«Хотіли якнайкраще, а вийшло як завжди», «Правильно чи неправильно - це питання філософське», «Ми виконали всі пункти: від «А» до «Б», «Треба контролювати, кому давати, а кому не давати. Чому ми раптом вирішили, що кожен може мати?», «Ми нікуди не вступаємо. Та нам і не можна вступати. Як почнемо вступати, так обов'язково на щось наступимо», «Усе це так прямолінійно і перпендикулярно, що мені неприємно», «Ми ще так житимемо, що нам онуки і правнуки заздритимуть». Ці та інші висловлювання, виголошені в різний час Віктором Черномирдіним, уже давно стали крилатими і розлетілися просторами СНД. Частина з них була сказана в нашій країні, коли Черномирдін обіймав посаду Надзвичайного посла РФ в Україні (2001 - 2009 рр.). Життя Віктора Степановича обірвав інфаркт. Це сталося 3 листопада 2010 року.

«Багато в чому завдяки Черномирдіну Україна отримувала газ по $ 50»

Через рік після смерті російського політика в Київському російському центрі науки і культури відкрилася фотовиставка «Особистість нашої епохи: Черномирдін і Україна». В урочистій церемонії відкриття виставки взяли участь сини Віктора Черномирдіна, екс-президент України Леонід Кучма, Надзвичайний і Повноважний посол Росії в Україні Михайло Зурабов, міністр науки і освіти України Дмитро Табачник, заступник голови уряду Оренбурзької області (РФ) Євгеній Бєлоглазов, народний артист Росії Анатолій Кузнєцов та ін., включаючи ForUm.

У невеликий зал Російського центру на Подолі людей набилося вщерть. Усі вони були якимось чином пов'язані з Черномирдіним. Багато хто з ним дружив.

Ось дама в білій хустині роздивляється фотографію, де Віктор Степанович задивився вдалину, крізь ілюмінатор особистого літака. Далі вже інше фото: Черномирдін сидить за столом в оточенні важливих людей, підписує якісь папери. «Вершить історію», - помічає жінка. Ще одне: в кутку стоять двоє військових у формі часів царської Росії, а за їхніми спинами - Черномирдін у білій тенісці і сонячних окулярах вшановує величезний коровай.
 

Трохи із запізненням починають підтягуватися «віпи». Першим без охорони в зал заходить Леонід Кучма. Втім, через хвилину помічаю у двох чоловіків павутинку за вухами - напевно «бодігарди». На правах кращого друга покійного Кучма першим взяв слово:
 
«Мені важко повірити, що Віктор Черномирдін пішов з життя. Це несправедливо. Я знаю його ще з тих пір, коли я був прем'єр-міністром, - згадує другий президент України. - Хочу зазначити, що багато в чому саме завдяки йому Україна отримувала газ по $ 50. Уже за це ми повинні шанувати його пам'ять. Але, якщо ви думаєте, що він зробив тоді нам подарунок, я вас запевняю: він настільки чітко все економічно обґрунтовував, що така ціна в той час була вигідною і для України і для Росії».
 
Кучма також підкреслює, що Черномирдін був людиною державного масштабу. І де б він не працював - чи то в російському уряді, чи послом в Україні, завжди і скрізь залишався суто російською людиною і на всіх рівнях захищав російські інтереси. У той же час, запевняє екс-президент, він завжди знаходив компроміс у відносинах з Україною.
 

В очах Кучми читається щира печаль. Розтривоживши пам'ять, він з ностальгією говорить про безповоротне минуле, замислюється про вдячність народу:
 
«Як зараз пам'ятаю - день підписання угоди про створення єдиного економічного простору. Ідею проекту подав Назарбаєв, а потім підхопив Черномирдін. Правда, коли я повернувся з Москви до Києва, тривалий час не знав, куди мені подітися - «вдячність» мені така, - згадує Кучма, фірмовим жестом потираючи підборіддя. На портреті, що висить у нього за спиною, в такій же позі сидить Черномирдін. – Тому, якщо сьогодні говорити про Євразійський союз, то, насамперед, треба відновити довіру один до одного. Захід же що? Готовий брати участь у видобутку нафти і газу, де можна отримати швидкі гроші, але в завтрашній день вони не хочуть вкладати кошти. Тому нам потрібно дружити з Росією - ми будемо корисні один одному».
 
«Діти Черномирдіна - плід кохання двох народів»

У цей час лідер українських комуністів Петро Симоненко розглядає на стінах фотографії. Особливу увагу, як мені здалося, він приділив постеру, на якому Черномирдін сидить за лакованим столом, в руках у нього книга з назвою «Лич-нос-ти», а над головою, немов німб, висить портрет екс-президента Росії Володимира Путіна.
 
До мікрофона підходить Надзвичайний і Повноважний посол РФ в Україні Михайло Зурабов.
 


«З Віктором Степановичем я був знайомий, зрозуміло, не так близько, як багато хто з вас. Я в той період був відносно молодий, тому дивився на главу уряду, як повинен дивитися субординований чиновник, - зізнається Зурабов, виблискуючи сивиною у волоссі. - Але разом з тим, віддавав собі звіт, що він підпорядковував свій потенціал, себе всього тим цілям і завданням, які на той момент ставилися перед Росією. Я абсолютно впевнений у тому, що багато чого з того, що вдалося зробити - вдалося саме завдяки Віктору Черномирдіну і Борису Єльцину, який повністю йому довіряв».


Що стосується Черномирдіна-дипломата, Зурабов зазначає, що український період був найтривалішим у його роботі на одній посаді (8 років. - Авт.). За словами російського посла, його попередник привніс у взаємини України і Росії ірраціональність. І це попри те, що зазвичай держави будують відносини на принципах прагматизму, розважливості та економічної вигоди.
 
«Народи не діють раціонально. Вони або люблять, або не люблять, - впевнено заявляє посол. - Ми завжди пам'ятаємо, що його найближча людина - це його дружина Валентина Федорівна. Вона була українкою. І Черномирдін пропустив любов до України не просто через свою душу, він завжди говорив, що його діти - плід любові наших народів. І я вважаю, що у нас повинно бути більше спільних дітей».
 
Слідом за Зурабовим слово бере син Віктора Черномирдіна - Андрій. Він дякує всім присутнім за те, що прийшли, а організаторам за прекрасну фотовиставку. На закінчення своєї промови зазначає, що покидаючи посаду посла в Україні, батько повідав йому, що восьмирічне перебування в Україні залишило в його душі глибокий слід. «Виїхавши до Росії, він залишив у Києві багато друзів. І один з них - це Леонід Кучма», - додає Андрій Черномирдін.
 

Згадав добрим словом Черномирдіна і його старий друг Євген Бєлоглазов, нині заступник голови уряду Оренбурзької області РФ.

«Роботи фотографа Олександра Бурковського відобразили Віктора Степановича в різний час за різних обставин. Він фотографував його до останніх днів. І, я думаю, правильно, що після Києва виставка переміститься в інші міста України», - підсумовує Белоглазов.

Черномирдін прозвав Табачника «бородою»

Мало хто дивується, коли на фотовиставку заходить Дмитро Табачник, міністр науки та освіти України.

«Ну так! Російський центр, вечір пам'яті російського посла, куди вже тут без нього», - карбуючи «с» в словах шушукаються відвідувачі виставки. Тим часом Табачник оглядає фотографію, де Черномирдін зображений разом з ним. Вони тримають в руках якийсь журнал. Зовні Віктор Степанович саме такий, яким ми звикли його бачити, а от Дмитро Володимирович, здається трохи молодший. Поряд з цим портретом висить знімок, на якому Черномирдін зображений разом з Амосовим і Богданом Ступкою.

 
«Я думаю, що преса його любила не тільки за ділові якості, а й за образність і яскравість промови. Знаю, що до річниці пам'яті Черномирдіна харківське видавництво «Фоліо» в серії книг-мініатюр випустило збірник його афоризмів. Такий само, як ті, що належать Фіделю Кастро, Че Гевару, Марко Аврелію. І мені приємно сказати, що в цьому ряду книжка Черномирдіна виглядає не менш яскраво і не менш образно», - вважає міністр.

Табачник згадує, як познайомився з Черномирдіним у 1992 році. За його словами, це сталося завдяки Кучмі. З особливою ніжністю Табачник розповідає випадок у Шереметьєво.

«Черномирдін ніколи не приховував, коли він комусь симпатизував. Як і те, якщо хтось йому був неприємний. Для перших у нього були припасені навіть ніжні прізвиська. Якось він проводжав в аеропорт Кучму. Переговори були не зовсім вдалими, і він був не задоволений своєю командою. І от, коли перед ним сів Леонід Данилович, він йому заявив: «Так, ти тут не сідай!». Потім озирнувся і каже: «Ей, борода, йди-но сюди, - це до мене звернувся, - я хочу, щоб він поруч посидів, він мені сьогодні настрій не псує», - сказав уже Кучмі».

На завершення Табачник зазначає, що завжди поважав Черномирдіна за те, що він ніколи не соромився вчитися. «Мені приємно, що прем'єр-міністр наддержави не соромився запозичувати в Україні, наприклад, принцип роботи інформаційної служби», - додає Табачник.

«9 грамів у серце» для Черномирдіна

Спеціально з Москви прилетів вшанувати пам'ять свого близького друга народний артист РРФСР Анатолій Кузнєцов - він же товариш Сухов з фільму «Біле сонце пустелі».

 
«Чому я тут? Я у житті особисто зустрічався і спілкувався з Черномирдіним. Уперше це було на 25-річчі картини «Біле сонце пустелі». Я якраз тоді думав, до кого б звернутися, щоб дістати гроші на проведення цього свята. Вирішив запитати Черномирдіна, - згадує Кузнєцов, поправляючи хустинку в тон костюма, зав'язану на шиї. - У той час я знав його тільки з телевізора, але, все таки, здавалося, що він людина з глибокою душею, здатний відгукнутися на наше прохання. Я, Вадим Мотиль і Спартак Мішулін усе це хитро, як нам здавалося, продумали і пішли до нього на прийом у «Білий дім». Він нас привітно зустрів. Потім ми близько години розмовляли про сінематограф. Раптом він запитав, скільки нам треба грошей. Ми розгубилися, але назвали якусь суму. У той же день по Москві поповзли чутки, що я казково розбагатів. Знали б люди, що всі гроші надійшли в Держкіно, а не мені особисто в кишеню».

На закінчення своєї промови «Сухов» зробив усім подарунок - виконав відому пісню «Дев'ять грамів у серце» під акомпанемент гітари та балалайки. І присвятив її своєму другу Віктору Черномирдіну.

Українська художниця перенесла Софію київську до Москви

Під кінець вечора всіх запросили за розкішний стіл - згадати покійного. Перед вечерею українська художниця Наталя Лопухова передала родині Черномирдіних дві свої картини.

«На одній я зобразила Черномирдіна, де він, як Нестор Літописець, продовжує писати історію України і Росії. Адже саме ним були вписані найкращі сторінки у відносинах наших країн, - розповідає художниця. - На другій картині я написала Софію Київську на тлі білокам'яної Москви, як символ єдності наших народів».

Лопухова згадує, що її сім'я і родина Черномирдіних дуже тісно дружили, обмінювалися картинами. Потім так сталося, що її батько і Віктор Степанович померли в один рік. Це і спонукало її написати ці роботи.

«Правильно чи неправильно - це питання філософське, - цитували Черномирдіна відвідувачі, які залишали фотовиставку, - Історія все розставить на свої місця».

Сергій Одаренко,

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1213