Українців уже давно не п'ятдесят два мільйони: смертність перевищує народжуваність майже по всій території нашої країни. Держава намагається змінити ситуацію, але поки що марно.
Демографічну «яму» фахівці пояснюють наявністю декількох стійких тенденцій: у законний шлюб у нас або не вступають, або роблять це пізніше, а малодітність - основна особливість сьогоднішньої української родини.
Про те, які зміни зазнає інститут української сім'ї і чому в країні з'явилася «мода» на бездітність, а також про багато іншого, в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у розповіла керівник центру проблем сім'ї та гендерного розвитку Державного інституту сім'ї та молоді Антоніна Тарановська.
- Антоніно, війна статей за свою значимість йде давно. Яка роль у сьогоднішній типовій українській родині чоловіка, яка - жінки?
- Чоловіки стали фемінізовані, а жінки це підтримують. Свого часу жінка взяла на себе в родині контролюючу роль. Вона не готова її зараз віддати чоловікові, а він - не готовий узяти. Хоча, на моє переконання, жінка повинна бути жінкою, а чоловік - чоловіком.
- Таке явище спостерігається у всіх сім'ях чи тільки в молодих?
- У молодих сім'ях в Україні зараз частіше відбуваються випадки, коли батьки беруть відпустку з догляду за дитиною до 3-х років. Однак це ще не правило, а інколи рішення, продиктоване з матеріальних міркувань. Буває, що жінки заробляють більше за своїх чоловіків, у них керівні посади. Тому таким жінкам простіше піти на подібний крок і залишити своє чадо вдома з татом, а самій іти на роботу і забезпечувати сім'ю.
До речі, в Європі тат, які йдуть у відпустку з догляду за дитиною, набагато більше. Але там інша мораль: там йде пропаганда і стимуляція такої поведінки з боку держави і суспільства.
У деяких країнах батько зобов'язаний брати участь у вихованні дитини, тому частіше бере відпустку з догляду за нею. Крім того, батьки хочуть займатися своїми дітьми. Ця модель всіляко просувається і підтримується. У нас же відпустку з догляду за дитиною беруть найчастіше батьки-кияни. Оскільки в столиці більше представників середнього класу, які можуть собі дозволити з матеріальних міркувань піти на такий крок.
У регіонах України люди набагато бідніші, там вони часто просто намагаються вижити. Тому чим далі від столиці, тим менше поширене це явище.
- Зараз багато говорять про те, що молода українська сім'я старіє: наші співвітчизники пізніше узаконюють свої стосунки і народжують дітей. Це так?
- Згідно з останніми даними, середній вік українок, що вступають у шлюб – 27- 44 роки. Чоловіки зважуються на цей крок у 30-35 років. Але при цьому, згідно зі статистикою, в перший шлюб у 2009 році жінки вступали майже у 24 роки (23,95), а чоловіки в 26,5 років. Очевидно, що шлюби в нашій країні стали укладатися пізніше.
- Чому так відбувається?
- Стійка тенденція до збільшення середнього віку вступу в шлюб спостерігається в останні десятиліття. Причому характерно це для всього світу і є плодом першої сексуальної революції, що відбулася у 1920-х роках. Крім того, на цей показник вплинули і дві світові війни ХХ століття. Знаєте, яка ще є закономірність? Разом зі збільшенням шлюбного віку поступово і неухильно збільшувалася кількість розлучень.
Що стосується ситуації останніх років, то основною причиною зниження рівня вступу в шлюб служить низький рівень народжуваності у 1990-х роках. У цей час українські громадяни переживали досить складні часи. Було важко вижити, і народжувати дітей зважувалися деякі. Також після падіння «залізної завіси» сталася друга хвиля сексуальної революції, яка значно похитнула моральні норми взаємин статей, що призвело до легалізації дошлюбного сексуального досвіду і зростання кількості незареєстрованих, так званих громадянських шлюбів.
- Держава всіляко намагається вирішити демографічну проблему. Наприклад, батькам виплачується допомога на дитину. Це якось вплинуло на ситуацію з народжуваністю?
- Вжиті державою заходи щодо стимулювання народжуваності у 2005 році не були своєчасні. Поясню чому. На початку 2000-х років у репродуктивний вік вступило покоління, народжене на початку 1980-х років, коли в колишньому СРСР був демографічний сплеск. Тому народжуваність в Україні після 2004 року повинна була зрости. Це ми і спостерігали.
А з 2010-го у репродуктивний вік почало вступати покоління, народжене в середині і наприкінці 90-х. Як ми вже говорили, в цей період рівень народжуваності був вкрай низьким. Тому ми зараз поступово спускаємося в демографічну «яму».
А що стосується заходів щодо стимулювання народжуваності, то мені здається, що їх слід було вводити більш виважено. Розумієте, люди завжди намагаються народити хоча б одну дитину. Відповідно, не слід стимулювати народження первістка. Тут потрібно інше: розгортати політику «3 +». Державна підтримка потрібна для стимуляції народження другої, особливо третьої і наступних дітей.
- А скільки зараз найчастіше дітей в українських сім'ях?
- Одна. Наразі однодітних сімей в країні більше 70%. Причому число сімей, які обмежуються народженням і вихованням всього одієї дитини, з року в рік істотно зростає. Якщо у 2000 році частка сімей з однією дитиною становила 61%, то у 2009 році - вже 72,1%. При цьому частка сімей з двома, трьома і більше дітьми зменшилася з 33,3% до 24,2% і з 5,7% до 3,7% відповідно.
Так що сьогодні можна сміливо стверджувати - основним типом сім'ї в Україні стала однодітна. До того ж прогноз збільшення кількості багатодітних сімей невтішний.
Багатодітність у нас найчастіше асоціюється з бідністю та соціальною неспроможністю.
- І що тепер робити?
- Дивитися проблемі в очі і вирішувати її. Потрібно зрозуміти, що, перш за все, ці явища безпосередньо пов'язані з нестабільністю шлюбу як такого в Україні. Його цілісність, як ми вже говорили, була «підірвана» сексуальною революцією та економічною нестабільністю.
Однак не в меншій мірі (а може і в більшій) настільки згубно на шлюб і сім'ю вплинула втрата християнських цінностей. Їх винищували за часів комуністичного ладу. І після падіння режиму ми почали будувати державу вже не на християнських цінностях. Суспільство стало виробляти нові, свої власні і загальнолюдські цінності. Таким чином, утворився певний комплекс проблем, які характерні саме для нашої країни.
- Про які знову вироблені цінності Ви говорите?
- Люди стали більше підходити до всього з точки зору матеріалізму. Стали гедоністами. Зміцнилася шкала цінностей, де людина - споживач, який націлений на самореалізацію і споживання всіх благ.
Для «споживача» народження дитини означає тільки одне: малюк йому заважатиме досягати чогось у кар'єрі, заради чада доведеться багато чим пожертвувати, а чи варто?..
- Але, невже офіційний шлюб такий важливий? Кажуть, що людям, якщо вони кохають один одного, штамп у паспорті не завжди потрібен.
- Я думаю, що «пробувати» пожити разом - це неправильно. Адже в цивільному шлюбі люди можуть прожити і 10 років. Після закінчення цього часу шлюб стає формальністю.
І весь цей час вони все ще «пробують» прожити своє сімейне життя. Такий спосіб життя породжує безвідповідальність, яка стала останнім часом характерною рисою «цивільної» сім'ї.
Чоловіки в такому шлюбі не хочуть брати на себе відповідальність за свою обраницю і дітей. А жінок усе частіше такий стан речей влаштовує.
Розумієте, цивільний шлюб - це свого роду чернетка. Якщо у сумісному житті щось йде не так, щось не влаштовує - люди знають, що з легкістю можуть розійтися зі своїми цивільними подружжями. При цьому офіційний рівень розлучень по Україні і так досить високий. Хоча в порівнянні з кінцем 90-х він знизився. За рік у середньому на 300-350 тисяч шлюбів - 126 тисяч пар вирішують розлучитися.
Якщо ми звернемося до точних цифр, то дізнаємося, що з 2000 року спостерігається тенденція до зниження розлучень як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Це дані Державної служби статистики України. Згідно з інформацією цього відомства, якщо у 2000 році було офіційно зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 населення), то у 2010-му - 126,1 тис. (2,7 розлучень на 1000 населення).
Однак показники, що публікуються в міжнародних наукових виданнях, відрізняються від інформації Державної служби статистики України. Так, згідно з опублікованими в електронному журналі «Демоскоп Weekly» демографічними даними, у 40 промислово розвинених країнах на 29 листопада 2011 р. загальний коефіцієнт розлучень в Україні у 2008 році склав 5,3 випадку на 1000 населення.
У той час як Держслужба статистики нарахувала всього 3,6 випадку. Це не означає, що дані нашого відомства невірні. Необхідно враховувати, що його офіційні показники не відображають об'єктивної картини з кількох причин.
По-перше, офіційні статистичні дані подаються без урахування розлучень, здійснених у судовому порядку. Кількість таких справ у судах поки невідома.
По-друге, в офіційні дані не потрапляють відомості про факти припинення незареєстрованих (цивільних) шлюбів. Оскільки кількість таких форм сімейних об'єднань збільшується щорічно, можна припустити, що пропорційно зростає і кількість розлучень у таких сім'ях.
Разом з тим, щороку збільшується кількість дітей, народжених жінками, які не перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі. Так, у 2000 році цей показник становив 17,3% загального числа новонароджених, а у 2010 році вже 21,9%.
Тому ми можемо зробити непрямий висновок про те, що фактичний рівень розлучень досить високий. Україна (поряд з Росією і Білоруссю) залишається в трійці «лідерів» за рівнем розлучень у Європі.
- Але ж саме шлюб у такому «цивільному» варіанті ми часто бачимо в таких популярних американських фільмах. В Україні родина проходить таку ж стадію свого розвитку, як і в США?
- Не зовсім. США - досить релігійна держава. У ній «живуть» християнські цінності. Насправді зараз там пропагується утримання від статевих стосунків до укладення шлюбу. Розвиток української родини більше схоже на те, що спостерігається зараз у Європі. Однак не в таких релігійних державах, скажімо, як Польща.
- І популярність цивільних шлюбів в Україні «б'є» по народжуваності?..
- Так, орієнтація на цивільні шлюби має в цьому плані значний вплив. Зараз, згідно зі статистикою, на кожну українку за все життя в середньому припадає 1,4 дитини. Плюс потрібно враховувати рівень безпліддя, і великі цифри чоловічої смертності в країні. Крім того, важливо розуміти, що в питанні народжуваності важлива політика, яку проводить держава.
Скажімо, в Росії створено спеціальну програму підтримки молодих сімей, орієнтованих на народження 2-3 дітей. Там існує певна політика, яка пропагує народження. Ось, наприклад, їдеш автомобілем по проспекту, а на білбордах, не обов'язково соціального спрямування, реклама із зображенням сім'ї, де більше 2-х дітей. Тобто в підсвідомості громадян створюється образ сім'ї.
Було б непогано, щоб і в нашій країні створили щось подібне, що пропагувало б створення сім'ї. Однак стверджувати, що тільки від держави залежить ставлення українців до шлюбу - було б неправильно. Адже держава не може і не повинна нести такий тягар.
Держава може лише проводити певну політику для мотивації громадян створювати сім'ю, народжувати і виховувати дітей, надаючи людям ті чи інші соціальні гарантії. Сам настрій у суспільстві по відношенню до сім'ї залежить не тільки від держави. Тут важливе ставлення церкви до проблеми і зацікавленість самого суспільства.
Розумієте, за результатами різних досліджень, проведених протягом двадцяти років, можна зробити висновок, що цінність сім'ї і довіра до неї все ще залишаються стабільно високими.
Наприклад, за даними Інституту соціології НАН України, протягом 1994-2008 років сім'я, за рівнем довіри у населення, займає перше місце серед усіх соціальних інститутів.
За результатами опитування «Ціннісні орієнтації молоді», проведеного Українським інститутом соціальних досліджень у грудні 1997 р., на першому місці серед речей, особливо значущих для молодих людей, виступає сім'я і родичі: дуже важливими їх назвали 85% опитаних молодих людей. Тільки 5% молодих українців вважають створення сім'ї непотрібним.
І хоча результати досліджень підтверджують цінність сім'ї, створювати власні сім'ї молодь не поспішає. Ось ця колізія і повинна стати предметом більш детального вивчення та осмислення як вченими, так політиками і суспільством.
- Раніше в Україні не було такого небажання вступати в шлюб. З чим пов'язані ці зміни?
- Раніше діяли моральні й авторитарні механізми впливу на формування сім'ї та на підхід до неї в суспільстві. До початку ХХ століття церква відігравала величезну роль у формуванні ставлення до інституту сім'ї. Усього цього вже немає. Немає або слабо працює інфраструктура допомоги та підтримки сім'ї. Багато сімей не знають, що для збереження свого шлюбу можна звернутися за допомогою до психолога. Деякі пари знають, але не хочуть цього робити.
Крім того, величезна кількість молодих людей, які виросли у 1980-90-их, стали проблемним поколінням, яке не знає, що таке сім'я як така. Їхні батьки були поставлені в умови виживання. Свого часу вони повинні були цілком віддаватися роботі, щоб заробляти і забезпечувати сім'ю. Їхні діти були в цей час надані самі собі. Ними особливо ніхто не займався. У вихованні і навчанні основний акцент робився на максимально широку освіту, при цьому фактично не приділялася увага формуванню моральної сторони особистості. Мораль диктувала вулиця, сфера розваг та група однолітків.
- Як зняти парадоксальність і суперечливість ставлення до родини у сьогоднішнього покоління?
- По-перше, це значна зміна вектора цивілізаційного розвитку. Така зміна була несподіваною і стрімкою для більшої частини населення - як України, так і інших країн колишнього Радянського Союзу. Безсумнівно, вплив цивілізаційного вектора, обумовленого загальною модернізацією та глобалізацією людства - індустріалізацією, урбанізацією, формуванням суспільства споживання і тому грошей - є вирішальним для зміни ціннісних, в тому числі сімейних орієнтацій молодого покоління.
Глибинна суть цього впливу може бути визначена як зниження потреби в дітях і «мода» на однодітність і бездітність. Крім того, трансформація інституту сім'ї ілюструє тенденцію переходу від традиційних моделей сім'ї, шлюбу, народжуваності до сучасних - плюралістичних моделей шлюбу: громадянський шлюб, гостьовий шлюб, дистанційний шлюб, одностатевий шлюб.
Традиція, яка ще має вплив на поведінку певної частини молоді, накладається на глобалізовані образи поведінки успішної особистості, незалежної людини. Це призводить до суперечностей і парадоксів не тільки в поведінці, а, насамперед, у ціннісних орієнтаціях.
По-друге, стрімку зміну сімейних орієнтацій молоді зумовили також і проблеми соціально-економічної і моральної «ломки» 1990-х років минулого століття. Наслідки тих проблем у соціальній, економічній, духовній сфері суспільство не подолало і понині. Саме в ті роки в свідомості населення, особливо у молоді, утворився ідеологічний і морально-етичний вакуум. Упродовж наступного десятиліття під впливом ЗМІ та моди на перший план вийшли ідеали індивідуалізму, сексуальної свободи, економічної незалежності і матеріального успіху.
- Так... Статистика, аналіз і прогнози зовсім невтішні.
- Насправді не все так сумно. Виходи з проблемної ситуації є завжди, але їх потрібно шукати, розуміти «де хвороба і як її лікувати».
Суспільство і держава повинні визнати наявність проблем з інститутом сім'ї. Держава повинна формувати сімейно-орієнтовану політику, популяризувати і підтримувати повну, двох і більше- дітну сім'ю. Причому йдеться про те, що вся політика держави - економічна, соціальна і будь-яка інша, має бути оцінена з точки зору її впливу на інститут сім'ї. Тоді це і буде сімейно-орієнтована політика.
Суспільство має усвідомити, що руйнування сім'ї і «мода» на однодітність призведуть до зникнення самого суспільства. Тому кожен повинен робити крок назустріч самому собі: створювати сім'ю, берегти її, народжувати двох і більше дітей.
Сім'я - це найкраще, що винайшло людство. Народжуються і йдуть у небуття цивілізації, виникають і зникають країни і народи, але сім'я живе і виконує свої функції. І в цьому може брати участь кожен.
Ярослава Кривцун,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
1867
