Єрмолаєв: У 2011 році Україна зберегла рівновагу

Наприкінці року за старою доброю традицією прийнято підбивати підсумки. Цей надзвичайно корисний ритуал нагадує терези: ​​на одну чашу опускаються плюси - події, що принесли позитив, на іншу - мінуси. Після того, як стрілки перестануть гойдатися, результат зазвичай підсумовується і проводиться «робота над помилками»...

Своїми думками про те, які плюси і мінуси заробила Україна в поточному році, що було зроблено правильно і на перспективу, а чого слід було б уникати, в ексклюзивному інтерв'ю з кореспондентом ForUm'у поділився політолог, директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв.

- Андрію Васильовичу, наближається до завершення 2011 рік. Давайте традиційно підіб'ємо підсумки?

- Мені здається, головне, з чим зіткнулися в році, що минає, всі народи, уряди, глобальний бізнес й інтелектуали - це «мерехтіння майбутнього». Зараз змінюється не лише економічна реальність, що уже визначена як «криза», «перехід», а й весь старий світ.

У звичному форматі перестала існувати карта, яку ми звикли розглядати на глобусі, тепер змінюється карта інтелектуальна: з'являються нові комунікації, які мотивують людей на новий тип і стиль поведінки. Флешмоб-натовп, революції по SMS, спільноти, які не помацаєш рукою - це все якась нова реальність. Можливо, не новий і навіть не новітній час, а дійсно New Age - нова ера.

І, мені здається, цей рік став найбільш чутливим щодо цього переходу. Ядерна катастрофа в Японії, події в Північній Африці і Близькому Сході, економічні потрясіння в Європі, різке прискорення інтеграційних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, бурхливе зростання різноманітних політичних ініціатив та нових спілок - це все вміщається у 2011 році.

- Чи вписалася Україна в цю канву?

- Україна цього року опинилася ніби в двох вимірах. З одного боку, ми володіємо інформацією про події у світі і про вплив цих світових процесів на нас. Але, можливо, природна інтровертність української політики дозволила нам мінімізувати цей вплив. Я вважаю це головним позитивом року. Ми перестали формально копіювати і бездумно реагувати на те, що нам пропонують ззовні як виклик або нав'язаний рецепт.

Другий важливий момент року для України - створення умов для самостійного національного економічного зростання. Тривалий час головний центр у нас визначався максимальним розподілом ресурсів - експорт, торгівля, а цього року велику увагу приділили розвитку інфраструктури, в тому числі і соціальній. Безумовно, частина цих проектів пов'язана з підготовкою до Євро-2012, але левова частка все-таки обумовлена ​​внутрішніми завданнями - розвитком регіонів, сфер медицини та освіти.

Можливо, не все ще помітно і відомо, але я впевнений, що в цьому плані 2011 рік - це рік переломний. Ми, нарешті, зайнялися собою.

- Ви згадали про позитив. А що скажете щодо проблем?

- З проблем 2011 року я виділив би, мабуть, те, що не всі зміни проходять організовано і не всі вони зрозумілі. Я наведу приклад, який на поверхні: упорядкування податкової бази, створення нових правил гри між бізнесом і державою. Ця тема давно очікувалася. Почав працювати новий Податковий кодекс - він не ідеальний, але все ж таки. Разом з тим, ці ж заходи супроводжуються спробою подолати величезний сектор «тіньової» економіки, в якій всі звикли жити - і рядові, і бізнесмени, і та частина влади, яка корумпована. Але багато наших співвітчизників, особливо активна частина, яка займається бізнесом і пов'язана із системою управління, змін хочуть, але не готові жити за правилами, запропонованими ним у зв'язку з цими змінами. На їхню думку, правила хай би були старі, а зміни нехай відбуваються десь в іншому житті.

Я прекрасно розумію, що до влади зараз багато питань. Рівень корупції як і раніше високий, критична проблема з компетентністю кадрів, далеко не всі рішення, що приймаються в системі виконавчої влади, добре продумані і підготовлені на підставі соціального діалогу. І, взагалі, хоча кажуть про це багато, самого діалогу мало. Словом, так, всі претензії абсолютно виправдані. Але! Знову зараз зупинитися і займатися політичними розбірками, я вважаю, просто аморально. Саме тому ми входимо в наступний рік з ключовою проблемою відновлення, відновлення діалогу.

Ще одна проблема 2011 року, яку я вважаю критичною, - дуже поганий «інтелектуальний клімат» (це визначення я зустрів у Йосипа Бродського, і воно мені здається дуже вдалим). Медіа-політика, презентаційний підхід замість осмислення проблем, їх механічне вирішення, неповага та забутість вчених - усе це призвело до того, що зараз в системі управління країною у нас надмірний технократизм.

І люди це відчувають. І тому духовно, ментально ніби йдуть з держави. Вони шукають відповіді не в межах свого світу, а навпаки - починають ховатися від нього. Не випадково від відомих громадських і релігійних діячів, філософів і просто мудрих людей сьогодні все частіше звучать заклики про необхідність організації в країні нового культурного діалогу та розвитку інтелектуального, гуманітарного простору.

- Як це може бути?

- А це мистецтво соціального замовлення - що варто подивитися, прочитати, обговорити, і що важливо для країни в цілому. До речі, в цьому і полягає головна місія національної інтелігенції та медіа - вміти актуалізувати те, що є загальнозначущим. Мені здається, що проблема добра і зла, виховання дітей, культури харчування, культурних кодів, моралі і політики хвилюють людей не менше, а, можливо, навіть і більше, ніж кодекси, судові процеси і страйки.

На жаль, спадщина попередніх років - це схильність скандально-сенсаційного факту, коли найпримітивніша, найбанальніша подія підхоплюється всіма і нав'язується як загальнозначуща, а прості речі, які реально зв'язують людей, такі як добро і справедливість, чомусь вганяють у фарбу і залишаються на задньому плані.

Мені здається, що подолання ось цієї заскорузлості і є головним завданням наступного року. Причому це питання не до політиків. Їхнє завдання - обговорювати закони. Боротися за гуманітарний інтерес - це, скоріше, завдання інтелігенції, інтелектуалів. Того самого, поки ще тендітного, духовного середовища, яке мовчить або ховається по кухнях. Це, до речі, стосується і питань про національну відповідальність.

Із соціологічних проблем на перше місце я б поставив збереження консервативно-станової структури в суспільстві. З одного боку, зрозумілі переживання і причини протесту чорнобильців, афганців. Але що проявили ці виступи? У суспільстві, де критично високий рівень бідності, соціальні групи як і раніше відчувають і діють лише відповідно до великого державного бюджету, де у них є квоти-пільги. Це, до речі, ускладнює життя і політикам, які орієнтовані на соціальний інтерес, пов'язаний з реальною економікою. Замість цього вони стикаються з такими специфічними, станово-корпоративними групами, кожна з яких бажає зберегти свою частку в держрозподілі.

До речі, відсутність справедливої ​​системи перерозподілу нашого сукупного національного доходу не за становою пільгою, а за реальним економічним станом теж є спадщиною тривалої примітивної популістської політики. Це один із викликів, з яким ми зіткнулися.

І все ж таки, підсумовуючи, скажу, що у 2011 році Україна зберегла рівновагу. Вона створила умови для того, щоб економічне зростання, яке потрібне всім, було забезпечене і заклало основи для наступних змін. Головне те, що закладені серйозні умови для подальшого реформування економіки і соціальних інститутів.

- Це всі дії всередині країни. А як із зовнішньою політикою?

- І в зовнішньополітичному плані, мені здається, Україна пройшла цей рік дуже гідно. Підтверджена, збережена і розвивається європейська перспектива. Позитивно завершений переговорний процес з Євросоюзом і вже найближчим часом договір про ЗВТ та політичну асоціацію парафований і, сподіваюся, буде підтриманий нашими європейськими партнерами. Складно, але йде діалог з нашими партнерами в євроазійському регіоні, і я думаю, що свій особливий формат у ньому Україна забезпечить без шарахання вліво-вправо.

Крім того, Україна навчилася нарощувати зовнішньополітичний потенціал. Цього року знайшли нові якості і потенціал відносини з Китаєм, Бразилією, Японією, активно розвивається центральний європейський формат партнерства. Можливо, не всі очікування реалізовані, але, все ж таки, цей рік вселяє оптимізм.

- Як, на вашу думку, чи не несе в собі загрози для нашої країни нинішня ситуація в Європі?

- Сьогодні Європейський Союз дійсно опинився в кризі, з нього розгортається «друга хвиля» глобальної кризи. Зрив зобов'язань, нестабільність політичних систем, критичний стан і нестабільність державних фінансів і непродуманість фінансової політики призвели до того, що цей проект зараз переживає не найкращі часи. Йдеться і про можливе переформатування єврозони, і про прискорення структурної перебудови всієї європейської економіки. Відповідно, тут виникає питання, які країни готові до такого прискорення, які ні.

Але я вважаю, що тільки членством в Євросоюзі європейська інтеграція не обмежується. Більш того, нинішня криза в Європі показала, що не тільки Україні потрібні рішення, пов'язані з інтеграційними процесами. Я переконаний, що лідерам ЄС критично потрібні нові партнери з інтеграції, оскільки це означає, насамперед, збереження оптимізму і впевненості у власному проекті.

Гальмування у взаєминах з такими партнерами як Україна може призвести до негативних наслідків у самій Європі, зміцнення європесимістичних настроїв. Для багатьох європейців це означатиме, що вони зупинилися, не впевнені в собі і більше не розширюються.

Крім того, тут є ще й суто економічний вимір. Україна - недокапіталізована країна, і в умовах, коли проявилися недоліки та проблеми європейської економіки, залучення в оборот українських ресурсів, пов'язаних з модернізаційними процесами - серйозна підтримка європейської економіки в умовах кризи. Це потрібно правильно розуміти. Ті галузі в нашій країні, які володіють новими технологіями і відчувають тільки дефіцит в інвестиціях, потенціал земельної реформи, інфраструктурна перспектива України - це все серйозна підмога для подальшого становлення європейської економіки. Більше того, Україна - серйозне плече для країн Євросоюзу стосовно зміцнення своїх позицій на євроазіатських ринках. Не кордон, а саме плече, і саме так має позиціонуватися Україна в перспективі.

Для самої України європейська інтеграція і вихід на підписання угод про зону вільної торгівлі та політичну асоціацію - це, перш за все, стимул і мотив до внутрішніх перетворень. Не все потрібно виміряти ринком і доходом, хоча, звичайно ж, для економіки критично важливо бути прибутковою, заробляти. Орієнтація на ефективні нормативи, сучасні стандарти - це найпотужніший каталізатор прямих перетворень. Європейський Союз при всіх перипетіях нинішньої кризи і навіть можливої ​​трансформації складу, все таки, залишається одним з найбільш успішних інтеграційних проектів у світі, на відміну від інших регіонів, де форма об'єднання часто носить консервативний і локалізований характер.

Потрібно також враховувати й те, що наші найближчі сусіди, конкуруючи з Україною, самі прагнуть зберегти стратегічний формат відносин з ЄС. Російська Федерація не перестає повторювати, що Європа для неї - стратегічний партнер, і вона розраховує на особливі відносини з нею, з перспективою зближення в рамках загального економічного простору.

- Що скажете щодо присутності України в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні?

- Я вважаю, що тут ми закладаємо фундамент для відкритості та роботи з новим центром накопичення капіталу в світі. Ми входимо в довгу хвилю тихоокеанського циклу. Нас чекають складні політичні та економічні події в цьому регіоні, враховуючи конкуренцію за лідерство, пошук моделей інтеграції. Але, безсумнівно те, що центр глобального накопичення і зростання зміщується туди.

Думаю, що українські лідери і дипломати поступають цілком правильно, намагаючись створити мости для роботи з новим глобальним центром накопичення капіталу. Адже справа тут не тільки в інвестиціях і залученні передових технологій, але ще, якщо хочете, і у здатності грати у новій, «вищій лізі», що формується. На наших очах, як у спорті, склад ліги змінюється буквально протягом декількох років.

Потрібно ще враховувати, що ми входимо в період, коли при проходженні трансформаційної кризи сильні можуть бути слабкими і навпаки. Політики з країн, які за останні 20-30 років досягли успіху за рахунок модернізаційних реформ, на переговорах з представниками України відкрито говорять: «Ми розуміємо, що вам зараз складно, ви не завершили модернізацію, але на нашому прикладі ми можемо сказати, що вже через п'ять-десять років ви зможете увійти в лідерську групу. Тому ми спокійно ставимося до ваших перипетій, не потрібно рвати на собі волосся. Свого часу ми теж переживали такі ж проблеми, і нам теж було дуже складно. Але ми подолали це, багато чого навчилися і готові допомагати, тому що розуміємо - у вас величезний потенціал».

Я думаю, що якраз перемотивувати себе, зрозуміти, що ми можемо навчитися формувати своє майбутнє, яке складається з впливу як на зовнішній світ і середовище, в якому живеш, так і на внутрішнє життя, і управляти своїм розвитком - це і є головне завдання наступного року.

- Але що ж Росія? Як у нас з нею складуться відносини?

- Росія - амбітна країна, яка бажає зберегти позиції лідера в євроазійському регіоні. У неї своє бачення нового світоустрою і бажання зберегти традиційні для неї сфери впливу. Відносини України і Росії не можна міряти емоціями й егоїстичними планами. Я б запропонував інший формат.

- Який?

- Є сенс позиціонувати стратегію як вигідну і зручну для партнерів. Спроба нав'язати свій варіант, особливо враховуючи, що Україна і Росія як пострадянські держави ще й конкурентоспроможні проекти з дуже схожим за складом елітним ешелоном і в бізнесі, і в політиці, не надто вдала. У суперечках ми говоримо про історію, в економіці - про прибуток, а реально живі люди - два пострадянські покоління - конкурують за те, хто успішнішим буде в історії. У цьому теж, між іншим, є елемент інтриги. Я думаю, ця конкуренція повинна бути переведена в русло того, що задекларовано у Великому договорі. Я кажу про стратегічне партнерство, що за фактом означає взаємодію зі стратегування майбутнього.

Свого часу Росія і Україна мали договірні зобов'язання і декларували свої бажання брати участь у проекті Великої Європи. На моє глибоке переконання, це єдино ефективний предмет стратегічного партнерства двох держав. Але тут виникає питання шляху. В України більш логічним мені здається шлях через політичну асоціацію і ЗВТ. У Росії, враховуючи її масштаб, і займані лідерські позиції в євроазійському регіоні та МС - формат іншого плану. Але Росія може собі це дозволити. І в цьому відношенні Україна якраз може бути надійним партнером і навіть помічником, ніж подразником і конкурентом. Просто потрібно, нарешті, перевести дискусію в це русло, і все стане на свої місця.

Тим більше що ми прекрасно бачимо, як сьогодні на наших очах, країни, які ще вчора здавалися стабільними, входять в кризу саме тому, що недооцінюють ризики неадекватних стратегій. Мені здається, що і в РФ далеко не всі задекларовані підходи до кінця оцінені. Бурхливі соціальні і політичні події останніх місяців показують, що Росія теж потребує і серйозного внутрішнього діалогу, і нових підходів політичної стабільності, і нової ідеології модернізації держави. Далеко не все, що було запропоновано російському суспільству, за фактом спрацювало.

Так, проблеми з громадянською ідеологією є і в Україні. На першому етапі все було дуже технократично, хоча модернізація - це, насамперед, осучаснення знань і мотивів. Це своєрідна «культурна революція», що створює нову, ціннісну, мотиваційну базу для життя суспільства, економіки і бізнесу.

Це якраз той випадок, коли матерія вторинна, а первинна свідомість. Ми ж спочатку кинулися займатися матеріальним світом, недооцінивши роль свідомості, ідеалів і цінностей. Але я думаю, що ці уроки ми виносимо синхронно з Росією (посміхається).

Лєра Нєжина,