Держава повинна розробити нові підходи до політики у сфері пам'яті. Це відзначає голова Верховної Ради України Володимир Литвин у статті «Перемога 1945р.: Історична реальність і громадська рефлексія», опублікованій у газеті «Голос України».
За даними прес-служби парламенту, кожна доленосна подія з нашого минулого займає своє місце в історії не тільки за своїм впливом на політичні та соціально-економічні макропроцеси, але й тому, яким чином вона відбивається у колективній та індивідуальній пам'яті. «Історична (соціальна) пам'ять актуалізує події минулого не в їхній послідовності (ті, що відбулися раніше, поступово забуваються), а за рейтингом, який визначає їхню роль у житті суспільства і держави», - підкреслює Литвин.
Політика пам'яті у незалежній Україні, зазначає керівник парламенту, орієнтована на «деромантізацію війни і переакцентування на жертв і втрати, які вона спричинила». Еволюція політики пам'яті, за словами політика, проходила у кількох напрямах: гуманізація історичного знання, що супроводжується збільшенням інтересу до військово-антропологічної тематики, долі різних соціальних груп і окремих людей; наукова і громадська легітимація пошукових зусиль, пов'язаних з проблемами українського руху; критичне осмислення радянської спадщини, сталінізму, тоталітаризму, досвіду соціалістичного будівництва у цілому і воєнного часу зокрема.
При цьому Литвин наголошує, що історичне знання «може бути використано у різних цілях: для стимулювання життєвих сил нації, зміцнення авторитету держави, в електоральних цілях, як аргумент у протистоянні різних соціальних, етнічних, конфесійних чи політичних груп, з метою компрометації опонентів і т.д.».
«Основне завдання науки – продукування історичних знань. Їхнє застосування (бажано зважене і глибоко продумане) є прерогативою держави і суспільства», - зазначив голова Верховної Ради.
