У сучасному світі навіть жителі віддалених сіл можуть дивитися десятки телеканалів і сотні програм на будь-який смак. Проте і сьогодні, як і двадцять років тому, коли телевізор «ловив» усього три-чотири канали, у лідерах перегляду – прогноз погоди. І це не дивно, адже яким він буде, цікавить усіх: селян і рафінованих городян, дорослих і дітей. Особливо актуальною ця тема стає навесні, коли всі з нетерпінням чекають тепла і сонця.
Але що ми знаємо про тих, хто «робить» погоду? Багато хто думає, що прогнози складають усміхнені панянки модельної зовнішності. Ті, хто граціозно проходжується перед картою України і розповідає нам про температуру, вологість і силу вітру на найближчі три дні. Скажемо відразу – це не вони, а зовсім інші люди. Їх не показують по телевізору. Вони не виступають на радіо. Але саме від їхньої роботи залежить, чи почуємо ми сьогодні ввечері прогноз погоди. Напередодні Дня синоптика ForUm познайомився з метеорологами та з їхнею «кухнею».
Вирушаємо на Київську метеорологічну станцію. Нас зустрічає її директор Надія Гапиченко.
Станція складається із двох невеликих будівель і метеорологічного майданчика – рівного місця приблизно 50 на 50 метрів з різноманітними загадковими для неспеціаліста об'єктами.
Заглядаємо всередину. Там встановлені прилади для вимірювання температури повітря та вологості. Також градусники, які фіксують мінімальну і максимальну температуру протягом доби.
Цікаво, що традиційні вимірювачі сусідять із сучасними електронними датчиками. В одній будці вологість вимірюється шляхом порівняння показників сухого і зволоженого термометрів, а в іншій вимірювання проводять електронні датчики, підключені до комп'ютера у будівлі метеостанції.
Є на майданчику і прилади, що вимірюють показники, про які не говорять у звичайних прогнозах. Наприклад, вимірювач забрудненості повітря. Ці дані отримують двома пристроями.
В одному у спеціальній камері встановлено електродвигун з лопатями. Він працює за принципом пилососа: всмоктує атмосферне повітря через спеціальний фільтр, на якому осідають різноманітні домішки. Фільтр працівники станції раз на кілька днів знімають і віддають на аналіз у лабораторію. Аналізів ми не бачили, але по брудно-сірому кольору осаду видно, що кияни дихають далеко не альпійським повітрям.
Другий прилад простіший: на дерев'яному стовпчику невеликий майданчик з натягнутою марлевою тканиною. Те, що на цю тканину надув вітер, також відправляється на аналіз.
Наприклад, товстий дріт, розтягнутий на спеціальному кріпленні, сигналізує про обмерзання: якщо на ньому утворюється шар льоду – такий же буде на дротах і на деревах.
Радує, що при модернізації обладнання метеостанції використовують розробки українських інженерів.
І це далеко не всі прилади, встановлені на метеостанції. Розповідати про них можна ще довго.
Але найцікавіше відбувається двічі на добу – о 13:30 та 01:30 на станції запускають метеорологічний зонд. Він являє собою величезну (близько метра у діаметрі) білу повітряну кулю, до якої на довгій мотузці прикріплений бокс з датчиками. ForUm став свідком цього процесу.
Процедура підготовки «до польоту» непроста. Кулю надувають воднем у спеціальному приміщенні, поодаль від будівлі метеостанції. Процедуру проводять з особливою обережністю, бо газ надзвичайно вибухонебезпечний. До речі, водень отримують тут же шляхом змішування реактивів у довгому і вузькому балоні, схожому на кисневий.
Відповідь проста: гелієм дорого. «Ми цього собі дозволити не можемо, так само як і купувати готовий водень у балонах», - пояснює керівник об'єкта.
Вчений розповідає, що зонд не менше години передає дані на антену-локатор, встановлену на даху метеостанції під яйцеподібним куполом, схожим на НЛО. Під антеною, на другому поверсі метеостанції, розташований її мозковий центр. Туди стікається інформація як від датчиків на метеомайданчику, так і від радіозонду. Потім ці дані після опрацювання надходять у Гідрометцентр, де їх використовують для складання прогнозу погоди.
Цікаво, а що буде далі, чи довго куля ширятиме у небі, чи може полетіти у космос, чи не впадуть датчики комусь на голову. Наше запитання викликає усмішку: «Ні, у космос не полетить. Зонд сконструйований так, що на висоті більше 20 км куля лопне через зростаючу різницю тиску всередині неї і в атмосфері і впаде на землю. Буває, що вона досягає висоти і у 40 кілометрів».
За словами Гапиченко, була з зондом і цікава історія: «На голову вона нікому ще не падала, але одного разу, у 2002 році, вона все-таки наробила переполоху, коли впала біля аеропорту «Бориспіль». Однак там швидко розібралися, що невпізнаний літаючий об'єкт – це ніяке не НЛО, а звичайний метеозонд із нашої станції. Визначили це за спеціальним номером на його корпусі. До речі, кожен запуск ми погоджуємо з аеропортом. На моїй пам'яті лише двічі нам не дозволили у встановлений час його провести. Один раз, коли в Україну прилітав президент США Білл Клінтон, а другий – коли Ющенко і Тимошенко ділили літак».
У розмові завершуємо нашу екскурсію на першому поверсі метеостанції. У фойє звертаємо увагу на плакати з цікавою інформацією про погодні рекорди Києва та України, а також на почесні грамоти.
Фото Андрія Єловікова
Дмитро Хилюк,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
