Останнім часом стрічка новин українських ЗМІ більше нагадує кримінальні зведення: зґвалтували, вбили, познущалися і т.д. І українці все частіше задаються питаннями: що відбувається, звідки така жорстокість, хто в ній винен і що робити. У цих та багатьох інших проблемних моментах нашого життя ForUm'у допоміг розібратися доктор філософських наук, директор Інституту філософії НАНУ Мирослав Попович.
- Мирославе Володимировичу, увімкнувши телевізор, замість вечірніх новин ми все частіше отримуємо зведення нелюдської жорстокості. Чого тільки варте скоєне в Миколаєві, де ґвалтівники намагалися спалити свою жертву живцем. Що відбувається? Наше суспільство з'їхало з глузду?
- На жаль, такі прояви невмотивованої жорстокості супроводжують всю історію людства. І Україна тут не виняток. Тому сказати, що це ознака того чи іншого часу, не можна: ідіоти, садисти, негідники, мерзотники, виродки були завжди. На щастя, вони складають невеликий відсоток - приблизно один зі ста. А от коли частота їх відкритих дій наростає - це вже реальна проблема суспільства.
- Скажіть, а може ці небезпечні спалахи сезонні? Весна, загострення, гормони...
- Я не можу вам відповісти на це запитання. Його слід поставити фахівцям, зокрема - лікарям.
Знаю точно одне - коли частота жорстоких проявів наростає, це не означає, що настала весна, літо, осінь чи зима. Так відбувається, тому що суспільство погано контролює ситуацію, нелюди відчувають свою безкарність.
Більш того, нелюди часто виставляють напоказ свою жорстокість. Згадайте хоча б недавні події, які наробили шуму в українських і зарубіжних ЗМІ: взимку в Києві з'явився рух «догхантерів», які жорстоко винищували бездомних собак, а потім хвалилися своїми «подвигами» в Інтернеті.
Довго та багато можна говорити і про сучасних підлітків. Школярі часто знущаються над однолітками, а весь процес самоствердження шляхом принижень і побиттів інших «пишуть на мобілку», і викладають в мережу.
І знаєте, що лякає? Часто у таких «героїв» є глядачі, які з інтересом спостерігають за подіями, як за гладіаторськими боями, не втручаються, не намагаються заступитися за жертву, зупинити «спектакль». Часто здавалося б нормальні, психічно здорові люди стають соціально небезпечними.
- Спостерігається перекіс системи цінностей?
- Я не думаю, що у таких людей були якісь високі цінності, які вони потім втратили. Коли в суспільстві спостерігається аномія (тобто втрата вищих цінностей і заміщення їх прагматичними правилами поведінки), створюється вакуум, до якого може потрапити і безкарно там існувати людина зі збоченським генієм. І хоч таких людей небагато, як я вже говорив - не більше 1% від усіх, їх сила і вплив наростають, що, зрозуміло, небезпечно.
- І що робити: посилювати контроль і посилювати покарання?
- І так, і ні. Ви зрозумійте, неможливо проконтролювати всіх і кожного. І це не потрібно робити. Зрозуміло, це не стосується людей, які мають тягу до прояву невмотивованої жорстокості, або психічно хворих. Вони повинні перебувати на обліку в спеціалізованих установах та інститутах. Решта ж повинні мати можливість вчасно і якісно отримати психологічну допомогу.
- Кажуть, що сьогодні засоби масової інформації підливають масло у вогонь, викривляючи поняття добре/погано. Це так?
- Ви розумієте, не можна в цьому питанні бути категоричними. Є правила і регуляторні органи. В Україні чітко прописано, коли можна транслювати матеріал з еротичним наповненням, жорстокими сценами і т.д. Порно у нас повністю заборонено.
Але й тут одними заборонами не можна вирішити проблему повністю. Люди все одно знайдуть спосіб дістати те, що їм цікаво, хай і нелегально. Не допоможе тут і нав'язлива виховна робота, про яку так багато говорять.
- А що допоможе?
- Державний контроль, але не за переконаннями, ідеями, мистецтвом, а за психологічним здоров'ям. Потрібно знімати вже існуючий у нас патопсихологічних фон.
Розумієте, психологічне здоров'я - не просто новомодна тема для телешоу чи кіно. Це серйозна річ, оскільки саме воно дозволяє людині і суспільству адекватно засвоювати, переробляти, генерувати інформацію, вибудовувати свої життєві сценарії і реалізувати їх у швидкоплинному агресивному середовищі сучасного світу.
Відповідно, всі, кого можна охарактеризувати як людину нездорову психологічно (я вже не кажу про психічні розлади і хвороби), готову до злочинів на садистському або сексуальному ґрунті, повинні бути під контролем. Для цього потрібна не тільки перебудова органів МВС та Міністерства охорони здоров'я, які займаються виявленням, лікуванням, покаранням, ізоляцією небезпечних елементів, а й профілактика - хороша загальнодоступна всеукраїнська психологічна служба. Саме це я маю на увазі, кажучи про державний контроль здоров'я наших співгромадян.
- Отже, акцент має бути на психологах?
- Саме так. У багатьох країнах питання психологічної допомоги поставлено на державний рівень. Україні також варто це зробити. Зрозумійте, психологічна служба допоможе вирішити безліч проблемних питань. У тому числі й ті, про які ми сьогодні говоримо: коли люди в чудовій фізичній формі на рівні особистості не є повністю здоровими і потенційно небезпечні.
У Статуті ВООЗ йдеться: здоров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб і фізичних дефектів. Психічне, психологічне здоров'я - це стан благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності, може протистояти звичайним життєвим стресам, продуктивно працювати і робити внесок у своє співтовариство. У цьому позитивному сенсі психічне здоров'я є основою благополуччя людини та ефективного функціонування спільноти.
Знову ж таки, психологічні проблеми виникають у всіх без винятку: спілкуючись із сучасним зовнішнім світом, людина щодня вирішує безліч важливих для неї проблем, стикається зі стресами. Людям потрібна допомога, яку і зможе надати національний інститут психології.
- Звертатися за психологічною допомогою у нас якось досі не прийнято. Багато хто навіть не знають різниці між психіатрами, психотерапевтами та психологами, думають, що якщо звернуться до когось із них, то автоматично стануть «психами», ізгоями в суспільстві. У нас склалася традиція - шукати допомогу у друзів і знайомих...
- У цьому то і проблема. Друзі і знайомі не завжди можуть допомогти. Потрібно ламати стереотип, про який ви говорите. Відсоток людей, яким потрібна психологічна, психіатрична допомога, приблизно однаковий у всіх суспільствах, включаючи українське. Ми з вами це обговорювали на самому початку нашої розмови. Зараз же ми ведемо мову про те, як зробити так, щоб в Україні конфлікти не переростали у вогнища злоби і ненависті, і як налаштувати суспільство на такий лад, щоб ненависть була відторгнута, як неприпустимий спосіб спілкування. Сподіватимемося, що проблему небезпечних спалахів ми вирішимо.
- Ви говорите про посилення держконтролю душевного здоров'я українців. Це безпечно для суспільства?
- Безпечно. Головне - все зробити з розумом і без перегинів, оскільки будь-яке закручування гайок призводить до негативних наслідків.
- Американська психіатрична асоціація планує включити до списку розладів психіки сором'язливість й ексцентричність. Це викликало протест вчених-психіатрів, які стверджують, що мільйони людей ризикують безпідставно вважатися психічно хворими.
- Фахівці розберуться. Думаю, що в США досить здорове суспільство, щоб не наробити дурниць.
Так, у Штатах чимало проблем, небезпечних течій, що виникають, наприклад, на ґрунті міжетнічних, міжрелігійних конфліктів. Слава Богу, нашому суспільству такі проблеми невідомі.
При цьому, в Америці сильно розвинена психіатрія і психотерапія. Люди різних верств населення можуть розраховувати на допомогу: середній клас повсюдно користується послугами домашніх психоаналітиків, аналогічно - з сімейним лікарем. Вважаю, що це добре.
У нас навіть близько такого немає. Звичайно, якщо дуже потрібна допомога такого професіонала, то в Києві, ви його знайдете. У столиці психологічна служба добре розвинена, це правда. А по країні в цілому - ні.
- Скажіть, а може, поки ще не створений інститут психології, лікарями повинні виступати сім'я і церква?
- Сім'я і храм - це, звичайно, найкращі «лікарі». Це те, без чого ми з вами не можемо жити - віддушина. Але, на превеликий жаль, сьогодні і тут далеко не все добре, і саме сім'я часто є епіцентром усіляких конфліктів і вибухів. Нам потрібно думати, що робити з нею, щоб сім'я дійсно була центром духовного життя. Але це тема окремої розмови.
- А якщо говорити в цілому про образ сучасного українця - який він? Дуля в кишені і хата скраю?
- Ну що ви, не все так погано. Не можна говорити, що сучасний українець ховається в своєму панцирі відстороненості і байдужості, і спостерігає за світом, керуючись правилом: головне, щоб у мене все було добре, а там хоч трава не рости.
Якщо оцінювати громадську активність (тут я не кажу про політику), то ми бачимо, що люди самі об'єднуються, борються, допомагають один одному. Подивіться, як об'єднався народ навколо трагедії бідної дівчинки з Миколаєва. Як обурюється суспільство знущаннями над бездомними собаками, знущанням над природою і т.п.
Це все частина гуманістичного виховання. Люди не залишаються байдужими. І хоч вони не завжди знають, що і як робити, від кого вимагати, але головне - українці не бездушні. Ми відкриті і перед собою, і перед світом, і це часто нас рятує.
- І все у нас буде добре...
- Звичайно, хочеться, щоб завжди все було добре. Але, на жаль, так не буває. Принаймні, нам потрібно бути обережнішими і розумнішими. І тоді ми уникнемо багато чого поганого. Головне, що хочу сказати: люди, давайте підходити один до одного з відкритою душею.
Юлія Артамощенко,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
1103