Так уже вийшло, що нинішньої осені у нашій країні багатий врожай не тільки на сільгосппродукцію, а й на різноманітні зони вільної торгівлі. Спочатку, зі слів дипломатів і чиновників, українській громадськості стало зрозуміло, що у грудні відбудеться попереднє підписання угоди про ЗВТ (а заодно і про асоціацію) з Євросоюзом, а у жовтні офіційний Київ несподівано для багатьох підписав аналогічний режим з СНД (правда, ще не ратифікований), що миттєво викликало скептичні коментарі про «два стільці» та про те, що прагнення «дружити з усіма» ні до чого доброго не приведе.
Однак виявилося, є і третій «стілець»: нещодавно, на міжнародному бізнес-форумі «Грузія - Україна» у Тбілісі український віце-прем'єр-міністр соціальної політики Сергій Тігіпко заявив, що зараз наша країна веде переговори щодо створення зони вільної торгівлі з Туреччиною.
Природно, поява ще одного вектора переговорів у відомому напрямі тільки посилила скептицизм експертів, та й сам Тігіпко підтвердив: діалог буде нелегким. Доведеться робити цілу низку вилучень зі спрощеного торгового режиму. Так, наприклад, сам віце-прем'єр очікує складного обговорення стосовно товарів легкої промисловості – одягу, взуття, аксесуарів тощо. ForUm спробував розібратися у перипетіях цього реформаторського проекту українського уряду.
Отже, чим ми торгуємо з турками? Для початку давайте згадаємо, що ж дає зона вільної торгівлі як така. Перш за все – взаємний вільний доступ усіх видів товарів на ринки одне одного. У той же час митне оформлення і контроль зберігаються, на відміну від Митного союзу, який, наприклад, уклали між собою Білорусь, Казахстан і Росія. Більше того, багато ЗВТ допускають так звані вилучення – коли за наполяганням однієї сторони з «вільноторгового» режиму вилучається та чи інша продукція. Наприклад, при двосторонній вільній торгівлі з РФ, згідно з договором, який діє вже багато років, ми не могли постачати на російський ринок цукор і спирт. Власне, такі вилучення мав на увазі Тігіпко, кажучи про Туреччину і товари легпрому.
Друге питання: чому саме Туреччина, та ще й одночасно з такими «вічними» для Києва напрямами інтеграції, як ЄС і СНД? Відповідь не складний. Для того щоб бачити, що вітчизняний ринок все більше наповнюється товарами турецького виробництва, не потрібно бути експертом-економістом. Будь-який українець з ходу, не замислюючись, назве з десяток найменувань, «авторами» яких є саме турки – це одяг-взуття та різна побутова техніка. Фахівці додають до цього списку ще й промислову сировину – феросплави, вогнетривкі матеріали.
У свою чергу, для української індустрії Туреччина в останні десять років була найважливішим ринком збуту металопродукції – 10-12% експортних продажів плоского прокату і напівфабрикатів для нього, враховуючи, що метал – головна стаття національного експорту (32,8% валових експортних надходжень за 9 місяців року). Щоправда, до світової економічної кризи турки почали розвивати власну металургію, а з її настанням імпортозаміщення по цій лінії тільки посилилося. У результаті у 2008-2011 рр. наші поставки металу до Туреччини поступово падали.
Крім того, за словами відомого українського «спеца» з промисловості Володимира Піковського, «турецький ринок не менш важливий нам і для поставок різних українських машин». Зокрема, за словами експерта, особливим попитом користується обладнання для гірничодобувної галузі, енергетики, перекачування нафти і газу. Загалом, виходячи із цього, не дивно, що тепер український Кабмін хоче «повернути колишнє» і намагається використовувати для цього найрізноманітніші механізми, включаючи ЗВТ.
Власне, ось такі основні «теми» взаємної торгівлі. І обороти, слід зауважити, немаленькі. В усякому разі, за статистикою, Туреччина перебуває на другому місці після Росії щодо споживання товарів з України – 2,580 млрд дол за 8 місяців року (5,9% у загальній структурі експорту), і на першому місці з усіх зарубіжних країн за розміром позитивного сальдо торгівлі з нашою країною (+1,7 млрд дол.)
Притому щодо січня-серпня 2010 року експортні поставки у Туреччину зросли на 34,3%, а імпорт із цієї країни – на 24,2%. Як бачимо, експорт зростає швидше, ніж імпорт – вітчизняні товари залишаються затребуваними на турецькому ринку, і ЗВТ здатна закріпити і розвинути цей попит. Цим, до речі, і пояснюється початок переговорів про створення «зони» на турецьких берегах ще у докризові роки.
Однак при всій своїй, на перший погляд, «шоколадності» спрощення торгового режиму з турками таїть у собі і небезпеки. І у першу чергу це експансія (від лат. Expansiо - розширення територіальне або географічне зони впливу окремої держави, народу. - Авт.) їхньої продукції на наш ринок.
«Її і так у нас уже чимало, а лібералізація торгівлі й зовсім розчинить навстіж двері», - стверджує все той же Піковський, згадавши, як у 2010 році українські виробники побутової техніки звернулися у Мінекономіки України з проханням відмовитися від ідеї ЗВТ з Анкарою. Головним аргументом звернення послужила невпевненість вітчизняних «побутовиків» у власній конкурентоспроможності з турецькими колегами в частині виробництва недорогої техніки, а саме холодильників, «пралок», газових плит і телевізорів. Нинішнє зняття обмежень (якщо воно відбудеться) може означати скасування п'ятирічного антидемпінгового мита на імпорт турецької побутової холодильної та морозильної техніки у розмірі 97,71%, запровадженого українським Мінекономіки у 2008 році.
Але з іншого боку, турки вміють робити якісні товари, і якщо їх стане більше для нашого покупця, то це явно плюс. У даному разі «національному виробникові», замість того щоб боятися конкуренції і закривати ринок, варто повчитися у сусідів технологіям і підходам до бізнесу. «Купуй українське» – це, звичайно, зручна позиція, але споживачеві важливо не хто саме зробив, а якість, за якою ми (що вже гріха таїти) поки туркам програємо – і щодо одягу-взуття, і щодо побутової техніки, та й щодо тих же вогнетривів для металургії.
У той же час заступник гендиректора Центру ім. Разумкова Валерій Чалий вважає, що от якраз пожвавлення нашого експорту до Туреччини домогтися буде не так просто.
«Стосовно ЗВТ чекають складні переговори, і Анкара буде активно відстоювати свої інтереси, - вважає експерт. - Але і Україна, і Туреччина реально зацікавлені у спрощенні торгівлі. У товарообігу між двома нашими країнами величезний потенціал, і з запуском ЗВТ він може зрости у рази. Це стосується і споживчих товарів, і промпродукції, незважаючи на вилучення, які неодмінно будуть спочатку».
Але коли може «стартувати» спрощений режим? Чалий вважає, що переговори займуть не менше двох-трьох років. При цьому ЗВТ з Туреччиною цілком може існувати одночасно з такими ж режимами по лінії СНД та Євросоюзу.
«Ми взагалі можемо бути «обставлені» зонами вільної торгівлі з усіма сусідами, це нормально і корисно. Це перший рівень економічної інтеграції, і багато країн світу входять одночасно у різні ЗВТ. Якщо при цьому сусіди одночасно входять до СОТ, то домовитися про послаблення з ними легше, оскільки ясні і прозорі правила гри», - резюмує фахівець.
Ось так. Просто і по суті. Без побоювань про те, що нас «з'їдять» Москва чи Європа, якщо ми спростимо з ними торгівлю. Так, плюси і мінуси є у кожної форми зближення. Безумовно, якщо партнер сильніший і впливовіший, то у нього більше можливостей отримати вигоду від цього зближення, але, як співається у відомій пісні, «якщо ви не живете – то вам і не вмирати». Щоб розвивати зовнішню торгівлю і «підтягувати» внутрішнє виробництво до світових стандартів, треба відкрито конкурувати з сильними суперниками, а не ховати голову у пісок вилучень і захисних мит.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
