Cтатті

67-а річниця Перемоги: Музика, слава... і стрічки в косі

67-а річниця Перемоги: Музика, слава... і стрічки в косі

Цей день завжди особливий серед першого бузку, різнокольорових каштанових свічок і молодої травневої зелені. Вранці прокидаєшся з неабияким піднесеним відчуттям свята. І трохи урочистіші обличчя домашніх, і яскравіше світить сонце – навіть якщо воно за хмарами.

...Рік за роком забирає потік часу в товщу історії той травень. Час, коли фашистська Німеччина підписала акт беззастережної капітуляції перед Радянським Союзом, який виніс на собі основний тягар війни, і перед його західними союзниками.

У всіх нас на тій війні хтось був. Наприклад, у автора воювали двоє дідів і бабуся. Батьки матері були розвідниками-зв'язківцями і закінчили війну в рядах Війська Польського, у них є й польські бойові нагороди. Причому бабуся встигла побувати і диверсантом у тилу ворога, і зв'язківцем у палаючому Грозному під фашистськими бомбами. А другий дід у рядах переможної піхоти дійшов до Берліна і в числі багатьох радянських солдатів розписався на Рейхстазі.


Ранок. Майдан

Ранок 9 травня 2012 року. У столиці України хмарно і прохолодно, навіть накрапає ​​маленький дощ. Але це не затьмарює піднятої атмосфери, помітної і по обличчях людей різного віку, яких надзвичайно багато в автобусі (як для вихідного дня). Так, багато хто їде «на шашлики» або у справах - але свято відчувається все одно.
 

З ранку на Майдані виступ Президента й урочистий концерт. На площі розставлені сотні крісел для ветеранів з усього міста, які запрошені на урочистість.
 

І вони поступово підходять - у формі, при всіх орденах, не втратили бойової виправки. Чоловіки і жінки. Піхотинці, артилеристи, танкісти, льотчики, моряки. Ті, хто кував Перемогу у Великій Вітчизняній війні (ВВВ). Усі вітаються, посміхаються - сьогодні велике свято. Спільне. А легкі сльози будуть потім, коли зазвучать пісні воєнних років і сучасний ансамбль танцюватиме лихі завзяті танці Червоної Армії.
 
 

Виходить Президент. Звучать вітальні слова на адресу тих, хто здобув Батьківщині незалежність від коричневої чуми.
 

Промова переривається хвилиною мовчання - і всі завмирають, не рухаючись з місця. Закінчивши виступ, Віктор Янукович спускається і сідає разом з ветеранами.
 
 
 

Крім фронтовиків, у рядах перед сценою - відомі політики і політологи, офіційні представники всіх основних вітчизняних конфесій (від православних і католиків до мусульман та іудеїв). Можна помітити главу Фонду держмайна Олександра Рябченка та екс-мера столиці Олександра Омельченка, політологів Андрія Єрмолаєва та Сергія Толстова. Підходимо до Омельченка:
 
- Олександре Олександровичу, що для Вас 9 травня?
 
- Велике свято, значення якого не слабшає з роками. І добре, що нинішня влада це розуміє. Так за час незалежності України було не завжди...
 
А над містом усе летять і летять дзвінкі мелодії переможних років. І хлопці-дівчата в гімнастерках літають танцем по сцені.
 

Виходимо на Хрещатик. На центральній київській вулиці все більше людей з георгіївськими стрічками, які стали символом 9 Травня в останні роки. Стрічки на грудях, стрічки на машинах. Скрізь. Як і квіти.
 
 

День. Печерськ

Переміщаємося на Арсенальну площу. Адже відомо, що основні народні «гуляння» відбуваються 9 травня саме на Печерську, в парку Слави (де Вічний вогонь) і далі в меморіалі ВВВ. При виході з метро відразу видно червоні прапори: Компартія проводить традиційний мітинг. Людей на ньому, мабуть, менше ніж зазвичай (700-800), але серед них чимало молодих осіб. Прапори КПУ та інших лівих структур, аж до загадкових прапорів з написом «Велика Україна» та російського козацтва. Козаки у чорній білогвардійській формі і під російським триколором - у Вітчизняну все це використовували власівці і красновці, які воювали проти наших на боці Німеччини. Але, як водиться, нікого це особливо не бентежить.
 

З динаміків лунає промова про фашистську загрозу і про те, що треба будувати єдину і процвітаючу Україну. Але це вже якась інша партія. У свідомості ненадовго виникає своєрідний присмак прийдешніх парламентських виборів.
 

Уся Арсенальна площа - у квітах. Квіти всюди, їх несуть, продають, в них тонуть чоловіки і жінки різного віку. Квіти несуть до Вічного вогню в парку Слави, і далі, до пам'ятника воїнам-афганцям, до меморіалу біля Батьківщини-матері. Людей багато, важко проштовхнутися. Тротуари заповнені, люди виходять на проїжджу частину вулиць, і водії терпляче сигналять, пропускаючи святковий народ.

Міні-демонстрація «червоних» доходить до пл. Слави і незабаром розсмоктується, розчиняється в парку. На площі залишається лише пара червоних прапорів і 15-20 людей навколо них. Незвичайна символіка: полотнище традиційно червоне, але на ньому чорна зірка з серпом і молотом. Підходимо, запитуємо. Відповідає якийсь Сергій.
 
- Ви хто будете?
 
- Ми з «Робочої Дії».
 
- Святкуєте? Чи мітингуєте?
 
- І так, і так. Адже 9 Травня - свято перемоги соціалістичного СРСР над фашистським блоком. Іншими словами, класове свято всіх трудових людей.
 
Залишивши площу, йдемо до Вічного вогню. Тут не проштовхнутися, всі хочуть хоча б пройти поруч, багато несуть квіти. А інші, зупинившись на майданчику, милуються містом і піднесеною атмосферою. Не менше народу і далі по вулиці, що веде повз Києво-Печерську лавру до столичного військового меморіалу. Навколо чути і московський акцент, і різні іноземні мови - відсвяткувати Перемогу в Київ приїхали з усіх сторін світу. Явно багато і людей з усіх регіонів України.
 

На площі за Лаврою, як і завжди на 9 Травня, багато ветеранів «післявоєнних» воєн, в основному афганської. Тут же стоїть і пам'ятник воїнам-афганцям, він сьогодні теж весь у квітах. Навпроти нього, не менш традиційно, «афганський» ансамбль співає під гітару військові пісні 80-х.
 
У цьому місці народу в георгіївських стрічках особливо багато. Раптом назустріч попадається дівчина з довгою косою, в яку вплетена та сама оранжево-чорна стрічка. Весна. Юність. Перемога. Гарно.
 


Схили, що зеленіють, біля ніг Батьківщини-матері, теж багатолюдні. Поблизу музею ВВВ спочатку запалюють Вогонь Слави, потім - концерт і невеликий військово-історичний парад. А навколо завмерла військова техніка Перемоги - танки і бронемашини, літаки і легендарні «Катюші». Між рядами цих грізних машин можна бродити довго, поринаючи в атмосферу, розглядаючи, вивчаючи, вчитуючись. Так і роблять сотні людей, від малого до великого. А ще люди голосно і досить гарно співають пісні. Ті самі, військові. «Розцвітали яблуні і груші»... У цьому місці репортажу цілком можна поставити проникливий значок - червоне сердечко зі «смайликів» ICQ.


Вечір. Знову Майдан. Дніпро

Повертаємося на Майдан. Тут під вечір ще один концерт - великий і тривалий, де мелодії військового оркестру перепліталися із сучасною музикою Потапа з Настею, Олександра Пономарьова, «Час і Скло» та інших. І на обличчях хлопців і дівчат теж можна прочитати єднання минулого і сьогодення. Ні, мова не про те, що очі молоді на Майдані були одухотворені усвідомленням свята - більшість народу просто відпочивала і танцювала (а ще цілувалася). Йдеться про те, що ось їх мир і щастя, і наше - це все завдяки тій великій Перемозі. Як сказав один знайомий, «якби не вона, не було б ні тебе, ні мене, нічого».
 
А потім - салют. У такі моменти згадується те захоплення, яке було під час салюту в дитинстві. І справа не стільки у яскравих вогнях, що летять в небо, скільки у відчутті свята, свята для всіх, великого і вічного, яке ти під гуркіт залпів переживаєш разом з тисячами людей.
 
Ось і знову вогні Перемоги зметнулися в небо, як і тоді, у 45-му, коли це було над Києвом і Москвою, Ташкентом і Ригою, Ленінградом і Тбілісі. І якщо забратися на Володимирську гірку або пройти в Маріїнський парк, то можна побачити, як різнобарв'я феєрверку відбивається у водах Дніпра. І річка оживає урочистим відблиском, і святкує разом з нами.
 

Завершується день. Автобуси, метро, ​​машини несуть стомлених і усміхнених людей додому, в сімейний святковий вечір. І я, лейтенант запасу, також віддаю честь переможній славі Батьківщини, приклавши долоню до дідівського польового кашкета.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте.

Андрій Боярунець, фото Віктора Ковальчука, Андрія Єловікова,