Таке враження, що у Києві була не зима, а війна. Ці слова часто можна почути від столичних автомобілістів щовесни. Нинішня – не виняток. І не треба навіть бути водієм, щоб оцінити стан дорожнього покриття. Ямами, вибоїнами, ритвинами поцятковані практично всі київські дороги, крім хіба що найголовніших вулиць: Хрещатика, Інститутської, Грушевського та ще кількох. За стан доріг у Києві відповідає корпорація «Київавтодор». У відповідь на запит ForUm'у нас поінформували про те, що з 24 лютого компанія приступила «до ліквідації аварійно-небезпечної ямковості» на дорогах і зобов'язується закінчити роботи до 1 травня.

Причина виникнення «весняних сходів» ям очевидна – погана якість дорожнього покриття. Правда, на думку «Київавтодору», в усьому винна зима. «Руйнівний вплив на вулично-дорожню мережу чинить перехід температури повітря через нуль градусів, коли вода, потрапляючи у щілини асфальтобетонного полотна, замерзає і руйнує дорожній одяг», - повідомили нам у цьому відомстві.

От тільки відразу виникає питання – хіба зима зі снігом і відлигами буває тільки в Україні? Аж ніяк ні. У країнах Північної Європи вона – суворіша нашої. Але думається, що про ямковий ремонт там і не чули, про що свідчить якість тамтешніх доріг.

Однак «маємо те, що маємо». І поки до європейських стандартів у дорожньому будівництві нам далеко, ями доводиться латати старим дідівським методом: за допомогою бітуму, щебеню та асфальту.

ForUm проїхався вулицями столиці, щоб оцінити збиток, завданий дорогам холодами.

Скажемо відразу, ми ігнорували невеликі нерівності, бугристості та напливи на проїжджій частині, щоб не бути звинуваченими в упередженому ставленні до дорожників. Вибирали тільки справді небезпечні ділянки.

Розпочався наш маршрут з Печерського району столиці. І ось перша знахідка – дві величезні, на всю ширину проїзної частини, ями на вулиці Лєскова. Вуличка невелика, з одностороннім рухом, але у ранкові та вечірні години на ній досить інтенсивний рух: поруч площа Лесі Українки, Вищий господарський суд, Консульство РФ і Печерський ринок. Благо, вулиця вузька і коротка – ніде розігнати машину, не то – прощай підвіска чи бампер, адже глибина цих «протитанкових ровів» не менше 30 см.

 
 
 
Їдемо далі. Вулиця Солом'янська в однойменному районі. Вона – широка, шестисмугова. Автомобілі нею проносяться на швидкості 80 км за годину. Тут картина дещо інша. Дорожники вже залатали більшу частину ям, це видно по шматках свіжого асфальту, але ближче до узбіччя спостерігаємо таку картину: права смуга відгороджена металевими бар'єрами, а за ними – повністю зруйноване дорожнє полотно.
 
 
 
Наступна зупинка – вулиця Сікорського, колишня Танкова, у Шевченківському районі. Загалом дорога у непоганому стані. Ще б пак, адже на ній розташована будівля посольства США. Але близькість дипломатичної установи наддержави зовсім не гарантує повної відсутності вибоїн. Як раз під залізничним мостом, приблизно за кілометр від посольства, ми виявили кілька невеликих, але частих ям. Ситуація для водіїв ускладнюється тим, що об'їхати їх проблематично – з обох боків дороги опори мосту і земляний насип.
 
 
 
«Мальовничі» вибоїни виявилися і в Індустріальному провулку, де ними «прикрашені» близько сотні метрів дороги в один та інший бік.
 
 
На цьому ми були змушені припинити нашу екскурсію, оскільки раптово повалив сильний сніг, приховавши всі недоліки дорожнього полотна.
 
 
Продовжили на другий день, відправившись на Лівий берег Дніпра. Результати перевершили всі очікування.

Отже, район торгового центру «Даринок», недалеко від станції метро «Лісова».

Вулиця Попудренка. Рух односторонній, але дуже інтенсивний – поруч базар, автосалони, торговий центр, зупинки міських і приміських маршруток. Дорожнє полотно розбите майже повністю – легше знайти ділянку з ямами, ніж без них.

 
 
 
Вулиця Павла Усенка. Картина схожа. Але є одна відмінність – дорога чотирисмугова і з трамвайними коліями.
 
 
Впадають в очі трамвайні роз'їзди біля депо. У різнорівневому, по відношенню до асфальту, переплетенні рейок можна не тільки ковпак від колеса втратити – ногу зламати. Гуркіт від проїжджаючого вагона стоїть неймовірний. Жителям прилеглих будинків про безшумні рейки на гумових підкладках залишається тільки мріяти.
 
 
Вирушаємо на вулицю Магнітогорську. Тут ями на дорогах вражають своїми розмірами і кількістю. У деяких місцях асфальт викришений до такої міри, що видно стару бруківку із червоного бутового каменю. Саме час водити екскурсії і показувати туристам культурний археологічний шар.
 
 
 
Але цвяхом програми нашої подорожі стало «озеро» біля заводу «Хімволокно» на вул. Червоноткацькій. Озеро утворилося на місці колишньої дороги. Тут окремих ям немає – є одна велика канава, залита водою. Вантажівки, маршрутки і джипи пірнають у неї майже по бампер, вихлюпуючи з-під коліс фонтани бруду. Малолітражки тиснуться до залишків тротуару, щоб хоч якось уберегтися від згубного впливу такої «дороги». Їзда цією ділянкою нагадує пересування по мінному полю – під водою не видно, у якому місці яка глибина. А вона сягає півметра!
 
 
 
«Натхнені» такою знахідкою, вирушаємо в інший район Лівобережжя – на Троєщину. Цей район більш новий, дороги – широкі. «Озер» ми більше не зустрічали. На вулиці Сабурова ремонтники вже підготували ями до асфальтування, порівнявши їхні краї.
 
 
 
Але до вулиці Милославської, видно, руки у шляховиків ще не дійшли – там ми виявили «недоглянуті» ями прямо посеред чотирисмугової магістралі.
 
 
 
Ми продовжили нашу інспекцію, вирушивши через Московський міст на Оболонь, а потім через площу Шевченка на Окружну дорогу, завершивши подорож на Одеській трасі.

У цих місцях ситуація трохи краща. Дороги вже залатані. Якихось значущих дефектів дорожнього полотна не знайшли.

Окремо слід згадати про дорожню розмітку. За зиму вона майже стерлася практично скрізь – від Хрещатика до найбільш зубожілої вулички у приватному секторі міста. І якщо на центральних вулицях відсутність розмітки не так небезпечна, адже вони добре освітлені, то на околицях вночі розмітка дуже допомагає автомобілістам орієнтуватися на дорогах.

Після всього побаченого можна сказати, що все не так уже й погано, особливо у порівнянні з іншими містами. Принаймні, відкритих люків на проїжджій частині ми не виявили, як і грунтівок на місці доріг з твердим покриттям. Але не варто забувати, що Київ – все ж столиця. А у цілому ситуацію з ремонтом можна оцінити на трійку за п'ятибальною шкалою. В усякому разі, поки що. Адже ремонти тривають. Подивимося, чи вдасться дорожникам стримати обіцянку і заасфальтувати всі ямки, ями, ямища і «озера» до першого травня.

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

975