Інформаційні атаки «Газпрому» напередодні підписання російсько-української газової угоди покликані внести сум'яття в ряди українських учасників переговорів і переконати російських виборців у переможному результаті газових переговорів з Україною.
Стратегія проведення переговорів «Газпрому» з країнами ближнього зарубіжжя завжди будувалася на потужному інформаційно-психологічному тиску на контрагента. Так було з Білоруссю у 2003-2004 роках, країнами Середньої Азії, і, звичайно, з Україною. Постійні звинувачення України в крадіжці газу і борги за газ у кінцевому підсумку досягли своєї мети: Україна платить за газ більше, ніж будь-яка Європейська країна, а імідж української держави як надійного транзитера повністю дискредитований «газовими кризами» 2006 та 2009 років.
Не став винятком і нинішній переговорний процес, незважаючи на те, що переговори проходять при існуючому контракті, оплати за яким уряд проводить з останніх сил, але із завидною регулярністю і в повному обсязі. Це означає, що «Газпром» не може звинуватити Україну ні в крадіжці, ні у відсутності своєчасних розрахунків за газ. У російської сторони залишилися два останні козирі - ціна на газ для України і обсяги транзиту. Те, що формула визначення ціни на газ для України не витримує ніякої критики, вже давно стало очевидним для всіх. З обсягами транзиту складніше, оскільки третій рік поспіль «Газпром» не виконує контрактних зобов'язань з прокачування 110 млрд. кубометрів газу на рік, та ще й активно будує газопроводи в обхід України.
Щоб не акцентувати увагу громадськості на цьому, треба запускати так званий «білий галас», інформаційні фантоми, які відволікатимуть від суті і концентруватимуть увагу на деталях. «Потяг під назвою «дешевий газ», «Подарунки для України» і тому подібні метафори вкидаються в російський інформаційний простір, який завдяки глобалізації та інтернету вже через мить ретранслюється в Україні.
Паралельно з цим відбуваються «зливи» інформації, причому не в російських, а в українських ЗМІ, які вже дуже підозріло грають на руку російській стороні, і, після широкого тиражування в Україні, другим кроком плавно переходять на сторінки російських газет.
Так було у 2006 р., коли раптом з'явилася інформації про десяток додаткових угод до контракту. Так було у 2009, коли в пресу просочувалися з десяток варіантів контракту на постачання газу в Україну. Так відбувається і зараз, коли інформоване джерело говорить просто про драконівські умови, на які має піти Україна, щоб переглянути невигідні контракти 2009 року. А потім ця вже «відмита» інформація абсолютно спокійно передруковується російськими мас-медіа з посиланням на поважні видання в Україні. Мета досягнута. Ніхто в Росії і не запідозрить, що за сенсаційними розкриттями «драконівських умов» стоїть Кремль, який бажає напередодні виборів пограти мускулами перед потенційними виборцями.
Описана вище технологія стара, як світ. У мене виникає тільки одне запитання: чому знадобилося 20 років розгулу іноземної пропаганди в українському інформаційному просторі, щоб держава занепокоїлася цією проблемою і в СБУ, нарешті, було створено підрозділ контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки. І чи він дійсно займатиметься складними інформаційними комбінаціями, які проводяться проти України, і реально наносять шкоду національним інтересам, чи скотиться до перевіреної практики «пресування» опозиційних ЗМІ та волелюбних блогерів. Поки ж Україні нічого не залишається, як відповідати на газпромівські «подарунки до Нового року» версткою бюджету з ціною газу в 400 дол. за тис. кубів.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
