Кладовища в усі часи притягують і відштовхують людину своєю загадковою сумною красою. Жителі сіл і маленьких міст постійно відвідують своїх покійних родичів. У мегаполісах ж частіше проходять повз, часом навіть не знаючи, що розташовано за високою огорожею. Це стосується й одного із найстаріших і найзнаменитіших кладовищ України – Байкового.
Кладовище-меморіал розташоване майже у центрі Києва, на Байковій. Назване воно прізвищем генерала С.В.Байкова, учасника Вітчизняної війни 1812 року і російсько-турецької війни 1828-1829 років, який після виходу у відставку купив хутір за річкою Либідь, що стали називати за прізвищем власника – «хутір Байкова».
На території Байкового цвинтаря є приблизно двадцять старих склепів різноманітної архітектури. З 1975 року за цвинтарем діє крематорій, спроектований архітектором Мілецьким, а з 1983 року існує колумбарій.
На Байковому покояться великі українці: Леся Українка, Марія Заньковецька, Михайло Грушевський, Леонід Биков, В'ячеслав Чорновіл, Микола Амосов і багато інших. Також на ньому похований відомий американський історик, дослідник Голодомору Джеймс Мейс.
ForUm вирішив розповісти українцям, яке воно сьогодні, Байкове кладовище. Але із краєзнавчого матеріалу вийшов проблемний... Річ у тім, що наших журналістів із кладовища «видворили», зажадавши дозволу на фотозйомку, пославшись на Закон про захист персональних даних покійних... Аргумент, що кладовище – не режимний об'єкт, а публічне місце, і, відповідно до закону, заборонено перешкоджати роботі журналістів, не спрацював.
Як це було
Нічого не приховуючи, кореспондентська група ForUm'у (журналіст і фотограф) вирушила на Байкове. Нічого не віщувало проблем: кладовище – музей, а не спецоб'єкт. Але не встигли журналісти зайти на територію, як до них підійшли охоронці: «Що ви збираєтеся знімати?!», - різким тоном «привіталися» вони. Побачивши, що група не зупинилася, про її прибуття побігли доповідати начальству цвинтаря.
Далі все, що відбувалося, нагадувало спецоперацію з видворення диверсантів, які незаконно проникли на об’єкт і яких вистежили у той момент, коли фотокор знімав кішку на могилі балерини: «Хто вам давав дозвіл знімати?! Слідуйте за нами або ми викличемо міліцію», - голосно попередили вони. Довелося тікати: кішка злякалася такого тону розмови і пішла геть. Люди ж залишилися і спробували пояснити мету візиту.
У пошуках істини
Того дня ми змушені були пішли. Але журналіст не був би журналістом, якби труднощі його лякали, а не розохочували. Ми вирішили пройти всі кола пекла: відправили запити у прес-службу КМДА, в управління ритуальних послуг, звідки його передали до КП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування». Щоб прискорити дозвільний процес, ми також направили інформаційний запит міському депутату – голові комісії Київради з питань культури і туризму Олександру Бригінцю з проханням допомогти отримати дозвіл на фотографування на Байковому кладовищі, а також спробували зібрати дозвільні розписки з родичів тих людей, які покояться на Байковому.
Однак навіть заступництво міського депутата не вплинуло на рішення КП «Спецкомбінат». Через тиждень від них прийшов лист-відповідь, у якому вони зажадали детального плану майбутньої статті і фотозйомки. Більше того, просили всю цю інформацію переслати їм поштою, рекомендованим листом.
Слідуючи проханню надати план статті та фотозйомки «з дозволом користувача місця поховання», ми отримали розписки народного депутата Тараса Чорновола та вдови вченого Джеймса Мейса Наталії, у яких вони не заперечували проти того, щоб ми фотографували могили їхніх рідних.
Що кажуть знаючі люди
Тарас Чорновіл, народний депутат України («Реформи заради майбутнього»), син покійного В'ячеслава Максимовича, дізнавшись, що ForUm «попросили» з Байкового, був, м'яко кажучи, здивований: «Як? На Байковому не можна знімати? Та Ви що? Це напевно атавізми від Черновецького, який хотів заробляти на всьому, і навіть платний вхід пропонував... Безглуздо це», - сказав він.
На прохання ForUm'у Тарас В'ячеславович написав нам розписку про те, що не заперечує проти фото-відеозйомки могили його батька...
Ситуацію на кладовищі ForUm'у також прокоментувала перший заступник голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, нардеп від ПР Олена Бондаренко: «Тут вони (адміністрація Байкового, - авт.) праві в одному і неправі в іншому. Неправі у тому, що заборонили у публічному місці здійснювати журналістську роботу, і абсолютно праві у частині персональних даних».
«Ім'я, прізвище, по батькові, дата народження і смерті, це ті дані, які захищені законом. Тому вони, мабуть, з переляку, вирішили перевиконати план, не знаючи, яким чином убезпечити персональні дані, які значаться на пам'ятниках, від пильного журналістського ока. Тут у будь-якому разі потрібно було розбиратися на місці, і ні у кого б не відсох язик, якби у діалозі був знайдений компроміс. Все залежить від рівня культури і розуміння однієї зі сторін журналістської роботи», - пояснила законодавець.
А ось відомий український правозахисник, голова громадської ради при МВС Едуард Багіров порадив ForUm'у і всім журналістам, зіткнувшись з проблемою такого роду, відразу ж викликати міліцію, і нагадав, що є наказ, який зобов'язує правоохоронців доповідати по кожному такому факту відразу ж безпосередньо міністру внутрішніх справ. На виклик повинен приїхати не просто наряд міліції, а начальник райвідділу.
«На жаль, кожен маленький начальник-«піпетка» вважає себе «великою клізмою», зневажає норми законів. Якщо ж є такий документ, потрібно запропонувати органу, який видав таку заборону, скасувати його добровільно. Якщо ні – звертатися до суду. У нас багато різних «документів», які явно суперечать нормам закону. Тобто де-факто папірець є, а де-юре він поза законом».
Репортаж із Байкового. Друга серія
Але коли, знову повернувшись на кладовище, ми пред'явили папери Андрію Юхимчуку, сталося дежавю: нас знову відправили до мерії:
«Молодий чоловіче, ви журналіст? Ви керуєтеся у своїй діяльності, яким законом?»,- запитали кореспондента ForUm'у.
«Статтями 2, 17, 26», - відповів я. На що він заявив: «Ну, а ми теж керуємося у своїй діяльності не бажаннями, а буквою закону. І є сьома стаття закону України про поховання та похоронну справу. Там сказано, що аудіо-відеозйомка місця поховання є конфіденційною інформацією. Для того, щоб ми мали можливість дозволити вам здійснювати вашу діяльність, ми повинні мати дозвіл вищестоящого керівництва. Тому вам потрібно звернутися до прес-служби КМДА, там передають ваше прохання в управління ритуальних послуг і «Спецкомбінат». Вони розглянуть і дадуть чи не дадуть дозвіл. Це не наша вигадка».
Звичайно, ми не юристи. Може бути і так. Але! Вивчивши цей закон, ми не знайшли там такої заборони. Стаття 7 говорить: «Гарантії конфіденційності інформації про померлого. Держава гарантує конфіденційність інформації про померлого. Надання такої інформації здійснюється відповідно до Закону України «Про інформацію» (2657-12)».
Але повернімося до розмови з адміністрацією. Коли ж Юхимчуку були пред'явлені оригінали розписок, надані ForUm'у Тарасом Чорноволом та Наталією Дзюбенко-Мейс, чиновник сказав: «Депутати на таких клаптиках паперу не пишуть»... І навіть телефонна розмова з Наталією Мейс його не переконала. «Звідки я знаю, що там сидить не твоя мама?», - контраргументував Юхимчук.
Хоча в Україні немає закону, який забороняє фотографувати у громадських місцях, виходить, краще перепильнувати, ніж недопильнувати... Якщо керуватися «захистом персональних даних», із підручників потрібно терміново прибрати всі біографії, і нічого дітей мучити «народився-учився-одружився-помер» – таємниця це!
(Фото Володимира Сіндєєва і Віктора Ковальчука)
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
