Цей день завжди особливий серед першого бузку, різнокольорових каштанових свічок і молодої травневої зелені. Вранці прокидаєшся з неабияким піднесеним відчуттям свята. І трохи урочистіші обличчя домашніх, і яскравіше світить сонце – навіть якщо воно за хмарами.
...Рік за роком забирає потік часу в товщу історії той травень. Час, коли фашистська Німеччина підписала акт беззастережної капітуляції перед Радянським Союзом, який виніс на собі основний тягар війни, і перед його західними союзниками.
У всіх нас на тій війні хтось був. Наприклад, у автора воювали двоє дідів і бабуся. Батьки матері були розвідниками-зв'язківцями і закінчили війну в рядах Війська Польського, у них є й польські бойові нагороди. Причому бабуся встигла побувати і диверсантом у тилу ворога, і зв'язківцем у палаючому Грозному під фашистськими бомбами. А другий дід у рядах переможної піхоти дійшов до Берліна і в числі багатьох радянських солдатів розписався на Рейхстазі.
Ранок. Майдан
Ранок 9 травня 2012 року. У столиці України хмарно і прохолодно, навіть накрапає маленький дощ. Але це не затьмарює піднятої атмосфери, помітної і по обличчях людей різного віку, яких надзвичайно багато в автобусі (як для вихідного дня). Так, багато хто їде «на шашлики» або у справах - але свято відчувається все одно.
Переміщаємося на Арсенальну площу. Адже відомо, що основні народні «гуляння» відбуваються 9 травня саме на Печерську, в парку Слави (де Вічний вогонь) і далі в меморіалі ВВВ. При виході з метро відразу видно червоні прапори: Компартія проводить традиційний мітинг. Людей на ньому, мабуть, менше ніж зазвичай (700-800), але серед них чимало молодих осіб. Прапори КПУ та інших лівих структур, аж до загадкових прапорів з написом «Велика Україна» та російського козацтва. Козаки у чорній білогвардійській формі і під російським триколором - у Вітчизняну все це використовували власівці і красновці, які воювали проти наших на боці Німеччини. Але, як водиться, нікого це особливо не бентежить.
З динаміків лунає промова про фашистську загрозу і про те, що треба будувати єдину і процвітаючу Україну. Але це вже якась інша партія. У свідомості ненадовго виникає своєрідний присмак прийдешніх парламентських виборів.
Уся Арсенальна площа - у квітах. Квіти всюди, їх несуть, продають, в них тонуть чоловіки і жінки різного віку. Квіти несуть до Вічного вогню в парку Слави, і далі, до пам'ятника воїнам-афганцям, до меморіалу біля Батьківщини-матері. Людей багато, важко проштовхнутися. Тротуари заповнені, люди виходять на проїжджу частину вулиць, і водії терпляче сигналять, пропускаючи святковий народ.
Схили, що зеленіють, біля ніг Батьківщини-матері, теж багатолюдні. Поблизу музею ВВВ спочатку запалюють Вогонь Слави, потім - концерт і невеликий військово-історичний парад. А навколо завмерла військова техніка Перемоги - танки і бронемашини, літаки і легендарні «Катюші». Між рядами цих грізних машин можна бродити довго, поринаючи в атмосферу, розглядаючи, вивчаючи, вчитуючись. Так і роблять сотні людей, від малого до великого. А ще люди голосно і досить гарно співають пісні. Ті самі, військові. «Розцвітали яблуні і груші»... У цьому місці репортажу цілком можна поставити проникливий значок - червоне сердечко зі «смайликів» ICQ.
Вечір. Знову Майдан. Дніпро
Повертаємося на Майдан. Тут під вечір ще один концерт - великий і тривалий, де мелодії військового оркестру перепліталися із сучасною музикою Потапа з Настею, Олександра Пономарьова, «Час і Скло» та інших. І на обличчях хлопців і дівчат теж можна прочитати єднання минулого і сьогодення. Ні, мова не про те, що очі молоді на Майдані були одухотворені усвідомленням свята - більшість народу просто відпочивала і танцювала (а ще цілувалася). Йдеться про те, що ось їх мир і щастя, і наше - це все завдяки тій великій Перемозі. Як сказав один знайомий, «якби не вона, не було б ні тебе, ні мене, нічого».
Завершується день. Автобуси, метро, машини несуть стомлених і усміхнених людей додому, в сімейний святковий вечір. І я, лейтенант запасу, також віддаю честь переможній славі Батьківщини, приклавши долоню до дідівського польового кашкета.
Ніхто не забутий, ніщо не забуте.
Андрій Боярунець, фото Віктора Ковальчука, Андрія Єловікова,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
