювати такі умови, у яких вчитися стане цікаво, а «покупка» стане неможливою.

Висновки...

Виходить, проблема купівлі/продажу наукових праць в Україні та шляхи її вирішення відомі всім: і простим людям, і законодавцю. І тут одне покарання не допоможе. Потрібні реформи і системі освіти, і процесу навчання, і таблиці особистих пріоритетів.

Що робити з науковими роботами «на замовлення», нехай кожен вирішить для себе сам. Хтось повинен першим сказати «стоп» і перестати обманювати, насамперед, себе. Адже дійсно, за роки навчання людині належить написати і захистити чимало робіт, причому не завжди вони здаються потрібними. За все життя – ще більше. А освіта та освіченість – це не просто формальність, а можливість працювати і заробляти.