Громадяни нашої країни у День міжнародної солідарності трудящих мають звичай ділитися на три «партії». Перша і найчисленніша - картопляно-городня - віддає данину праці в прямому сенсі слова, працюючи у поті чола, через небувалу для початку травня спеку, на городах і дачах. Друга - шашлично-середземноморська - менша. Вона насолоджується плодами трудових буднів на закордонних курортах чи у вітчизняних лісопосадках і на річках. І третя, найменша, назвемо її ностальгічно-радянською, як і 30 років тому, виходить під червоними прапорами на площі. Репортаж ForUm'у саме про останню, про партію першотравневої меншини.
Отже, 1 травня, Київ, Хрещатик, 9:00 ранку. На Бессарабці, біля однойменного ринку та пам'ятника Леніну вже зібралися кілька сотень людей, переважно пенсійного віку. Практично всі вони одягнені в куртки-дощовики і футболки яскраво-червоного кольору, на головах - такі ж панамки. Багато хто тримає в руках прапори, звичайно ж, червоного кольору.
А юні захисники праці - бавилися червоними кульками на паличках.
Чи варто й казати, що на куртках, панамках, прапорах і навіть кульках була символіка Компартії України - організатора першотравневого параду.
Однак, не тільки пенсіонери шанують трудову солідарність. У перших рядах багато молоді, як студентського віку, так і зовсім юних, тих, для кого праця поки - це допомогти мамі помити посуд або зібрати свої іграшки.
І до речі про дітей. Їх, одягнених у форму радянських піонерів, поставили очолювати ходу на початку вул. Богдана Хмельницького. «Піонери» нудьгували, дуріли, знемагали від спеки, тому відправилися у тінь під ганок тепер уже колишнього ЦУМу.
Ближче до десятої ранку учасники параду, або, як казали раніше, Першотравня, почали шикуватися в колони. Молодь в авангарді,
люди похилого віку - в ар'єргарді.
Поперек Хрещатика учасники мітингу розтягнули банер, або в даній ситуації доцільніше буде сказати - транспарант «Комуністична партія України».
Відразу за транспарантом розташувався оркестр. Він грав попурі з радянських ідеологічних пісень.
«Ось він - професіоналізм композиторів тих часів», - подумалося автору цього матеріалу. Адже в пам'яті самі спливали слова пісень, які востаннє він співав на шкільних уроках музики десь у 1985-му році.
«Будет людям счастье, счастье на векаааа. У советской власти сила великаааа», - настирливо звучала в голові пісня. А хто зараз по мелодії згадає слова поп-шлягерів хоча б десятирічної давності? Ото ж!
Але тут слух вловив зовсім інші, народні, мотиви. Спів і музика долинали з вул. Богдана Хмельницького. Там група учасників мітингу народних музикантів в очікуванні ходи розважалася тим, що грала і співала знакову для національного українського коду пісню про Галю, яку «козаки підманулі і забрали з собою». Що ж, ідеологія ідеологією, а національна природа бере своє.
Особливу увагу фотографів і роззяв залучив колоритний дідусь в брилі, вишиванці, з козацькими вусами, кумачем на грудях і кулькою в руках. Напевно, він символізував, знищену ще в дитинстві інтернаціональною доктриною, ідею націонал-комунізму, популярну в колах української інтелігенції у 20-их роках минулого сторіччя.
Але який же червоний парад без вождів. ForUm подивився, але начолі сформованої колони їх так і не виявив.
Негласне правило журналістів вчить: хочеш знайти на вуличних заходах, наприклад, першого віце-спікера Верховної Ради, шукай представників Управління держохорони. Як їх шукати, розповідати не будемо, щоб не видавати «військової таємниці». Але метод спрацював. Вожді знайшлися на тротуарі біля підземного переходу, на початку підготовлюваної ходи.
- Петре Миколайовичу, - звернулися ми до лідера всіх комуністів Петра Симоненка, - дозвольте кілька запитань. Ваша фракція голосуватиме за проект нового трудового кодексу?
- Потім, потім. Всі питання потім, - відмахнувся він.
- Ну, хоча б скажіть, скільки людей прийшли вас підтримати.
- Порахуйте самі, хіба ви не бачите, - відповів лідер КПУ.
«Як кажуть, на нема - і суду нема», - і пішов шукати іншого співрозмовника-комуніста.
Але знайшов безпартійного народного депутата фракції КПУ і лікаря за покликанням Юрія Гайдаєва.
- Юрію Олександровичу, чи підтримає ваша політична сила законопроект про трудовий кодекс?
- У тому вигляді, в якому він є - він абсолютно недосконалий і права трудящих в ньому дуже ущемлені. Ми - проти цього трудового кодексу. Він потребує капітального доопрацювання, - пояснив Юрій Гайдаєв.
І ось під марші оркестру колона повільно рушила в бік Майдану Незалежності. Попереду урочисто несли оксамитовий прапор з Леніним, за ним - транспарант, а за транспарантом простували вожді.
Від виду параду виникало відчуття, що на вулиці не 2012 рік, а максимум - 1991-й. Велика кількість червоної символіки, як машина часу, переносила на 20 років назад. І тільки зовсім уже нерадянські будинки на Хрещатику та рекламні розтяжки над головами повертали в сьогодення.
Але ось увагу журналістів і учасників мітингу відволікло зовсім уже нерадянське явище. Перед колоною, метрів за 30 від неї, над тротуаром, як гігантська бабка, в повітрі маневрував... вертоліт, маленький, схожий на іграшковий.
Усі журналісти на хвилину забули про Першотравень і кинулися розглядати і фотографувати це чудо техніки. Перша думка, що це грається дитина заможних батьків, які купили чаду високотехнологічну «цяцьку». Але все виявилося набагато серйозніше. При найближчому розгляді з'ясувалося, що до вертольота прикріплена відеокамера. А польоти гелікоптера - це не дитяча забава, а робота. Таким чином комуністи вирішили увічнити свій парад з висоти. На землі одна людина за допомогою системи джойстиків управляла літальним апаратом, а друга - контролювала якість запису зображення, яке камера передавала на землю.
«Так, - подумалося автору цих рядків, - у радянські часи за таку іграшку могли б і посадити. У країні, де всі друкарські машинки були на обліку в КДБ, літальний апарат з функцією запису мали тільки ті, «кому треба».
Але ось колона наблизилася до Майдану Незалежності. На ньому виступаючих чекала сцена, оформлена в стилі епохи перебудови, тобто без особливого славослів'я вождям і без їх портретів, але з акцентами на ідеї.
Слухачі розташувалися на площі, готові слухати промови лідерів.
Виступи останніх довелося чекати хвилин тридцять. Усе б нічого, але стало ще жаркіше, адже наближався південь. Благо у всіх учасників мітингу були червоні панамки, що рятують від ультрафіолету, який, як відомо, особливо злий у травні. А кому фірмової кепки не вистачило, рятувався саморобною, з газетки.
Нудьгу очікування розбавив конфлікт. Ні, не комуністів з націоналістами, як це буває на подібних, ідеологічно яскраво забарвлених заходах. А охоронців КПУ-шного мітингу з пресою.
Пропустивши близько десятка журналістів під сцену, на спеціально відведені місця для преси, охорона в червоних куртках мабуть вирішила, що вистачить, і перекрила дорогу для решти. Дійшло навіть до рукоприкладства по відношенню до одного з фотографів, а кількох журналістів, у тому числі і представницю одного з телеканалів, браві молоді-ленінці з усією пролетарською прямотою послали «по матінці».
Пропустивши близько десятка журналістів під сцену, на спеціально відведені місця для преси, охорона в червоних куртках мабуть вирішила, що вистачить, і перекрила дорогу для решти. Дійшло навіть до рукоприкладства по відношенню до одного з фотографів, а кількох журналістів, у тому числі і представницю одного з телеканалів, браві молоді-ленінці з усією пролетарською прямотою послали «по матінці».
У результаті інцидент закінчився тим, що до місця розборок наспів «старший» над охороною і вона знехотя, але все ж пустила пресу на її робочі місця.
Промови вождів оригінальністю не відрізнялися. Скажімо так, можна піти в бібліотеку, взяти там газету «Правда України», наприклад, за 3 травня 1981 р. і прочитати майже ті ж слова. Єдине, що принципово відрізняє лідерів КПУ зразка 1981-го і сьогоднішніх - це заклик останніх підтримати їх на виборах до парламенту. І то, тільки тому, що комуністам у СРСР агітувати за себе потреби не було. Як відомо, вибори тоді проходили на безальтернативній основі за «блок комуністів і безпартійних».
Ось відлунали останні гасла і привітання зі сцени, годинник на будівлі Будинку профспілок пробив рівно південь, і сталося «диво». Як по команді учасники мітингу стали групами покидати Майдан, розбрідаючись в різні боки.
ForUm вирішив дізнатися, куди ж так цілеспрямовано прямують люди з мітингу, ув'язавшись за групою пенсіонерів. Для маскування, щоб прийняли за своїх, журналіст і фотокор ForUm'у озброїлися червоною агітацією, яку роздавали всім охочим на Майдані.
Пенсіонери пройшли повз будівлі консерваторії і повернули до Макдональдсу на Хрещатику. Але заклад громадського харчування, як виявилося, їх не зацікавив. За Макдональдсом є невеликий скверик, поруч - громадський туалет. Але і він не зацікавив екс-мітингувальників. Пенсіонери зібралися в скверику навколо жінки років шістдесяти і вишикувалися в чергу. Старший товариш дістала із сумки блокнотик і гаманець. За записами у блокноті звіряла прізвища однолітків і видавала їм... гроші. По сто, по двісті гривень. Хто отримав - відразу ж йшов. Черга рухалася швидко.
На цій комерційній ноті святкування Першотравня на головній площі країни завершилося.
Дмитро Хилюк, фото Віктора Ковальчука,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
1123
