Олексій Кудрін: У нас з Україною чимало спільного

Колишній віце-прем'єр і міністр фінансів Олексій Кудрін – фігура у Росії відома. Нагадаємо, Олексій Леонідович почав працювати з Володимиром Путіним у ленінградській мерії ще у 1991 р. А після кількох років на «пітерському» терені став влітку 1996 р. заступником голови адміністрації президента РФ (яку у той час очолював Анатолій Чубайс) і керівником Головного контрольного управління російської АП. У 1997 р. Кудрін призначений заступником керуючого від Росії у МВФ, а також віце-управляючим від РФ у Європейському банку реконструкції та розвитку, і обіймав ці посади до 1999 р.

У 2000-му Кудрін став віце-прем'єром і главою Мінфіну. На цій посаді економіст запропонував і пролобіював зниження різних податків, у т.ч. податку на прибуток, домігся скасування податку з продажів. За словами експертів, при Кудріні держбюджет став проходити через Думу майже без виправлень. У той же час міністр майже завжди опирався спробам збільшити бюджетні витрати, а одного разу навіть заявив про необхідність скоротити число «бюджетників».

Напередодні президентських виборів 2004 р. Олексій Леонідович разом з кабінетом Михайла Касьянова пішов у відставку, але вже у березні-2004 знову був призначений міністром фінансів в уряді Михайла Фрадкова. На цій посаді Кудрін залишився і в уряді Путіна у 2008 р.

У минулому році міністр неодноразово критикував економічну політику Кремля, і у вересні був відправлений у відставку (після заяви, що не піде працювати в уряд, якщо його після виборів очолить Дмитро Медведєв). Але буквально у лютому влада вирішила повернути фінансиста в «обойму» – у свій новий проект «відкритого уряду», якій буде сформовано при новому кабінеті після виборів. У цьому проекті Кудрін буде курирувати довгострокову макроекономічну і бюджетну політику. За словами заступника голови Мінекономрозвитку Росії Андрія Клепача, «у запрошенні Кудріна до роботи немає суперечності, адже його знають і поважають усі. У нього великий досвід роботи, ми і самі прислухаємося до його думки».

Про перспективи світової і російської економіки, про економічні взаємовідносини України і РФ Олексій Кудрін розповів в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у.

- Олексію Леонідовичу, зараз в усіх на слуху «сирна війна» з Україною. Чого, на Вашу думку, домагається Москва цією «війною»?

- Як не крути, у Росії є масштабні інтереси і лобістські позиції. Не треба бути політологом або міністром, щоб розуміти: РФ зацікавлена ​​ домінувати на пострадянському просторі.

З одного боку, це логічно і пов'язано з багатовіковою історією нашого з вами спільного євроазійського макрорегіону.

З іншого... деякі прийоми і підходи не варто було б застосовувати у відносинах з іншими країнами. Тиск тиском, але не треба забувати рівноправності у діалозі. Навіть якщо інша сторона об'єктивно слабша економічно і політично і залежить від зовнішніх поставок газу.

Так що сирні та інші «війни» треба розглядати у ключі прагнення Росії до зміцнення свого впливу у пострадянському регіоні.

- Але чи така сильна сама РФ, щоб ще й вести експансію?

- Достатньою мірою. Хоча, за великим рахунком, країна і її економіка зараз тільки починають повноцінно ставати на ноги. І щоб успішно продовжувати цей процес, потрібно перебудувати владу. Наприклад, зараз у нашій країні є проблема ефективності органів управління, масштабу держрегулювання, можливості через адміністративні структури тиснути на бізнес.

І навіть якщо приватизуємо багато нових компаній, середовище адмінтиску залишиться. А часто цей тиск покликаний вичавити із компаній хабарі.

- І що потрібно робити, щоб послабити зарегульованість економіки?

- Перш за все, потрібне стратегічне планування з розстановкою пріоритетів. Влада повинна оголосити генеральні пріоритети і їх дотримуватися, а потім, у т.ч. за рахунок політичного опонування, країна нехай визначить, витримані ці пріоритети чи ні.

При цьому держава повинна брати участь в економічних процесах і через субсидії, пільги. Але поки що вони надаються невпорядковано. Є фаворити, улюбленці, які отримують преференції. З цим потрібно боротися. З іншого боку, з початком кризи (і активних антикризових заходів) межа участі держави у бізнесі багато у чому розмита і розширена. Це стосується і нових федеральних цільових програм. З'явилися ілюзії, що нові галузі можна створити за рахунок держдотацій. Приватна ініціатива при подібному підході відступає, приватні інвестиції демотивуються.

- Як Ви у цілому оцінюєте сучасний стан російської економіки?

- Погано, що вона залежить від експорту сировини. Нагадаю, минуле десятиліття було часом зростання, заснованого на попиті. Попит швидко розвивався, і у 2006-07 рр. обсяг грошей в економіці приріс на 40-50%, в основному за рахунок коштів від продажу вуглеводнів. Але для розвитку та інвестицій це не особливо ефективний і перспективний канал.

Сьогодні, по-перше, необхідно суворіше прописати правила використання нафтогазових ресурсів економікою. По-друге, зробити фінансові інституції строгим інструментом відбору проектів, інвестування, визначення відповідальності позичальника. Поки ж, як тільки зростають надходження від газу і нафти, Центробанк тут же підвищує ставку рефінансування, перекриваючи інші канали фінансово-кредитної роботи.

Треба перебудувати інституційну структуру економіки, зробити ставку не на ситуативну кон'юнктуру сировинних ринків, а на інноваційну та наукомістку продукцію з високою доданою вартістю. Так, це затратно, так, заробляти на енергоносіях швидше і простіше. Але питання ж не тільки у простоті, а й у стратегічних перспективах країни, яка без інноваційного розвитку піддається великим ризикам.

- До слова, про ризики. Наскільки, на Вашу думку, складна криза зараз у Євросоюзі?

- Ситуація непроста і вимагає від керівництва ЄС не тільки максимального напруження сил і крштів, а й посилення координації (фінансової, бюджетної). Ця боргова криза триватиме 2-3 роки, з подальшими наслідками. Так, чи повернуться якісь країни, та ж Італія, до своєї національної валюти, буде ясно після 2012 р. Втім, останнім часом побоювання щодо Італії знижувалися: у січні вона проводила вдалі розміщення своїх боргових цінних паперів.

- Чи є можливість, що цього року світова економіка оздоровиться?

- Буде тенденція до погіршення. У Євросоюзі очікується спад на 0,5%. Навіть провідна євроекономіка, Німеччина, приросла у 2011 р. всього на 3%, а офіційний прогноз на нинішній рік – і зовсім плюс 0,8-0,9%. В інших країнах єврозони справи ще гірші. На запитання ж, чи збережеться єврозона, можна відповісти: у сьогоднішньому вигляді – ні.

З ймовірністю 90% із неї у кінцевому підсумку вийде кілька країн. Це, напевно, буде Греція, плюс ще хтось з півдня Європи, аж до Італії, держборг якої становить 120% ВВП. До того ж, Італія входить у топ-10 економік світу, і багато європейських банків серйозно замкнуті на колосальний італійський борг. Якщо Рим з ним не впорається, це серйозно ускладнить справи у Європі.

У свою чергу, європейська рецесія вдарить по США, та й по Росії. Якщо за підсумками 2011-го реальне зростання нашого ВВП досягло 4,2-4,5%, то у новому році це буде приблизно 3,5%.

- Які ж позитивні фактори?

- Тут згадаємо групу БРІКС (5 провідних країн, що розвиваються. - Авт.), у яку входить і РФ. Так, зростання російської економіки сповільнюється, але не дуже сильно. Продовжують зростати Китай, Індія, Бразилія. У IV кварталі 2011 р. у КНР на 5% збільшилися продажі авто, в Індії після кількох місяців спаду у листопаді зафіксоване промислове зростання на 5,9%. Це часткові явища, але все ж.

Повертаючись до Росії, зазначимо: потужний валютний резерв значно підвищує конвертованість рубля, а це дозволяє бізнесу вільно, без обмежень одержувати інвестиції на Заході, самому інвестувати, плюс завозити товари. Особливо важливі внутрішні капіталовкладення, а також використання рубля у міжнародних розрахунках. Рубль потихеньку нарощує потенціал, і весь СНД уже почав приймати його для розрахунку.

- Що у цьому світлі можна сказати про перспективи економічного співробітництва Москви і Києва?

- РФ залишається одним зі стабілізаторів загального «градуса» глобальної економіки. І це варто пам'ятати незалежно від політичних пріоритетів і симпатій. Тоді як Європа виявилася негативним фактором, та й у США впевненості немає.

З Україною є перспективні проекти у машинобудуванні, у космосі, тобто у високотехнологічних сферах, де можна спільно виступати на зовнішніх ринках. У нас чимало спільного, це треба ефективно використовувати.

Андрій Боярунець,