Хто пам'ятає радянські часи, той знає, який зміст вкладали тоді у слова «ПТУ», «бурса», «петеушник» і у репліки батьків «будеш вчитися погано – підеш у ПТУ». Кепкували над закладами профосвіти і у фольклорі. Не в образу, але тоді абревіатуру «ПТУ» жартівливо розшифрували як «притулок тупим учням» або «поки тато влаштує». Мрією будь-якого батька було прилаштувати дитину у вуз або, на крайній випадок, у технікум, «щоб гайки не крутив, а став начальником на виробництві і заробляв пристойніше».
Часи змінюються. Сьогодні вища освіта аж ніяк не гарантує гідну зарплату і повагу у суспільстві. Але, незважаючи на нові реалії, вона, як і раніше, залишається мрією батьків і старшокласників. Ринок відреагував на попит – кількість вузів у незалежній Україні збільшилася у рази. Та як і раніше, всупереч величезній кількості молоді з "верхньою" освітою, комусь потрібно водити вантажівку, лагодити водопровід і стояти біля верстата – саме таких фахівців готують старі добрі ПТУ, кількість яких за роки незалежності серйозно скоротилася.
Як живеться сьогодні бурсі, бурсакам та їхнім наставникам, ForUm вирішив дізнатися на прикладі одного київського ПТУ, вибраного навмання із безлічі адрес навчальних закладів, представлених в Інтернеті.
Ранок, учні на заняттях. На вулиці якраз іде урок з допризовної підготовки юнаків. Все, як і двадцять років тому: строгий воєнрук командує – «солдати» марширують.
Більшість хлопців вступили після 9-го класу і навчатимуться 3 роки. Є й ті, хто закінчив 11 класів загальноосвітньої школи – вони оволодіють професією всього за рік.
Виробничу практику у процесі навчання учні проходять на київських підприємствах. З роботою складніше. «Самі шукаємо», - зітхають хлопці.
Учні розповіли ForUm'у, що у їхньому ПТУ є гуртожиток, і тому в училище приїжджають вчитися і з інших областей України, навіть із таких далеких, як Миколаївська.
Поговоривши з учнями, йдемо на пошук керівництва училища. У навчальній частині ForUm'у доброзичливо відповіли: директор на нараді зі старостами учнівських груп, яка проходить в іншому корпусі училища, у Голосіївському районі Києва. Їдемо туди.
Робоче місце директора різко контрастує із сучасними офісами начальників. Кабінет великий, але у ньому немає ніяких ознак новомодних євроремонтів з купою оргтехніки та прекрасних офісних «тронів». Замість усього цього – аскетичний стіл буквою «Т» і бувалі крісла. На столі – комп'ютер і папери. Стіни кабінету, за радянською модою, знизу обшиті лакованими панелями із ДСП. На стіні – фотокартина з казковим замком на тлі гір.
В училищі навчається 1248 дітей. Вони займаються за чотирма напрямами: будівельники, автомобілісти, озеленювачі-квітникарі-флористи і діловоди.
Говорячи про підготовку діловодів-секретарів, Чагін поскаржився, що тяжко змусити учнів вивчати професію на комп'ютері – діти постійно норовлять зайти в Інтернет, на соціальні мережі. Тяжко сьогодні також знайти і майстрів для навчання діловодству.
«З підготовкою секретарів у нас складнощі. Діти повинні оволодіти професією референта, навчитися працювати з комп'ютером. А вони замість цього «бігають» по соціальним мережам за дурницями. Попередити таку «біганину» на заняттях складно, адже зарплата майстра маленька, а будь-яка людина, яка добре володіє комп'ютером, може заробити значно більше, ніж у нас», - каже Валентин Якович.
За словами Чагіна, на секретаря-референта і флориста в училищі навчаються дівчата. Для флористів з перспективою роботи простіше, ніж для секретарів. «У Києві для флористів маса роботи. Це всі зелені господарства міста, а також приватні фірми з озеленення та ландшафтного дизайну», - зазначає він.
Валентин Якович також розповів про підготовку представників традиційно чоловічої професії – автомеханіків і поскаржився на застарілу матеріальну базу.
«Багато дітей психологічно не можуть приступити до навчання. У нас вони вивчають автосправу на прикладі автомобіля «ЗІС-5», а коли приходять на станцію техобслуговування – стикаються з «Мерседесом», і навіть знаючи його устрій, бояться підійти до такої машини, щоб нічого там не зламати», - каже директор.
Викладачі все ж вийшли із ситуації: вчать дітей шукати інформацію про ремонт сучасних автомобілів на спеціалізованих сайтах. Але проблема та ж, що і з дівчатами – молодих людей у світовій павутині цікавлять одні розваги.
Директор розповів, що мріє про те, щоб українські автовиробники перейняли досвід європейських країн у питанні підготовки робітничих кадрів для автопрому:
«Купити для училища «Мерседес» чи «Вольво» – нереально. У Німеччині, Італії, Фінляндії автомобільні лобі за свої гроші видають спеціальні каталоги для викладачів. Чому цього немає у нас – не знаю. Наші ж не хочуть цим займатися. А тільки скаржаться на дефіцит кваліфікованих кадрів. Усі хочуть, щоб хороший фахівець був готовий за два дні і щоб «пахав» за 15 гривень на добу», - розповідає він.
З труднощами стикається керівництво ПТУ і при влаштуванні учнів-автомеханіків на виробничу практику. «Бюджетним організаціям і без практикантів складно. Їм би зараз із кризи вийти. Приватні ж станції техобслуговування тяжко йдуть на співробітництво: за законодавством, практикантам платити треба. А платити – значить світитися. І виходить так: ми за колгосп, але не у нашому селі», - ділиться керівник ПТУ.
Просимо директора порівняти нинішніх учнів та учнів часів СРСР. Відповідь Чагіна здивувала:
«Я пам'ятаю своїх перших випускників 1966 року у Старобільському радгоспі-технікумі. І дивлюся на нинішніх дітей. Ви знаєте, вони настільки цікаві, глибокі! Вони зовсім не такі, як колись. Сучасні реалії змушують дітей бути серйознішими, дорослішими. У 80-х роках випускники ПТУ знали, що їх уже чекають на прохідній заводу і у кожного буде робота, відпустка, путівка, житло. Зараз же випускники знають, що нікому не потрібні і самі повинні знайти собі місце у житті. Не можна їх обзивати! Як би нас не поливали у ЗМІ – всі наші діти розумні, спостережливі, вони просто змушені бути такими!»
Після бесіди з директором нам запропонували побачити на свої очі, як навчаються і живуть сучасні ПТУшники.
Майстерня. Перший курс проходить виробничу практику у рідних пенатах.
Дівчата-флористи займаються, звичайно, більш витонченою роботою: вчаться складати букети та композиції зі штучних квітів, різної блискучої «краси» і «мішури».
Оглянувши майстерні, йдемо у гуртожиток. Житла учнів скромні. Коридори оббиті пластиковою вагонкою, у повітрі типовий запах гуртожитку – букет із ароматів їжі, праної білизни та дезінфекції. У кімнатах по чотири-шість ліжок.
А про те, чому роботодавці не хочуть брати на практику і на роботу випускників ПТУ, ForUm запитав у голови Федерації роботодавців ЖКГ України Олега Адамова.
«Ми давно порушуємо це питання. Найближчим часом у парламенті буде розглядатися один із законопроектів, який стосується профосвіти. У рамках європейської моделі повинні бути організовані галузеві ради роботодавців, які брали б безпосередню (а не за плановим методом) участь у формуванні держзамовлення на ті чи інші спеціальності. Тобто саме роботодавці повинні грати «першу скрипку» у питанні, скільки і яких фахівців їм потрібно», - говорить експерт.
За словами Адамова, враховуючи, що у житлово-комунальній сфері своя специфіка, кадрове питання – одне із найскладніших. «Ми дійсно відчуваємо катастрофічний брак робочих рук, особливо у літній період. Це пов'язано як з крайньою непопулярністю робітничих професій, так і з рівнем зарплат. Сьогодні українці у пошуках кращого життя воліють їхати за кордон: половина наших співвітчизників зі Сходу трудиться у Росії, із Заходу – у Європі», - стверджує він.
Ще одна причина гострого дефіциту кадрів, на думку експерта, плачевний стан професійної освітньої системи: більшість ПТУ закриті, а тих молодих фахівців, яких випускають ще діючі училища, не приваблює пропонована зарплата.
«Тому говорити про те, що нинішні роботодавці не зацікавлені у прийомі на роботу випускників ПТУ, було б неправильно. Навпаки, багато комунальних підприємств тісно співпрацюють з профтехучилищами, але, на жаль, кадри все одно надовго не затримуються – ніяким контрактом не прив'яжеш молодого фахівця, враховуючи запропоновані умови праці та рівень оплати», - резюмував Адамов.
Підбиваючи підсумок, можна традиційно поскаржитися на дефіцит фінансування училищ, відсутність належної уваги до ПТУ з боку держави. Але ми цього робити не будемо. ПТУ примудряються виживати і навіть розвиватися. Успіхів вам, хлопці!
Фото Володимира Сіндєєва
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
